БАЧИТИ ЗЛО

Величезну увагу Господь приділяє чистоті наших сердець. «Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Прип.4:23). Чисте серце Бог наповнює Своєю любов’ю (Рим.5:5). Це обітниця для всіх віруючих, єдина умова – серце має бути відкрите. І тут є певна пересторога. Відкритістю нашого серця може скористатися ворог. Саме так сатана підштовхнув Юду до зради (Ін.13:2). Це крайній випадок, але є в Євангелії й приклади не такі жахливі, але не менш повчальні. Ананія та Сапфіра приховали гроші. Петро сказав: «Ананiє! Hавiщо ти попустив сатанi вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духовi Святому?» (Дії.5:1). Звідси випливає важливий висновок: людина значною мірою несе відповідальність за те, що потрапляє у її серце, а якщо так, то, очевидно, має необхідні засоби, аби протистояти ворогові. Петро каже: «Hавiщо ти попустив сатанi». Очевидно, що Ананія цілковито мав змогу й не допустити зрадливої думки.

Тут бачимо, що чоловік той згрішив свідомо, але християнське наше життя демонструє безліч моментів, коли ворог успішно користується нашою неуважністю та недбалістю й дуже майстерно, майже непомітно закидає нам у голови різний непотріб. Найбільш поширене його прагнення – посіяти в наше серце зло.

Ісус дуже наполегливо застерігав Своїх учнів від цього. «А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мт.5:28). Господь вибрав одне з найсильніших почуттів для більшої виразності й наочності, але їх величезна кількість. Стосунки з ріднею, робота, політика, різні виклики життя на подобі нинішнього вірусу, посухи, повені тощо. Як реагуємо? Спокійно і зважено, опираючись на заповіді, чи з гнівом, відчаєм, відторгненням та осудом? Найбільшою увагою нині користуються наші політики, яких ми самі ж і вибрали. Уважно придивляємося до їхньої діяльності, оцінюємо, аналізуємо. Бог не забороняє нам, але... «Судження й осудження — близькі», – каже Іов» (Іов.36:17). Як нелегко буває їх розрізнити, а коли вже почали судити, то вчасно зупинитися!

Розсердились на чоловіка чи дружину, – нехай тисячу разів ви були праві, а зло вже увійшло. Вас образили, й ви не можете забути образу, – серце заплямовано. Є й дуже маленькі, майже непомітні для неуважного ока краплини зла, але навіть крихітний шматочок бруду у склянці чистої води робить її непридатною до вживання. Хто слідкує за своїм внутрішнім станом, той помітить навіть легкі порухи зла і вчасно припинить його дію. «Серце чисте створи в мені, Боже» (Пс.50:12). Господь задовольняє такі прохання, благословляючи нас на постійні тренування, спонукаючи оберігати дорогоцінну чистоту. І обіцяє нам неоціненну винагороду: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт.5:8).

СЯГАЮЧИ В МАЙБУТНЄ

Живучи на цій планеті тривалий час, людина набирається великого досвіду, а досвід, як знаємо, є неодмінною складовою мудрості. Це так у світі. А в нас християн  – трохи інакше: саме минуле часто стає на перешкоді нашого духовного зростання.

Багатьом із нас ворог дошкуляє через різні думки. Не маю на увазі щось грішне, нечисте, – просто зайві думки, що дуже відволікають багатьох братів наших та сестер від спілкування з Богом, від  відчуття постійної присутності Духа Святого у їхньому житті. Став уранці на молитву, щойно почав прославляти Господа, як несподівано увірвалася думка, що на кухні хліб скінчився.  Ниточка потягнулася далі: що ж мені ще там треба купити, і схаменувся лише тоді, коли віртуально набрав уже цілий пакет продуктів. Ніби нічого грішного, а єднання з Богом перервалося. Молюся далі, все ніби нормально, та незабаром непроханий гість з’явився знову. І почав нагадувати вчорашні новини, що їх дивився цілий вечір. Відігнав ворога, доклав значних зусиль, щоб зосередитись, та під кінець молитви поплив-таки у якісь пусті розмови зі знайомими, пригадав суперечку з сусідкою, пожурився, що вже давно не бачив онуків, і так далі, й так далі, й так далі.

