БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 9. Завжди радійте

Тих, хто рухається до досконалості, Бог винагороджує особливим даром, значення якого у  житті людини важко переоцінити. Це – радість.  Ап. Павло з геніальною простотою дає конкретне, стисле й глибоке поняття про  найголовнішу мету нашого перебування на землі: «Царство Боже не їжа і не питво, а праведність, і мир, і радість у Дусі Святім»  (Рим.14:17). Вже тут на землі ми маємо стати громадянами Царства Його. Радість – незамінна його складова, її не можна й просто опустити, якщо ми хочемо, аби Царство Боже у наших серцях мало завершене, повноцінне упорядкування.

Співати і втішатися

Ісус каже учням про досконалу радість: «Це Я сказав вам, щоб радість Моя перебувала у вас, і щоб радість ваша була повна (совершенна – синод.» (Ін.15:11). Очевидно, що це почуття має більш високий порядок ніж звичайна радість. Перед цим Ісус сповіщає, які для цього потрібні умови. «Якщо будете виконувати заповіді Мої, то будете перебувати в любові моїй, як і Я виконую заповіді Отця Мого і перебуваю в любові Його» (Ін.15:10). Виділяються тут два чинники: виконання заповідей та любов (агапе) до Господа й один до одного (Ін.15:12). Ісус каже «як і Я виконую заповіді», тому підкреслимо, що виконання заповідей та любов мають бути на рівні Ісуса, тобто так само досконалі. Ми чудово розуміємо, що новонавернений християнин не зможе на початках виконувати заповіді у всій глибині, як би не старався, для цього потрібен час і постійна праця Духа Святого, але старатися треба.

Як не дивно, величезна кількість наших християн не знає, що таке Божа радість. Вони гарно сповнюються Духом Святим, чудово моляться в дусі, часто плачуть під час молитви, але радості не переживають.  Навіть ті, хто одного разу пережив цей чудовий стан, потім забувають про нього. Дуже важливо зберегти у серці це перше почуття від Бога, направляючи нашу увагу під час молитви на те, аби радість не витіснялася постійним смутком чи сторонніми думками, щоб здатність наша радіти підіймалася від простого задоволення, тепла у грудях, до великого торжества й тріумфу, до щастя повного єднання з Небом: «Насити нас вранці Твоєю милістю, щоб ми з радістю співали і втішалися в усі дні наші» (Пс.90:14).

Радість духовна і радість душевна

Є безліч свідчень у наших церквах про чудові зцілення. Інколи вони приходять не дуже помітно, людина звільнюється поступово від своїх недуг, а інколи Бог оновлює людину в один момент. Можна лише уявити собі, яку радість переживає інвалід, який зміг відкинути геть свої милиці, чи підвестися з коляски, що на ній він наїздив за своє життя не одну сотню кілометрів. А хто міг би описати радість вдови, якій Господь повернув живим її померлого сина (Лук.7:12); чи радість хворого на проказу, – невиліковна на той час хвороба, після того як Ісус Своєю силою очистив прокаженого (Лук.5:12).

Звичайно, не можемо сказати, чого тут більше: радості духовної чи душевної, але Слово Боже заохочує в нас будь-яку радість, якщо вона не торкається гріха (Рим.15:13). До того ж, якщо приємна подія пов’язана з явленням сили Божої, то почуття духовне сильно впливає на почуття душевне, тим самим наближаючи людину до того стану, коли вона зможе виконати найголовнішу заповідь Слова: полюбити Господа Бога «всім серцем, і всім розумінням, і всією душею, і всією силою» (Мк.12:33).

Як ангели на небі

Коли нам вдається догодити Богові, сумлінно виконуючи Його волю, Він сповіщає, що задоволений нами, великою радістю. Сестра Світлана розповідає.

