БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 6.  Добрість

Підіймаючись по сходинках духовного зростання (стриманість, лагідність, віра, милосердя, добрість, довготерпіння, мир, радість, любов), ми досягли дуже важливої позиції. Вона називається «добрість» (благость – синод.)  На жаль ні в українській, ні в російській мовах немає такого слова, що могло б охопити це поняття у всій його повноті та складності. Ось лише приблизне значення, що відповідає грецькому оригіналу: добрий, гарний, прекрасний, благополучний, щасливий, корисний, приємний, бажаний.

Неважко помітити, що цей перелік містить усі найкращі риси людини. Трішки фантазії й ви можете намалювати собі відповідний образ. Якщо це жінка, то вона має незлостивий, привітний характер, приємна у спілкуванні; хороші ділові якості роблять її бажаним партнером у різних справах, – вірна слову й  не підведе;   своїм оптимізмом та вихованістю вона здатна прикрасити компанію знайомих та друзів, її завжди хочуть бачити, спілкування з нею не лише приємне, а й корисне, її життєвий досвід може стати у пригоді тим, у кого є проблеми. Вона підтримує свою церкву матеріально, завжди біля неї вистачає тих, які потребують турботи та догляду. Загалом же, це людина, у якої все виходить, вдало здійснюються всі її задуми; вона повністю задоволена своїм матеріальним станом, успіхами своїх рідних.  Все її життя на даному етапі можна означити як процвітання. Вона щаслива. Власне, саме про це і йдеться у книзві Приповістей (Прип.31-31).

Чоловічий тип не надто відрізняється. Звичайно, це типи віруючих людей. Щоправда, й серед світських осіб інколи зустрічаємо приємних та успішних чоловіків та жінок, однак, зовнішнє враження дуже часто виявляється досить оманливим, чарівність пропадає, варто лишень познайомитися з ними поближче, дещо прочинити дверцята в їхнє особисте життя та ділові стосунки.  Чому так? Причина – в основі. Немає того Каменю, що на ньому  надійно може стояти будь-яка споруда. Простіше кажучи, немає Христа, немає Його Слова, відсутні Його підтримка, Його ведення.

Все це є у нас християн. І тому кожен, хто свого часу виявив бажання рухатися до досконалості, може з часом досягнути такої значної висоти як добрість. Треба зазначити, що цей рух не має якогось чіткого графіку, де все в людині розвивається по плану. Одна душа швидше просувається у вірі, друга – у милосерді, третя – у смиренні. Але коли ми досягаємо добрості, всі ці риси присутні в нас у достатній кількості, вони збалансовані  й підігнані одна до одної немов камені у кам’яній кладці, і являють собою одне ціле.  Звернімо увагу, що в Гал.5:22  сказано плід духа, а не плоди, як інколи помилково цитують, єдиний плід, і він цілісний. Стриманість, лагідність, смирення, віра, милосердя, – все це зливається й перетворюється на міцний сплав, з чого й формується новий чудовий характер. 

Свого часу ми розглядали запропоновані Йоаном сходи духовного зростання: діти, отроки, юнаки, батьки (1Ін.2:12-14). Добрість характеризує юнаків. Юнак – це вже цілком сформована особистість. Вже визначився її характер, індивідуальні особливості, темперамент, нахил до певного виду праці; якщо є таланти, то їх видно вже досить виразно, рівень інтелектуального розвитку, спрямованість уподобань та прагнень. У ранньому юнацькому віці молоді люди вже впевнено здогадуються, який фах їм до вподоби, вони мають досить зважені міркування та плани на розбудову свого майбутнього життя. Можна назвати це першим ступенем зрілості людського індивідууму.

Якщо ми прослідкуємо життєвий шлях Давида, то, як ми про це згадували раніше, побачимо, що його було помазано на царство тричі. 1. Коли він ще був зовсім молодим хлопцем, пас вівці батька свого: «Узяв Самуїл ріг з оливою й помазав його посеред його братів. І Дух Господній зійшов на Давида з того дня й на майбутнє» (1Сам.16:13).

2. Після перемоги над Голіафом, юнак здійснює карколомну кар’єру при царському дворі:  займає високу військову посаду, одружується з дочкою Саула, одержує кілька гучних перемог над ворогами і… потрапляє в глибоку немилість. Далі йдуть тривалі поневіряння у вигнанні, переслідування з боку Саула, і нарешті відторгнутого Богом царя наздоганяє смерть.  Давид осідає у Хевроні. Він не домагався престолу, його діяння та людські якості, зажили йому великого авторитету в народі, і помазання руками старійшин стало визнанням його незаперечних заслуг.  «І прийшли мужі Юди й помазали там Давида царем  над домом Юди» (2Сам.2:4).

