БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 8.  Мир із Богом

Ось ми досягнули значної висоти, що має позначку «добрість». Ми вже не малі «діти» й навіть не «підлітки», ми отримали у Господа свого роду «атестат зрілості», що нагадує  вручення школярам атестату як нагороди за 10 (11, 12) років наполегливої праці. Так хотілося б сказати:  ну ось, тепер можна й перепочити, розслабитись,  та не поспішаймо. Ми, як і вчорашні школярі, котрі, ледве віддзвенів останній дзвоник,  пакують «заплічники» для походу в доросле життя: хтось готується до іспитів у вуз, хтось шукає роботу. Щось подібне і в нас. Попереду – доросла праця.

Рухаючись по нашій «дорожній мапі» (Гал.5:22,23), ми досягли омріяної трійці духовних якостей: миру, радості й любові.

Ні про що не журіться

Годі багато говорити про те, наскільки бажаним є мир для кожної людини та й, з рештою, для всього людства. Чи може розвиватися країна, коли триває війна?  Чи може бути щасливою сім’я, та й суспільство в цілому, де немає злагоди? Скільки існує людство, процвітало й те, що руйнує наш спокій: розбещеність, п’янство, обман, невірність, в останні роки додалася ще й наркоманія. Сьогодні в нашій країні половина подружніх пар  розпадається, значна частина чоловіків та жінок із тієї половини, що лишилася, просто тримається на терпінні, або не наважується розлучатися лише заради дітей. А Бог бажав для землян зовсім іншої долі. 

Щойно прийшовши на нашу планету, Ісус через ангелів сповістив людству мету Свого явлення: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління» (Лук.2:14). Прославити Бога, дати людям мир і прищепити їм прагнення до добра. Нічого цього немає й близько, якщо говорити загалом про все населення землі. Чому? Таємниці немає. Посилаючи учнів на проповідь Царства Небесного, Ісус дав їм настанову: «Як увійдете в дім, вітайте його кажучи: «Мир дому цьому!»… А коли хто не прийме вас і не буде слухати слів ваших, то виходячи з дому того чи міста, обтрусіть порох з ніг ваших. Істинно кажу вам: легше буде землі Содомській і Гоморській дня судного, ніж місту тому». Чимало проповідників, посланих церквами, сьогодні ходять від дому до дому, від міста до міста, – чи багато людей приймають їхні заклики? Запитання риторичне.

Слово мир, що його принесли людям ангели, означає безпеку, спокій. Здавалося б, нічого простішого для розуміння не існує, але, на жаль, все дещо складніше. Сьогодні для України  проблема миру постала так гостро, так пекуче, як жодного разу за останню  чверть століття не поставала. Саме тому з самої глибини народної душі час від часу здіймаються до неба відчайдушні молитви. За мир моляться всі, хто хоче, щоб Україна зростала на силі й процвітала як незалежна держава; звертаються до Бога й ті, котрі бачать мир як перемогу своїх амбіцій.  Очевидно, що молячись, кожний має на увазі щось любе його серцю, й для утвердження чого без миру аж ніяк не обійтися.

Сьогодні світ пропонує нам два варіанти миру. Якщо дуже спрощено, то це Схід і Захід. Обидві суспільні системи на позір виглядають як гігантичні потужні споруди, міцність яких не викликає сумнівів. Ми ж поглянемо як християни. І ось що казав Ісус, ніби торкаючись цієї теми: «Кожен, хто слухає слова Мої й не виконує їх, подібний до чоловіка необачного, який збудував дім свій на піску…» (Мт.7:26). Схід, дещо оговтавшись після краху класичного комунізму, взявся за нове будівництво. Потужні  імперські бараки наразі капітально відремонтовано, й вони здаються непідступними. А що в основі? Пісок різних модифікацій та шматків марксизму, болото «русского міра» з його земним богом.  

Захід же завжди виглядав як зразок всебічного благополуччя, але й там вже почалася велика буря. Яким би привабливим не був для нас гуманізм із його глибокою турботою про людину, про її матеріальні та культурні потреби, та ворог уже влив у цю діжку меду добрячий кухоль дьогтю у вигляді гендерної практики та ювенальної юстиції. Доля західної ідеології та ж сама, що й усіх інших ідей та ідеологій, де немає Христа. «…і полилися дощі, й розлилися ріки,і зірвалася буря і наперла на дім той, і він упав; і велика була руїна його». Чи не є ті жахливі повені, що затоплюють Європу щороку протягом останнього десятиріччя, страшним знаменням і попередженням для цього, як тепер кажуть, постхристиянського світу?

Отож мир з обох боків від нас, він як «тростина надломлена, яка кожному, хто на неї обіпреться, заб’ється в руку й проколе»   (2Цар.18:21). Світ розгублений, але – слава Богу! – Україна втратила ще не все, надія наша досить міцна й вона в Господеві. Прийшовши на землю, Ісус благословив нас миром. Він багато потрудився за Свої тридцять три роки, аби утвердити цей мир серед людей. Він посадив в Ізраїлі дерево життя, плоди його й насіння християнам належало рознести по цілій землі. Процес пішов, і він набуває сили в кожному новому поколінні.