«Якось одна моя знайома потрапила в лікарню, і я вирішила навідати її, щоб підтримати й ще раз нагадати про Господа. Лікарню цю я знаю, була там кілька разів, знала й декого з обслуговуючого персоналу.  І ось заходжу у приймальний покій і зустрічаю там знайомого лікаря. Колись він не раз приїжджав на виклик до моєї старої мами. Так ми познайомились. Тоді я сказала, що вірю в Бога, а він пожалівся, що хворіє й фахівці не можуть поставити діагноз. Дала йому номер свого телефона й сказала, щоб дзвонив, коли стане погано, я буду молитись. Невдовзі він нагадав про себе: знайшли пухлину, й треба лягати на операцію. Я заспокоїла його: наш цілитель – Господь, у Його руках наші життя і смерть, треба звертатися до Нього, і якщо Він благословить, то все буде добре. Настановила його, як треба молитися, він подякував.

Операція пройшла успішно, йому видалили пухлину, але через деякий час вона утворилася знову.  Після останньої операції він подзвонив  і сказав, що, можливо, доведеться знову його оперувати, але надії на життя практично нема. Я сильно молилася за його зцілення, мені так хотілося, щоб ця добра, чуйна людина не тільки пізнала свого Спасителя, але й отримала від Нього найцінніший дар, що зветься життям. Кілька років не мала від нього звісток і думала, що він уже відійшов.

І ось зустрічаю його в лікарні. Яка радість! Працює за фахом, приймає хворих. Після короткої розмови ми разом помолилися в його кабінеті, подякували Господеві за Його милість та любов, і я пішла в палату до знайомої. В палаті лежало четверо хворих. Говорили ми з Лідою неголосно, щоб не турбувати інших, але палата невелика, все було чути, і коли ми заговорили про Бога, жінки одна по одній зацікавились, підсіли до нас. Після бесіди дві з них разом з Лідою звершили молитву покаяння, а одна сказала, що поки утримається, але все приймає. Я помолилася за кожну з них окремо, потім ми помолилися вже всі разом, потім знову говорили про Ісуса Христа, аж поки медсестра не покликала усіх на обід.

Я вийшла. Зупинилася на ганку. Така радість наповнила моє серце, таке торжество, що його, напевно, відчувають лише ангели на небі. Тіло стало таке легке, що я готова була просто злетіти. До вечора була в Божому наповненні, все хвалила і славила Господа, і в такому блаженному стані відійшла на сон».

Хто стукає, тому відчинять

Для кожної людини є велика радість, коли Бог відповідає на її прохання. «Буду радіти і втішатися ласкою Твоєю, бо Ти зглянувся на біду мою,  довідався про муки душі моєї»  (Пс.31:7). Коли Бог вирішує якісь наші потреби, це зміцнює нашу віру, дає черговий поштовх, аби наближатися до Нього.

Сестра Тетяна розповідає про одну важливу подію, що трапилася у її житті. «Коли ми змиряємося, Бог Сам виходить до нас назустріч. Я була вагітна четвертою дитиною і вже не хотіла дітей, мала уже двох дорослих. Плакала перед Богом і казала: «Господи, як же я буду їх підіймати?» Дуже важкі часи переживали, жили на одну невелику зарплату. Господь сказав мені: «Я буду годувати тебе». Спочатку ніяк не могла зрозуміти, хто це говорить зі мною. Знову почала плакати: «Як же мені бути, чоловік мій хоче повіситись через те що я вагітна… Як же я буду з чотирма дітьми?»  І знову чую: «Я буду годувати тебе». І так Він сказав тричі. Я огляділася навколо, – нікого поблизу не було, і лише тоді зрозуміла, що це говорить Господь. І я прийняла Його слова у своє серце.

Кілька місяців ніяких змін у нас не було, наближався час народити, а Бог мовчить. Та ось несподівано мені телефонують із якоїсь міжнародної благодійної місії й запрошують до себе. Я приїхала за адресою. Там мене прикріпили до зарубіжного донора, який мав мені допомагати. Жінка, котра оформляла документи, дала мені конверт. Вийшовши з офісу, я розпечатала того конверта. Там лежали гроші, в сумі, що дорівнювала місячній зарплаті. Я розгубилася, побігла назад, знайшла ту жінку: «Тут гроші, ви, мабуть, не те мені дали, ви, мабуть, помилилися…» Вона посміхнулася: «Ніякої помилки нема. Це гроші особисто для вас». Я зрозуміла, що Господь здійснює Свою обітницю. Я просто плакала від радості.

