БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 5. Милосердя

Якщо в служінні та при виконанні окремих Божих розпоряджень вимагаються слухняність та сумлінність, то в добрих справах Бог чекає від нас ще й іншого. А саме: щоб ми були постійно «готові до всякого доброго діла» (Тит.3:1), мали невичерпне бажання їх творити. Він хоче активності від нас. Саме через цю готовність Бог перевіряє результативність Своєї праці над нами, відмічає, наскільки та благодать, що Він її нам дав, здатна приносити через нас плоди.  Саме тому Він наперед благословляє всі добрі вчинки, не обмежуючи в цій діяльності нашу ініціативу потребою якогось спеціального дозволу згори: «Слава і честь і мир всякому, хто чинить добро» (Рим.2:10).

Милосердя – то є перший відчутний прояв любові Божої (агапе), що злилася в наші серця Духом Святим. «Любов… лагідна (милосердна – авт.) (1Кор.13:4). Для того, аби любов Божа могла все помітніше проявлятися в житті, серце людське має бути підготовлене певним чином. Раніше ми, користуючись нашим духовним дороговказом («А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5:22), досліджували такі якості християнського характеру як, віра, лагідність, стриманість. Саме вони і є тими сходинками, що по них можемо піднятися до милосердя.

У стриманості та лагідності Дух Святий ще не надто сильно заявляє про Себе, тому ще є важливими наші душевні зусилля. Ісус сказав учням:  «навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірливий (кроток и смирен – синод.) серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мт.11:29). Він сказав: навчіться, отже нам треба докласти певних  старань, як у будь-якому процесі навчання. Далі у міру нашого руху до досконалості таких зусиль потрібно буде все менше й менше, й нарешті вони стануть зовсім непотрібні. Якщо ми за давньою звичкою все ще будемо користуватися послугами плоті, то вони просто можуть стати нам на заваді й відчутно загальмують наше просування вперед.

Коли ми говоримо про лагідність і покірливість, то тут важливу роль грає наша стриманість, вміння у потрібний момент оволодівати настроєм. Існує чимало  чоловіків та жінок м’яких, привітних, незлостивих від природи, – це так звані хороші люди, котрі позбавлені бунтівливості, не спалахують гнівом, коли трапляються якісь конфлікти. Можливо, вони, прийнявши Христа, на перших порах здатні скоріше піднятися на вищу сходинку духовності, але настає момент, коли внутрішня людина все впевненіше заявляє про себе у їхньому житті, поступово перебираючи на себе управління всією істотою. 

Чудо Боже спостерігаємо на стику любові та віри, що про неї ми багато говорили в попередніх розділах. Поєднання цих двох речей і призводить до народження милосердя, бо «в Ісусі Христі немає сили ні обрізання, ні не обрізання, але віра, що діє любов’ю» (Гал.5:6).

Милосердя не можна покласти в серце просто так, на зберігання немов якісь прикраси у скриньку, воно, як і любов, обов’язково передбачає предмет свого застосування. Євангеліє дає нам чимало прикладів того, як являв Своє милосердя Ісус (Мт.20:34, Мк.1:41 та ін.)  Він любив людей і тому міг бачити їхні потреби та біди, відчувати їхній біль, перейматися їхніми стражданнями. Далі йшло бажання допомогти, і, як правило,  відбувалося диво. Лише один приклад. Прямуючи до міста Наїн, Господь зустрічає жалобну процесію: ховали юнака, єдиного сина у матері (Лук.7:12). «І коли Господь побачив її, то змилосердився над нею і сказав їй: «Не плач!» І повернув удові її сина живим.

Незастосоване милосердя

Кожен із  нас легко може пригадати далеко не один випадок  у своєму житті, коли він пройшов мимо. І не обов’язково це було щось надзвичайне, як пригода описана, скажімо,  у притчі про доброго самарянина (Лук.10:30-35). Якась, на перший погляд, дрібниця: поступитися місцем в автобусі старшій людині, допомогти жінці піднести сумку, пояснити перехожому, як знайти потрібну вулицю і так далі. Серце не ворухнулося, рука не підвелася. У нас знайшлися причини, і ми пройшли мимо. І втратили можливість, – нехай дрібничкою, але примножити свій скарб на небі. «Милосердний буде благословенний» (Прип.22:9).

