Тих, хто рухається до досконалості, Бог винагороджує особливим даром, значення якого у  житті людини важко переоцінити. Це – радість.  Ап. Павло з геніальною простотою дає конкретне, стисле й глибоке поняття про  найголовнішу мету нашого перебування на землі: «Царство Боже не їжа і не питво, а праведність, і мир, і радість у Дусі Святім»  (Рим.14:17). Вже тут на землі ми маємо стати громадянами Царства Його. Радість – незамінна його складова...

Ось ми досягнули значної висоти, що має позначку «добрість». Ми вже не малі «діти» й навіть не «підлітки», ми отримали у Господа свого роду «атестат зрілості», що нагадує  вручення школярам атестату як нагороди за 10 (11, 12) років наполегливої праці. Так хотілося б сказати:  ну ось, тепер можна й перепочити, розслабитись,  та не поспішаймо. Ми, як і вчорашні школярі, котрі, ледве віддзвенів останній дзвоник,  пакують «заплічники» для походу в доросле життя: хтось готується до іспитів у вуз, хтось шукає роботу. Щось подібне і в нас. Попереду – доросла праця...

Підіймаючись по сходинках духовного зростання (стриманість, лагідність, віра, милосердя, добрість, довготерпіння, мир, радість, любов), ми досягли дуже важливої позиції. Вона називається «добрість» (благость – синод.)  На жаль ні в українській, ні в російській мовах немає такого слова, що могло б охопити це поняття у всій його повноті та складності. Ось лише приблизне значення, що відповідає грецькому оригіналу: добрий, гарний, прекрасний, благополучний, щасливий, корисний, приємний, бажаний...

Величезну увагу Господь приділяє чистоті наших сердець. «Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Прип.4:23). Чисте серце Бог наповнює Своєю любов’ю (Рим.5:5). Це обітниця для всіх віруючих, єдина умова – серце має бути відкрите. І тут є певна пересторога. Відкритістю нашого серця може скористатися ворог...

Якось цар Давид, остаточно закріпившись на троні, питає своїх підлеглих: «Чи нема ще кого з дому Саула, щоб я виявив йому милість Божу?» (2Сам.9:3). Милість Божу може виявити лише той, у кого серце наповнено глибоким милосердям, милосердям Божим. Як віра Божа, що носить універсальний характер і може навіть «гори переставляти», милість Божа не залежить від людських...

Якщо в служінні та при виконанні окремих Божих розпоряджень вимагаються слухняність та сумлінність, то в добрих справах Бог чекає від нас ще й іншого. А саме: щоб ми були постійно «готові до всякого доброго діла» (Тит.3:1), мали невичерпне бажання їх творити. Він хоче активності від нас. Саме через цю готовність Бог перевіряє результативність Своєї праці над нами...

Віра як плід зростає дуже поволі, але з перебігом тривалого часу ми починаємо відчувати в собі її силу. Ми говорили, що на одні якісь потреби віра наша є досить міцна, на інші ж її недостатньо, аби отримати те що просимо. Чи є віра універсальна, що працювала б безвідмовно у будь-яких ситуаціях нашого життя?..

Що є хрестом у житті людини? Як властиво розуміти його роль?

З самого початку Свого служіння Ісус крок за кроком починає розбудову віри учнів. Перше, – вони мали повірити в те, що їхній Учитель є посланий Богом. Тут особливих проблем не виникало, бо всі бачили ті дива, що творив Ісус. Наступний крок – їм треба було повірити, що Він є Син Божий. Без цього глибокого переконання їхня подальша діяльність не мала б особливого сенсу. І тут варто...

У минулому розділі ми розглянули два основні аспекти віри: 1. Віра як дар; 2. Віра як плід.  Дар віри дається людині на виконання певного завдання, що визначається Богом. Біблія пропонує чимало прикладів  цього явища. Дар віри отримали жінка, котра терпіла на кровотечу (Мт.9:20), юний Давид перед битвою з Голіафом, Раав-повія напередодні приходу до неї розвідників Ізраїля та ін.. Щось важливе трапилося і з кожним із нас перед тим, як ми прийняли рішення віддати своє життя Христу...

Будь-який фрукт чи овоч спочатку з’являється у вигляді пуп’янка на місці зав’ялої квітки, потім він набирається соку, більшає, набуває нових чудових якостей і нарешті стає повністю придатний до вживання, являючи всі свої неповторні смакові властивості.  З перших же кроків свого служіння учні зрозуміли це, вони бачили, які дива творить Ісус, і, відчуваючи слабкість  своєї віри, просили Вчителя: «Збільши нашу віру (Лук.17:5). Очевидно, вони думали, що Він це зробить одним словом, і вони тоді зможуть і гори переставляти. Але Ісус натомість дав їм  свого роду методику, що вимагала...

«А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5:23). Ступаємо на наступну сходинку нашої драбинки, що веде нас до досконалості. Після стриманості, лагідності-смирення йде віра. Цікаво спостерігати витікання віри з речей, на перший погляд, з нею не надто пов’язаних. Отже, що є віра? Виділимо кілька її різновидів...