Хочу ще сказати: якщо ви отримали від Бога радість, то міцно тримайте її, бо той, хто має мету на землі згубити та вкрасти, може спробувати відібрати її у вас. Як сталося й зі мною. Я поверталася додому неймовірно щаслива. Мерщій почала збирати все для родів, – гроші ж були, і тут дзвонить мені невістка та й каже… Мовляв, не сильно радій, бо можеш потрапити у велику халепу. Є, каже, такі міжнародні організації, що через різні махінації відбирають дітей. Ось ти народиш, каже, ці люди будуть тебе утримувати, давати гроші, а потім, коли дитина підросте, її заберуть: мовляв, не ти її годувала, забезпечувала всім необхідним, а ми». Я сильно злякалася, дуже плакала й питала у Бога, що мені робити. Кинулася до тієї місії, стала розбиратися, хто вони і що, – раніше навіть не поцікавилася, й дізналась, що це християни, католики, вони допомагають багатьом таким як я, це їхній труд для Господа. Я могла втратити ту радість, але почала молитися, й Господь повернув мені її ще  більшою мірою».

Ввійти у небо

Ті, хто мають досконалу радість, як правило, не схильні хвалитися своїм надбанням. Та й хіба про це почуття можна розповісти звичайними словами? Знайома сестра погодилась сказати кілька слів на цю тему. «Досконала радість… Про неї може говорити лише той, хто бодай трішки торкнувся її. Кожний напевно може сказати щось своє, особливе. Коли ти в Господі, то смутку взагалі немає. Колись я часто замислювалася над словами Ісуса: «Перебувайте в Мені і Я в вас» (Ін.15:4). Думала, що це просто бути у вірі, відчувати постійну присутність Духа Святого. Це так, але пізніше Господь  показав мені більш високий рівень спілкування з Ним.

Час від часу я зустрічаюся з Господом. Ці зустрічі неповторні. В Ісуса з очей плинуть ріки любові. Це неможливо передати словами. Коли ми дивимося  Йому в очі,  то просто забуваємо про все земне. Самотужки ми не в змозі виплутатися з нашої суєти, з наших проблем, бажань, із усього цього скороминучого людського. Коли дивишся в очі Ісусу, то починаєш думати: ну про що я клопоталася, про що взагалі ще можна думати! Ти просто розчиняєшся в Господеві, в Його незбагненній любові. Пізніше я знайшла в Євангелії слова, що повністю утвердили мене в тому, що мої враження не є, як кажуть, фантазії екзальтованої панночки, а є тим, що Господь приготував для кожного з нас: «Бог є любов. І хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог у ньому» (1Ін.4:16 та Ін.15:9)».

Звичайно, такі зустрічі трапляються не часто. Також і в церквах деякі проповідники не дуже прихильно ставляться до подібних переживань, звинувачують своїх підопічних у так званій супердуховності: мовляв, шукають насолод, жадають якихось особливих духовних емоцій, не розуміють-бо, що віра наша тримається не на емоціях. І на цій підставі радість у Дусі Святім відсувається десь на задвірки в наших служіннях. Звичайно ж, ходіння наше перед Богом то не є пошук захопливих емоцій, але забувати про них означає обділити себе часткою того небесного, що його Господь приготував на землі для кожного з нас. Ап. Павло пише, звертаючись до солунян:  «Завжди радійте!» (1Сол.5:16).

 Зрозуміло, що йдеться не про постійну духовну ейфорію, людина не може без перепочинку бути в такому стані, та це й не потрібно. Йдеться про постійний радісний фон, що невідступно супроводжує братів та сестер у їхньому звичайному земному житті за будь-яких обставин їхнього існування.  Досягнути такого стану для людина, яка близько знайома з Господом, зовсім не важко, варто лише відповідно налаштувати своє серце. Господь також вчить нас боротися, гідно проходити випробування. І небесна радість стає найкращою втіхою у важких обставинах. Коли ти хвалиш Бога, й серце твоє відкрите для благодаті, воно занурюється в небо. Тож, «Радійте завжди в Господi, i ще кажу: радійте» (Фил.4:4).