Змилосердитись може лише той, хто має чуйне серце. Батько, змилосердившись (Лук.15), прийняв свого блудного сина, простив йому всі його провини, забув про його безпутне життя, дав йому найкращий одяг та взуття, подарував коштовний перстень, щиро радіючи поверненню того, хто «був мертвий – і ожив, пропав був – і знайшовся».  А старший син обурився, образився, дізнавшись, як батько прийняв молодшого брата, бо мав черстве серце сповнене ревнощів та заздрості.

Милосердя наше дуже чітко перевіряється тим, як ми можемо давати. Господь любить щедрих і бажає, щоб ми всі «були багаті всім на всяку щедрість, яка викликає через нас подяку Богові» (2Кор.9:11). Знаю одну хорошу віруючу сім’ю. Обоє ­ – молоді люди, мають престижні професії, непогано заробляють. Чомусь не дуже довіряючи церковній бухгалтерії,  свої десятини все складали у конверт, сподіваючись колись та використати ці гроші на якусь добру справу. Час минав. Коли назбиралося вже кілька десятків доларів, обоє зрозуміли, що таку суму подарувати комусь вони просто не можуть. З цього приводу брат жартував: «Бідній вдові було легше, вона відірвала від себе всього дві лепти…»  Тож справа не в грошах, а в стані серця.

Незастосоване милосердя потрошку згасає, але якщо на нього є постійний попит, воно підсилюється й примножується на радість самій людині. Найвагоміші приклади милосердя являє нам Сам Бог Отець, і Його велике бажання – бачити цю чудову рису у кожному з нас: «Отже, будьте милосердні, як Отець ваш милосердний» (Лук.6:36). Ось як Він роз’яснює нам сутність цієї чесноти: «кайдани несправедливості розбити, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його… Тоді світло твоє засяє як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою»  (Іс.58:6). Які чудові слова!

Коли Давид остаточно утвердився  на своєму царському престолі, то згадав про родичів відторгнутого Богом свого попередника і забажав явити їм милість (2Сам.9:3). Це було шляхетно, але не вимагало від Давида ніяких жертв, нічого не варто йому було посадити за свій стіл сина Йонатана Мерібаала (Мемфивосфея – синод.). Але не завжди милосердя дається нам так легко.

Дуже зворушливу історію оповідає книга Рут.  Стара Ноема після смерті своїх синів вирішила повернутися з Моав-краю до рідного Ізраїлю. З нею – дві її невістки. Чи багато ви зустрічали сімей, де свекрухи з невістками жили б у мирі та злагоді? Дехто каже: ну, це вже такий закон, що не існує ні хороших свекрух ні добрих тещ. Якщо вірити цьому «закону», то маємо тут приємний виняток. Ноема любила своїх невісток, вони шанували її, так що навіть згодні були разом із нею залишити рідну землю, – чимала жертва, адже кожна сім»я напевно мала своє  господарство нажите за десяток років. Згодні були лишити все. Але стара стала вмовляти молодих жінок лишитися вдома, де вони могли б облаштувати своє особисте життя. Таке глибоке співчуття також вартувало їй певних можливих втрат: разом із двома молодими жінками, які любили її, вона мала б реальну надію дожити віка,  не думаючи про шматок хліба, а лишившись сама, повернулася б у свій Віфлеєм, як вона сама казала, з порожніми руками. Але Ноема думає не про себе: «Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас» (Рут.1:13). І врешті решт Орпа з плачем жалю  лишилася вдома, а Рута пішла за свекрухою.

Ноема! Як чудово поєдналися в цій людині три прекрасні духовні якості: любов, мудрість та жертовність.  Адонай належно оцінив їх і не лишив стару без великої милості до кінця її днів. «Доброзичливий (милосердний – синод.) буде благословенний…» Істинне Слово Його! Воно нам опора й надія!

Милосердя мусить мати тверду підтримку з боку поміркованості. Не всі люди потребують однакової милості. Один – у депресії, його треба підтримати словом утіхи, розповісти про надію у Христі, що не посоромлює; другий потрапив у біду через свої грішні діла, – йому потрібно нагадати про покаяння, відкрити дорогу до спасіння; третій опинився у безвихідному становищі, намагаючись вирішити якісь важливі справи, – йому важливо показати, де шукати вихід, і так далі. 

(Далі буде)