Головна » Статті » Духовність

Від гірчичного зерна (продовження)

БУТИ ДОСКОНАЛИМ

(Попередня частина)

Частина друга. Розділ 4.  Від гірчичного зерна (закінчення)

Властивості віри

1.Віра має зростати.  «А плід духа: любов, радість, мир… віра…» (Гал.5:22). Будь-який фрукт чи овоч спочатку з’являється у вигляді пуп’янка на місці зав’ялої квітки, потім він набирається соку, більшає, набуває нових чудових якостей і нарешті стає повністю придатний до вживання, являючи всі свої неповторні смакові властивості.  З перших же кроків свого служіння учні зрозуміли це, вони бачили, які дива творить Ісус, і, відчуваючи слабкість  своєї віри, просили Вчителя: «Збільши нашу віру (Лук.17:5). Очевидно, вони думали, що Він це зробить одним словом, і вони тоді зможуть і гори переставляти. Але Ісус натомість дав їм  свого роду методику, що вимагала довготривалої наполегливої праці.

 

2.Віра може опускатися й підійматися. Знаючи про цю її властивість, Ісус каже до Петра: «Я молився за тебе, щоб не змаліла (не ослабла – синод.)  віра твоя» (Лук.22:32). В серцях неутверджених християн часто спостерігається боротьба між вірою і невір’ям.  Перед тим як вигнати з юнака духа глухоти та німоти, Ісус запитав його батька: «Чи маєш хоч трошки віри?» Той відповів: «Господи, я вірую, допоможи моєму невірству» (Мк.9:24). Той же Петро, маючи велику віру, ступив у воду, аби йти  по бурхливому морю до Христа, але в якусь мить, побачивши великі хвилі, злякався, віра його впала й він почав тонути.

 Щоб похитнути в нас віру, сатана часто діє через страх та сумніви. Про це попереджає ап. Яків, щоб ми просили з вірою  «без жодного сумніву. Бо хто сумнівається, подібний до хвилі морської, яку вітер підіймає й розвіває. Нехай така людина не думає, що одержить щось від Господа» (Як.1:6). Інколи її можна й зовсім втратити, про що каже ап. Павло до учня свого Тимофія (1Тим.1:19).

 

3.Віра потребує зміцнення. Саме на це спрямовує зусилля віруючих ап. Павло, щоб вони, будучи вкорінена й збудовані на Христі та зміцнені у вірі, постійно збагачувалися у ній з подякою (Кол.2:7). «Пильнуйте, стійте у вірі…» (1Кор.16:13). Найнадійнішим засобом укріплення віри є випробування. «Цьому радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати  від різних випробувань, щоб випробувана віра ваша виявилася коштовнішою за золото, що гине, хоч і вогнем випробуване» (1Пет.1:7).

Колосальне завдання лежало на Авраамові: започаткувати створення особливого народу, що через нього Всевишній мав намір вивести безліч інших народів та племен.  Вибравши серед численного населення землі Авраама, Адонай веде його по життю, час від часу перевіряючи віру чоловіка, наскільки вона є міцна, й примножуючи її.  

У книзі Буття 12-25 спостерігаємо декілька етапів сходження Авраама у вірі. Все почалося, коли йому  відкрився Творець неба і землі. Це відбулося, безсумнівно, через глибоке внутрішнє одкровення, бо  в домі батьків його тримали звичних халдейських божків. Він мусив повірити своїм одкровенням, прийняти Бога, стати Його слухняним слугою. Коли укріпилася віра Авраама, досягла необхідної висоти, він отримав повеління залишити Ур і рушити всією родиною у напрямку Ханаана. Навіщо? В яке саме місце? Відповіді немає. І він це здійснив, не зважаючи, як неважко здогадатися,  на величезні труднощі. Очевидно велику підготовку Бог здійснив і в середовищі всієї цієї родини. Яку жертовність мали явити ці люди, залишаючи обжиту домівку, успішний ґешефт, майно, звичний життєвий комфорт, щоб піти в чужий невідомий край, де тебе може зустріти невідомо хто і невідомо як!