Найлегше лукавому збити нас із пантелику якимись приємними речами. Спогадами про колишню любов, наприклад, або про минулі успіхи на роботі, де ми перемагали, де були на висоті, де нас хвалили. Липнуть до нашої уяви якісь сексуальні сцени, що були в нас колись, а може, й не було їх, але могли статися, якби ми проявили більше сміливості.

Болючі спогади – теж сильна зброя лукавого. Одного брата багато років гнітили нагадування  про жорстокі приниження під час служби в армії; сестра не один рік переживала страждання, що їх зазнала, живучи з п’яницею-чоловіком. Всього не перелічиш…

Думав, що пусті думки, то є лише моя проблема, але ні.  Один брат скаржився: «Не  можу «Отче наш» дочитати до кінці, аби ворог не зіштовхнув мене на манівці». Сестра розповідає: «Тільки-но почну підійматися в молитві, як хтось ніби збиває мене в польоті. Падаю на землю, знову починаю підійматися, і знову удар… Так постійно рветься мій молитовний зв’язок із Господом».

Як же захиститися нам від цієї небезпечної зброї лукавого? Одне знаю точно: треба боротися, закликаючи на допомогу нашого Спасителя.

ПРАВДА Й НЕПРАВДА

Говорячи про гріхи, ап. Йоан  (1Ін.5:17) розділяє їх на дві частини: перша, це ті, що ведуть до втрати спасіння, тобто до духовної смерті, друга – ті, що смерті не спричиняють.  Стосовно першої частини маємо дуже докладне роз’яснення ап. Павла: «Не обманюйте себе: ні блудники, ні iдолослужителi, ні перелюбники, ні малакiї, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварi, ні п’яниці, ні лихословцi, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1Кор.6:9). Ну а друга категорія?

Телефонує брат до свого знайомого: «Оце дзвоню, дзвоню до тебе, мабуть, десятий раз, чому не відповідаєш?» Знайомий мнеться: «Та знаєш, ми на дачі відпочивали, а мобілку свою я вдома забув». Насправді ж нікуди він не їздив, просто незручно було сказати цій надто наполегливій людині: «Слухай, ти не дзвони так часто».

Друзі вітають не дуже молоду сестру з днем народження, й один брат вкрай необережно, необдумано питає її: «І скільки це вже тобі…» Сестра ніяковіє: «Е… Та п’ятдесят… – потім, зрозумівши, що трішки перегнула, додає: п’ятдесят п’ять». Насправді ж їй давненько вже за шістдесят перевалило.

Молода сестричка з’являється на роботу запізнившись на годину: «Ой, вибачте, такі розтяжки на дорогах, такі розтяжки, – в заторі застрягла». Признатися, що просто проспала, не відважиться. Інша сестра, яка збиралася на молитовне служіння, але зачепилася за серіал, звичайно ж, ніколи не визнає: «Не втрималася, думала, ось ще цю серію додивлюся й побіжу». Натомість на своє виправдання щось придумає для друзів.

Ну, і так далі. Скажете: та то дрібниці, не варто звертати на них увагу. Але ж будьмо відверті: такі відхилення від правди – нехай дуже незначні в наших очах, дуже маленькі, нехай навіть інколи продиктовані благими намірами не завдати комусь болю, ніяк інакше не назвеш як неправдою. А «Всяка неправда є грiх», – каже ап. Йоан (1Ін.5:17). Всяка. Велика й маленька і навіть дуже маленька. Які наслідки? Звичайно ж, ми не потрапимо під вічний осуд разом з лукавим, але наше джерело життя дещо обміліє, замулене піском та дрібними камінцями, благодать, що витікає з нього, не буде така потужна, як могла б бути. 

За наше тривале перебування у церкві таких камінців може назбиратися дуже багато, і якщо джерело періодично не чистити, то, не виняток, що воно й зовсім пересохне. «Серце чисте створи в мені, Боже» (Пс.50:12).