3. За сім років царювання у Хевроні Давид підтвердив свій авторитет, показав велику політичну, військову  та господарську мудрість в управлінні Юдеєю, це побачили очільники як півночі так і півдня країни.  І старійшини обох половин краю, маючи ще й одкровення від Бога (2Сам.5:2), зробили правильний вбір на користь Давида. «Як прийшли всі старші Ізраїля до царя в Хеврон, цар Давид  заключив із ними союз у Хевроні перед лицем Господнім, і вони помазали Давида царем над Ізраїлем» (2Сам.5:3).

Багатьох із нас християн покликано  отримати ці всі три помазання. Умовно, але досить виразно. Перший раз це сталося з нами, коли ми довірили своє життя Христу  і приняли Духа Святого. Нам дано було нове звання в Ісусові Христі: «Але ви – вибраний рід, царствене священство, народ святий, люд придбаний на те, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви і дивне Своє світло» (1Пет.2:9). Наше життя змінилося докорінно: ми лишили грішне минуле з усіма його «успіхами» та «цінностями» й рішуче ступили у життя нове, сповнене благодаті та істини.

Друге помазання дається тим, хто прийняв запрошення Ісуса стати на шлях до досконалості. Проміжок від першого помазання до другого є надзвичайно важливий і нелегкий, як можна бачити хоча б на прикладі того ж Давида.

Коли багатий юнак (Мт.19:20) запитав Ісуса: «Чого бракує мені у житті?» Ісус відповів: «Виконуй заповіді» й перерахував найголовніші з них. Той сказав: «Все це я давно вже виконую». Очевидно, період життя по заповідях не був короткий, Слово змінило чоловіка й створило надійну базу для руху далі. Немає сумніву, що серце юнака було готове аби прийняти пораду Ісуса. Ми знаємо, що Бог дає нам і бажання і дію (Фил.2:13), отож напевно Господь Духом навіяв чоловікові прагнення рухатись до нових духовних висот і спонукав до зустрічі.  У Марка (10:21)  сказано, що Ісус полюбив цього юнака. Гадаємо, були причини.

Що мусив зробити юнак, якби мав достатню волю стати на шлях досконалості?  Звільнитися від надлишків власності, відкинути всі свої плани, рішуче зректися свого «я», взяти  хреста (Лук.9:23; Мт.16:24) й рушити за Господом у напрямку до Голгофи. Знову відбувся б докорінний злам у його життя, після цього воно б стало зовсім іншим, власне, вже не належало б йому. Через ці вузькі двері успішно пройшли майбутні апостоли, склавши таким чином, можливо, найскладніший іспит у своєму житті, необхідний аби бути зарахованими в число учнів.

Ще раз нагадаємо: щоб здійснити такий вирішальний крок, потрібна ґрунтовна підготовка. Рухатись до досконалості можна лише несучи хреста. Понести його під силу тільки посвяченим в учні. В часи Ісуса було чимало християн, котрі, жадаючи духовних подвигів, бралися за хрест, маючи одне лише величезне бажання повністю присвятити своє життя Богові, але не маючи від Ісуса відповідного благословення. Ісус, бажаючи застерегти гарячі душі від поспішних кроків, робить кілька вагомих застережень тим, хто,  не відчувши Божого поклику, піддався, нехай і прекрасним, але необґрунтованим душевним поривам, і ступив на хресну дорогу. «Бо хто з вас,  бажаючи збудувати башту, не сяде спочатку і не порахує витрат, чи має він потрібне для збудування» (Лук.14:28). Ісус радить ретельно зважити свої можливості. Розберися, чи достатньо в тебе стриманості, віри, смирення, милосердя, візьми до уваги й свої життєві обставини. Якщо ти хочеш кинути все й повністю присвятити себе служінню Богові і збираєшся залишити дружину з дітьми без засобів до існування, то чи буде така жертва угодна Господеві?

Далі Ісус говорить про духовну боротьбу на прикладі царя, котрий зібрався на війну, – йдеться про силу. Несіння хреста, це справа, переважною мірою, духовна. Готуючись стати на хресну дорогу, ми маємо серйозно оцінити свою потугу: чи зможемо ми, подібно до Ісуса в пустелі, відбити всі атаки диявола; чи не впадемо, подібно до Самсона, піддавшись на спокуси ворога і, в решті решт, зазнаємо тяжкої поразки немов той необачний полководець з Ісусової притчі?  Маємо потужну зброю для боротьби з дияволом – нашу віру (1Пет.5:9).

І тут ми підходимо до однієї вражаючої речі.  У Лук.14:27 так передано Ісусові слова: «І хто не несе хреста свого, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм». В цьому перекладі є невелике, але дуже суттєве розходження з грецьким оригіналом Євангелія. В тому місці, де написано «і не йде вслід за Мною», частка «не» відсутня. (Неточності уникли перекладачі «Біблії короля Якова», NIV, російського синодального перкладу та ін.). Таким чином, у відповідності до оригіналу, слова Ісуса мали б звучати так: «І хто не несе хреста свого, а (син: і, також) йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм». Звідси випливає надзвичайно важливий висновок: можна йти слідами Ісуса, але хреста свого не нести, що й спостерігаємо на багатьох прикладах у нашому житті.

