Головна » Статті » Духовність

Милість Божа

БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 5. Милосердя (закінчення)

Милість Божа

Як ми вже зазначали вище, все, що має позначку Боже, належить до найвищої якості, до найвищого ступеня духовності. Мир Божий (Фил.4:7), гнів Божий (Рим.1:18); суд Божий (Рим.2:2); дар Божий (Рим.6:23); храм Божий (1Кор.3:16); хліб Божий (Ін.6:33); народ Божий (1Пет.2:10); домоупорядник Божий (Тит.1:7); чоловік Божий (1Тим.6:11) тощо.

Якось цар Давид, остаточно закріпившись на троні, питає своїх підлеглих: «Чи нема ще кого з дому Саула, щоб я виявив йому милість Божу?» (2Сам.9:3). Милість Божу може виявити лише той, у кого серце наповнено глибоким милосердям, милосердям Божим. Як віра Божа, що носить універсальний характер і може навіть «гори переставляти», милість Божа не залежить від людських уподобань. Вона неупереджена – не оглядається на особистості.  Милосердя володіє всіма властивостями любові Божої.  Воно довготерпеливе, позбавлене гордості, не домагається свого, не радіє неправді, усе покриває…

 

Ділюся Божим даром (розповідь сестри милосердя)

 

Сестра Катя вже багато років відвідує в лікарні важкохворих, місцем її постійної праці є і госпіс. Горе незмінно супроводжувало її багато років: ще в дитинстві втратила батька, матір, двох братів та двох сестер. Вже у власній сім’ї щастя мала недовге: помер чоловік, відійшло у вічність двоє дітей, син потрапив у наркозалежність.  Через великі страждання прийшла до Бога. Благала: «Господи, допоможи! Без Тебе я не виживу!» І Він явив Свою милість. Дав чуйне серце, дав сили, зцілив від важких хвороб, звільнив сина від залежності.

Сестра розповідає: «Після того, як я пройшла всі випробування, після того, як Бог зцілив мене, у мене з'явилося велике бажання служити тим, кому важко, молитися за них. Їду в транспорті, бачу залежних людей, підходжу, даю церковну візитки, розповідаю про Христа. Вони кажуть: звідки ж ви знаєте, невже по нас видно? Кажу: через все це я пройшла сама. Співчувати для мене просто, бо я це пережила, і мені хочеться допомогти іншим. Знаю їхні біди, співчуваю і молюся за них.

Коли ми проходимо випробування у своєму житті, то можемо потім поділитися з тими, хто в труднощах. Інколи досить обійняти людину, поспілкуватися, помолитися за неї. Якщо ми приносимо любов, то більше нічого й не треба. Бог відкриває серця чоловіків та жінок, і вони розповідають про своє життя. Вислухати людину – головне, в першу чергу, вислухати, яка у неї проблема. Кожен зі своїми болями, кожен зі своїми переживаннями. Можу співчувати без лукавства, бо пройшла через важкі випробування. Бог дає мені любов і співчуття, і я ділюся ними».

Милосердя може стати головною справою вашого християнського життя, в ньому ви можете віднайти своє покликання у Христі.  Саме так сталося і з сестрою Катериною. «Я довго шукала, чому присвятити своє існування, і просила у Бога: Господи, дай мені служіння, щоб я знала, що воно від Тебе. В серці у мене було бажання допомагати людям, але хотілося якоїсь конкретної праці з рук Христа. Одного разу сестри, які відвідували хворих, взяли мене з собою до лікарні. Я побачила великі біди, муки, безвихідь. І дуже ясно відчула: це моє. Моє місце саме там, де лежать прикуті до ліжка в очікуванні смерті, не можуть підвестися, не мають можливості почути Слово про спасіння.

Хочу сказати головне: це служіння без любові не дає ефекту. Багато хто приходив до лікарні, але мало хто залишався надовго. Буває і важко, і втомлюєшся, але Бог підіймає, дає сили, дає терпіння. Написано, що любов Божа вилилася в наші серця Духом Святим. Це так, але я не відчувала в ній такої сили, аби можна було щедро дарувати її комусь ще. І просила: «Господи, дай мені таку любов, яку тільки Ти можеш дати, у мене без Тебе ніякої любові немає, тільки Ти можеш дати таку любов». Може й неправильною була ця молитва, якщо підійти теоретично, але я про це не думала, просто відкривала Богові своє велике бажання. Господь відповів. Я відчуваю, як поволі зростає Його любов у моєму серці, показує інші напрямки для її застосування, виявляє свої нові властивості, зрештою, змінює й мене, все більше утверджуючи в обранні, зміцнюючи у вірі».

 

У благодійництві – розсудливість

 

Сестрам та братам, які присвятили себе ділам милосердя, обов’язково потрібно проявляти певну мудрість у стосунках із тими людьми, яким вони являють свої благодіяння. Нашою добротою можуть скористатися і люди нечесні. Не думаю, що всі ті, котрі ходять по вагонах метро та електричок з простягнутою рукою, насправді збирають гроші на операцію, на допомогу пораненим бійцям чи  на шматок хліба. До яких тільки хитрощів інколи не вдаються деякі непорядні громадяни, аби, користуючись нашою довірою, виманити копійку на свої нечисті потреби! І тут ми, віруючі, мусимо бути обачні, уважні, розуміти, кого й до чого заохочуємо своєю милостинею. Отже, «Покажіть у вірі вашій чесноту (добродетель – синод.), в чесноті – розсудливість, в розсудливості – стриманість…» (2Пет.1:5).