Досягнувши зрілого віку, Ісус побачив дивовижну річ: усі бажають миру! Але кожний розуміє його по-своєму. Влада вважає, що мир у країні буде тоді, коли народ безвідмовно коритиметься очільникам. Народ же  не має спокою через те, що бачить жорстокість, нечесність та несправедливість влади.  Багаті хочуть миру, аби торгівля їхня мала якомога менше перешкод, а бідні плекають надію на заспокоєння душі, коли в оселі прийде хоч якийсь достаток. І так далі.

Ангели свого часу сповістили світові про мир як безпеку та спокій, але світ не прийняв цього дару.  І тому Ісус, відходячи після воскресіння до Свого Отця, подарував учням зовсім інший мир: «Мир залишаю вам; Мій мир даю вам: не так як світ дає, Я даю вам» (Ін.14:27). Як ми говорили раніше, будь-яке поняття, що має прикметник Божий, означає найвищу духовну ступінь: любов Божа, віра Божа, мир Божий і т.д.  «Мій мир», –  каже Ісус, і це означає – Божий. Ісус передав його учням, поки що лише учням, аби вони  згодом рознесли його по цілому світові, вивели  людей зі смертної тіні і спрямували ноги їхні на шлях миру (Лук.1:79), нагородили миром Божим усіх, хто прийме Христа.

Понад усяке розуміння

Ап. Павло дає нам чудове визначення  миру Божого. «Лагідність ваша нехай буде відома всім людям… Ні про що не журіться, а у всьому молитвою і благанням з подякою перед Богом, відкривайте прохання ваші перед Богом. І мир Божий, який понад усяке розуміння, збереже серця ваші і думки в Ісусі Христі» (Фил.4:7). Поняття миру Божого яскраво висвітлює єврейське слово «шалом», що його вживав Ісус. Це – спокій, благополуччя, здоров’я, безпека, приязність, достаток, успіх, повнота.

Яку чудову обітницю дає нам Слово Боже! Але не поспішаймо, є певні умови. Першою умовою є лагідність (кротость – синод.), її ми вже  досягли, підіймаючись по нашій духовній драбинці (Частина друга. Розділ 2. Блаженні лагідні), а ось із тим, аби ні про що не журитися, справи дещо складніші. Ісус сказав: «Отже, не журіться кажучи: «Що нам їсти? Або що нам пити?» Чи: «В що одягтись?» Бо про все те язичники клопочуться, але Отець ваш Небесний  знає, що вам усе це потрібно. Шукайте ж перш за все Царства Божого і правди його, а все це додасться вам» (Мт.6:31-35). Не виконавши цієї умови, ми не досягнемо миру Божого.

Вся складність її виконання полягає в тому, що вона сама в собі  ховає ще одну умову.  Входячи у ріку життя (Єзек.47:3-6), ми мусимо досягнути певної глибини, дійти до того місця, де ноги вже не торкатимуться землі, і нас буде нести течія туди, куди побажає Бог. Не турбуватися ні про що матеріальне ми зможемо лише тоді, коли повністю будемо залежати від Бога, коли станемо рабами Його. За раба турбується його господар. Світські рабовласники, звичайно, далеко не завжди були належно уважні, але наш Небесний Господар  є милосердний і дбайливий, Він любить нас, і турбота Його надходить  вчасно.

Господь завжди виконує свої обітниці, але робить це лише тоді, коли воля Його тісно сполучається з нашими духовними досягненнями. Поспішні спроби «не журитися про завтрашній день» можуть спричинитися до великих проблем.

Одна молода пара, щойно покаявшись, прийняла рішення жити строго по Євангелію й відразу взялася за виконання усіх заповідей. Отож позвільнялися з роботи, втратили нормальний заробіток, сестра взагалі вирішила увесь свій час присвятити читанню Слова, постам та молитвам, а брат десь потроху підробляв, аби мати на хліб, і обоє з нетерпінням чекали, коли посипляться з неба гарні харчі, красивий одяг, опуститься нова простора квартира й так далі. Та нічого не з’являлося. Рік, два... Їсти не було чого, підскочили  комунальні тарифи, й наросла величезна сума несплати. Грошей не було, а тим часом подружжя чекало на народження дитини… Скінчилося все катастрофою у вірі: мовляв, усе, що написано у Біблії, то вигадки, філософські байки для наївних.

Шкода цих людей… Їм треба було починати з найменшого, з того що під силу, адже Богові не потрібні наші нерозумні жертви, нехай навіть із чудовою мотивацією. Перш ніж ми зможемо виконати цю дуже важливу заповідь повною мірою, минуть роки наполегливої праці, вивчення Слова та молитов. Зміниться наш характер, досягне зрілості внутрішня людина, потреби стануть зовсім інші, і сенс існування повністю переміститься у сферу духа.

Мир Божий – то є мир, що не залежить від зовнішніх обставин: ні від  рішень Верховної ради, ні від дій Президента, ні від природних катаклізмів, ні від поведінки твоїх невіруючих дітей, не залежить навіть від стану твого здоров’я. Але душа, занурена в цей мир, не є подібна до мертвого дерева, навпаки! Серце, де панує непорушний мир, є найбільш придатне для утвердження в ньому любові.