Прочитавши ці рядки, хтось обов’язково скаже: «Ну як же так? Я вже 10 (15,20) років як покаявся, я пережив безліч важких випробувань, і що, виходить, я не ніс хреста?» Хочу заспокоїти тих, хто спіткнувся об цю перешкоду: те, наскільки ми досконалі, не впливає на наше спасіння, бо воно дається по вірі у Христа. А страждання ж наші в жодному разі не є даремні: через них ми звільняємося від пожадливих пристрастей старої людини, міцніємо у вірі, поглиблюємо особисті стосунки з Ісусом. Випробування потрібні незалежно від того, яку висоту для нас передбачив Господь. Як каже апостол, будь-яке, навіть легке страждання «викликає без усякої міри вічну славу» (2Кор.4:17).

В давнину сумлінні християни часто самі собі створювали штучні труднощі: замуровувалися в печерах, носили вериги, вкрай обмежували себе у прийнятті їжі  тощо, наражаючись на великі страждання,  аби через них пройти глибоке духовне очищення. В цьому немає потреби. Якщо ти прийняв рішення рухатись до досконалості, й Господь благословив тебе, то Він на тому шляху дасть тобі все необхідне: і радості перемог, і муки  необхідних, але не надмірних страждань, і прихисток у час негоди.  Хрест – то не житейські проблеми і навіть не терпіння різних злигоднів в ім’я Ісуса, то є сам Ісус, наш невідступний послух Йому й безвідмовне прийняття всього, що походить від Нього.

Багатий юнак повернувся до свого багатства, але то не єдина причина, що може змусити нас повернути назад. Подія дуже схожа на ситуацію з юнаком сталася в сиву давнину з Ізраїлем. Перейшовши через Чермне море, народ рушив у бік землі обітованої. Всього рік минув відтоді, як ці люди разом зі старими, жінками та дітьми, стали на кордоні  землі, де тече молоко та мед (Числ.14). В принципі, все було готове, так би мовити, у першому наближенні, щоб розпочати завоювання, – інакше  Адонай не привів би їх сюди. І ось випробування. Повертаються розвідники і малюють жахливу картину: земля та поїдає мешканців своїх,  там живуть страшні велетні, – ми немов дрібна сарана порівняно з ними, ми ніколи не здолаємо їх. Починається плач і лемент, – як нам добре було у Єгипті! – ремствування, страшні наріканні на лідерів, погрози побити їх камінням.  Що треба було народові? Лише одне: просто довіритись Богу: підемо у наступ, і що буде, те й буде.  Не змогли. І Господь у гніві повертає народ назад у пустелю. На сорок років.

Третє помазання ми отримуємо, коли досягаємо добрості.

У книзі Єзекиїла (Єз.47:3) пророк малює картину входження у ріку життя. Спочатку входимо по кісточки – дію Духа Святого ледве відчуваємо, потім – по коліна, потім – по крижі, – все це алегорія нашого духовного зростання. Пророк каже: потім іще пройшов углиб, і вода була така висока, що йти вже не було можливості, треба було плисти.

На початку нашого входження у ЖИТТЯ, ми мусимо відчувати, як мовиться, землю під ногами, нам потрібна матеріальна, земна надійна опора для руху вперед, але настає такий час, коли в цій опорі потреба вже немає. Ми відриваємося від земних турбот, потреб, ніщо зовнішнє вже не впливає на нас, наше життя й благополуччя – воно вже повністю в руках Божих. Ми пливемо. Нами керує лише течія Божої благодаті, Його волі та Його любові. Ми є водимі Духом Божим (Рим.8:14).

А далі починається справжня, «доросла», велика духовна праця. Як сказав про себе великий муж Божий, котрий досяг вершин у Христі: «І слово моє і проповідь моя не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні Духа і сили» (1Кор.2:4).

Говорячи про три помазання, ми не маємо на увазі класичні обряди, коли на голову довіреного Божого виливається єлей та урочисто сповіщається йому, ким він віднині є. Мається на увазі три надзвичайно важливі події в житті віруючої людини, коли її життя щоразу змінюється докорінно. Можемо спостерігати такі три надзвичайно важливі моменти в служінні багатьох видатних постатей Біблії: Авраама, Мойсея, пророків та, з рештою, й апостолів.

Перша доленосна подія відбулася у їхньому житті, коли в серцях їхніх прокинулося бажання йти за Христом. Другий ще більш відповідальний крок вони, не без остраху й вагань, зробили, коли вирішили остаточно віддатися на волю Господа:  «Тоді Петро сказав… «Ось ми залишили все та й пішли слідом за Тобою» (Мт.19:27). Це є не що інше, як згода нести хрест. І третє помазання прийшло в день п’ятидесятниці.  І лише після цього Богом була довірена їм євангелізація світу.

(Далі буде)