Одна сестра, котра теж служила хворим у лікарні, розповіла таку історію.

«Прийшовши до  Господа,  я  взяла собі за труд відвідувати місцеву сільську лікарню, її стаціонарне відділення.  Міністерство охорони здоров’я на харчування хворих у той час виділяло зовсім мізерні кошти, так що пацієнти дуже потребували в цьому плані певної допомоги, особливо ті, хто не мав близько родичів. Тож я носила їм якісь скромні гостинці: то свіженького батона куплю, то пару сосисок, то цукерок візьму.

Особливо до душі мені припала одна жіночка, вона з цікавістю слухала про Бога, читала книжки, що їй приносили. Якось розповіла свою сумну історію: живе в цій лікарні вже кілька місяців, є в неї квартира в сусідньому селищі, є діти. Дочка нещодавно вийшла заміж, стали жити в одній оселі, і незабаром склалися такі стосунки, що матері довелося піти з дому. «Знаєте ж, які тепер діти...» Жила по місяцю-два у знайомих, у якійсь котельні. Дуже простудилася, захворіла.  І ось тепер тут. Скільки її ще можуть протримати, не знає.

Сестра, пройнявшись глибоким співчуттям до жінки, стала носити їй більше, відриваючи від своєї мізерної пенсії. Яким же ударом було для неї, коли в розмові з лікарем дізналася, що жінка ця – п’є. Через це її кинув чоловік, через це виникли проблеми з сім’єю дочки.  Ця жіночка й тут знаходить копійку, щоб «причаститися» до зеленого змія. «У нас лежить чимало таких, – зітхала лікарка. – Місця в стаціонарі є, вигнати їх на вулицю восени чи взимку, якось не вистачає твердості…» Сестра потім розповідала: «Я почувала себе так, ніби хто плюнув мені в обличчя... В лікарню більше не пішла…»

Справжнє милосердя важко уявити без прощення. Сестра не змогла простити цю заблукалу душу й сама сильно спіткнулася у вірі. Через подібні випадки Бог перевіряє нас, віруючих: які мотиви керували нами, чи, бува, не жадали ми легкої слави, вислуховуючи похвали й подяки,  наскільки сильна у нас любов Божа, яка «не шукає свого», «все терпить» і не слабшає від того, що когось, кому ми старалися робити добро,  підвела совість; наскільки надійним було наше терпіння, наскільки невтомні ми були у молитві  за своїх підопічних. Невдячність невіруючих нерідко збиває нас із правильного шляху. Які глибокі душевні рани завдає нам часто людська непорядність! Як важко їх потім загоїти й відновити колишні стосунки з людиною, яка нас образила! Але слава Господеві! Долаючи такі труднощі, ми і зростаємо духовно, поступово переходячи від любові душевної, плотської, до любові Божої.

Нагороди наші – вони всі в Господеві. «А в Йопії була одна учениця на ім’я Тавіфа...  Вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині» (Дії.9:36). І ось ця людина помирає. Чи одна вона  померла в ті часи? Чи всіх померлих воскрешали Ісус та апостоли? Звичайно, ні. Бо кожній людині Богом призначено померти свого часу.  Вони воскрешали деяких. Серед них опинилася й Тавіфа. Чим вона відрізнялася від інших городян?  Її любив народ за чуйне серце, за численні добрі діла, що їх вона робила у своєму містечку, – люди не хотіли з нею розлучатися. І вони послали за Петром. І він зробив для них цей подарунок, цю добру справу, – повернув благочестиву жінку до життя на радість усім її землякам.

Ось така буває Божа винагорода нам за наше добро. Бог не обмине милосердних, коли у них самих трапиться якась біда, і, як нам здається, з більшою радістю відповість на молитви тих, хто чинить добро.

Милосердя, як прояв любові, є присутнє в кожному християнському серці. Воно повинно постійно зростати. Це успішно відбувається, коли:

1.Ми бачимо успіхи в наших добрих справах: у когось змінилося ставлення до світу, пом’якшав характер, хтось із нашою допомогою успішно подолав свої труднощі, а хтось до Христа прийшов, переконавшись у безкорисливості й щирості християн і т.д.;

2.Відчуваємо власне духовне зростання, примноження в нас духовних плодів;

3.Приймаємо  вдячність людей, яким допомогли;

4.Навчаємося долати у своєму серці нелюбов.

Пам’ятаймо й про таке застереження апостола: „Хто знає, як робити добро і не робить, тому гріх!” (Як.4:17).

(Далі буде)

Категорія: Духовність | Додав: ostin (02.09.2020) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 33 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[24.09.2020][Духовність]
ДЖЕРЕЛО ЖИТТЯ (13)
[02.09.2020][Духовність]
Милість Божа (32)
[15.08.2020][Роздуми]
Вийти із темряви (54)
[14.08.2020][Суспільство]
Пам`ятайте дружину Лотову (57)
[08.08.2020][Роздуми]
Потреба основи (34)
[31.07.2020][Духовність]
Незастосоване милосердя (77)
[20.07.2020][Розвиток]
Живи сьогодні (66)
[18.07.2020][Постаті]
Наука суперечить вірі? 15 вчених, яким наука не завадила вірити в Бога (85)
[12.07.2020][Розвиток]
Що робити, якщо ви поставили цілі, але не змогли їх досягти (71)
[08.07.2020][Духовність]
Різновиди віри (97)
[06.07.2020][Роздуми]
Ісус – найкращий в історії Людства HR-менеджер? (70)
[05.07.2020][Суспільство]
Людська клітина являє собою всесвіт у мініатюрі — дослідження (71)