І ось вони в Харані. Заледве встигли якось обжитися, – нове ще більш важке розпорядження: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу» (Бут.12:1). Кинути всіх, кого любив, з ким прожив єдиною сім’єю багато років, лишитися самому… Очевидно, й присутність Лота поряд з Авраамом та Сарою не була передбачена Богом, бо написано: «пішов і Лот з ним». Як виглядає, Авраам, маючи чуйне серце, не наважився залишити сироту, хоча це й було деяким порушенням наказу Всевишнього.  

Слово нічого не розповідає нам про тяжкі переживання патріарха, вони зрозумілі, вони нічим, напевно, не відрізняються від тих, що маємо й ми з вами  у складних обставинах життя. Щоправда, втіхою була для нього вперше виголошена Адонаєм грандіозна обітниця: «А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я» (Бут.12:2). «Так, це добре, – можливо, думав собі Авраам, – але ж коли це все станеться, а мені вже восьмий десяток».  І все ж виконав волю Божу.

У зв’язку з цим думається, що віра то не є повна відсутність будь-яких коливань чи сумнівів,  віра – це тверда рішучість виконати обіцяне Богом. «І пішов Авраам, як сказав йому Господь…»

Були й коливання у Аврама, була й депресія, коли відійшов Лот, якого Авраам  любив і десь у глибині душі, можливо, бачив своїм спадкоємцем. Бог, бажаючи укріпити Свого раба, ще раз нагадав йому Свою обітницю про велике майбутнє. «Не бійся Аврааме, Я тобі щит. Твоя нагорода буде вельми велика». Та якої винагороди міг очікувати Авраам, адже він мав усе, що потрібно людині на землі. Він був дуже багатий! «Владико Господи, що даси мені; я ходжу бездітним… Ось ти не дав мені потомства, і хтось зо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем…» (Бут.15:1,2).   Господь втішає Авраама немов дитину, дає йому нову обітницю стосовно народження сина, виводить надвір, показує небо й безліч зір: «Таке буде твоє потомство. І повірив Авраам Господеві, й Він зарахував йому те за праведність» (Бут.15:5). Авраам відновлює сили. Завершається цей етап укладанням кровного завіту.

Але це лише чергова сходинка. Далі було народження Ізмаїла, нагородження новими іменами Авраама та Сари, як знак особливого визнання, нові підтвердження обітниць. Авраам рухається успішно. Всевишній задоволений. І веде патріарха далі. 

Порятунок  Лота, загибель Содому та Гоморри, народження Ісаака та багато інших подій. Здавалося б: ну, все, після стількох поневірянь та  випробувань, успішного їх подолання нарешті мав настати довгоочікуваний і цілком заслужений спокій. Але… Бог мислив дещо інакше. «Після того Бог випробовував Авраама…» (Бут.22:1). Знову випробовував і кожного разу зміцнював його віру. І ось останнє.  Всі попередні іспити порівняно з цим видаються просто дріб’язком: «Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення» (Бут.22:2).  Це було щось таке, що не вкладалося в звичайне людське розуміння. Але Авраам виконав і це. Віра його, весь час підсилювана й зміцнювана Богом, досягла найвищої позначки.  Ось вершинний наслідок віри цієї людини: «У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав Мого голосу» (Бут.22:18). Дивовижно! Для здійснення по істині планетарного задуму Богові знадобилася людина. Але людина вірна, випробувана, готова віддати Богові все, навіть найдорожче, включно і з власним життям.

(Далі буде)

 

 

Категорія: Духовність | Додав: ostin (18.03.2020) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 85 | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[11.05.2020][Духовність]
Від гірчичного зерна (продовження) (34)
[25.04.2020][Роздуми]
Як ми віримо (106)
[18.03.2020][Суспільство]
Євангеліє пандемії (90)
[18.03.2020][Роздуми]
ЩО МАЄ БУТИ (69)
[18.03.2020][Духовність]
Від гірчичного зерна (продовження) (84)
[20.02.2020][Суспільство]
Чому ми хворіємо? (100)
[10.01.2020][Духовність]
Від гірчичного зерна (117)
[16.10.2019][Духовність]
Ключ до благодаті (191)
[14.10.2019][Життєві історії]
Бог живе на фронті (236)
[22.09.2019][Духовність]
Двері в духовне зростання (190)
[28.06.2019][Духовність]
Оживляти серця (408)
[14.05.2019][Духовність]
Наш авторитет у суспільстві (269)