Другу умову збереження миру Божого називає ап. Павло у Рим.14:17. «Бо Царство Боже не їжа і не питво, а праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». Мир у наших серцях напряму залежить від наших чесності, справедливості, щирості. В серці, де панує гріх, звичайно ж, миру бути не може.  «Для безбожних (нечестивих ­- синод.) спокою немає, говорить Господь» (Іс.57:21).  Але для братів та сестер, котрі увійшли у води добрості, не існує проблем гріха, бо вони вже мають перероджені серця й тому не можуть грішити (1Ін.3:9).

Щоправда, лукавий не полишає і таких своєю увагою, він має чимало різних методів, як похитнути мир навіть у серцях тих, хто досяг високих щаблів досконалості. Коли Ісус, перебуваючи в пустелі, відбив усі атаки ворога, той змушений був відійти, але написано «до часу» (Лук.4:13). Саме тому нам не слід втрачати пильності ніколи, допоки ми на землі, постійно слідкуючи за станом свого духа. Як пише пророк: «твердий духом зберігає глибокий мир» (Іс.26:3).

Любіть ворогів ваших

Відкриваючи, так би мовити, курс навчання  для народу, Ісус відразу ж став розкривати глибини миру. Почав з найлегшого для сприйняття, з того, що потрібно було людям вже невдовзі, аби відчути присутність Божу у своєму житті. Ісус говорить про простий спокій (Мт.11:29).  Це ще далеко не мир Божий, не той спокій, що його обіцяв Адонай для Ізраїля (Втор.12:9). Бо щоб його дістатися, треба було вийти з Єгипту, перейти через море, подолати пустелю й завоювати обіцяну Богом землю. Фізично, хоч і з величезними втратами, євреї увійшли в Ханаан, але в духовній повноті – ні. Досягаємо ж миру Божого, тобто входимо у спокій духа та душі, ми, віруючі в Ісуса Христа (Євр.4:3), але теж не без наполегливої праці, тривалих нелегких випробувань, що про них алегорично оповідається у книгах Старого Завіту. Наш спокій – це мир Божий у Христі Ісусі. Як пише ап. Павло: «Тож стараймося увійти до цього спокою» (Евр.4:11).

В Євангелії є кілька першорядних заповідей, що їх неможливо виконати, якщо в серці не поселився надійний Божий мир.

 «Я ж кажу вам: любіть ворогів ваших…» (Мт.5:44). Зазначимо відразу: на такий подвиг здатна лише любов Божа (агапе), про що будемо говорити пізніше. Любов Божа наповнює серце, що готове її прийняти. Ісус також сказав: «Коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому і другу» (Мт.5:40). Ця заповідь не є настільки проста, щоб її без певних сумнівів міг прийняти кожний для практичного виконання. Зробимо деякі пояснення. Ісус любив у своїх проповідях користуватися так званою гіперболою, тобто перебільшенням. «Якщо око твоє спокушає тебе, вирви його і відкинь від себе…» (Мт.18:9); «Якщо рука твоя або нога спокушає тебе, – відітни її…» (Мт.18:8) та ін., –  кожному абсолютно зрозуміло, що Ісус не проповідував членоушкодження, а таким чином старався підкреслити важливість моменту. Так само і там, де Господь говорить про щоку. Ісус не має на увазі християнський метод боротьби з хуліганами, а закликає проявляти глибоке смирення у будь-яких обставинах, зберігати в серці мир, мир Божий, що є вищий за будь-яке людське розуміння. Той, хто досяг висоти миру Божого, має дуже тісний зв’язок з Господом. Як водимий Духом Святим, він безпомилково буде знати, навіщо Бог допустив ту чи іншу складну ситуацію, Господь обов’язково підкаже йому, як гідно й по-християнському вийти зі скрути.

Те ж саме і з заповіддю «Не притивтеся злому» (Мт.5:39). Прямолінійне її виконання може завести нас у глухий кут. Смисл її не в тому, щоб мовчки терпіти знущання, покірливо втиратися, коли нам плюють в обличчя, а в тому, аби не вплутуватися у світську боротьбу, в якісь антагоністичні протистояння між людьми, мудро обминати ситуації, де може постраждати наша християнська гідність, і власну безпеку повністю довірити Господеві.

Варто ще раз згадати про заколот, що його вчинили Маріам та Аарон проти Мойсея. Цілком зрозуміло, що заколот – то є набагато страшніше й небезпечніше ніж добрий ляпас по щоці.  Але Мойсей не похитнувся, маючи велике надбання характеру – смирення, не зруйнував його гнівом, образою чи спробою дати заколотникам гідну відсіч; ні, від мав у серці непорушний мир, що не похитнувся навіть перед лицем великої небезпеки. Побачивши це, Бог втрутився у конфлікт і захистив патріарха.

Варто кожному з нас написати на стіні у своїй оселі на видному місці одне чудове побажання апостола Павла й ніколи не лишати його поза увагою: «І нехай мир Божий панує в серцях ваших, до якого ви і покликані» (Кол.3:15).