БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 2 (Закінчення)

(Попередня частина)

ДОРОГОЮ ПРАВДИ

Наш авторитет у суспільстві

Немає кращої реклами для християнства, ніж бути для безбожного оточення, як кажуть у світі, хорошою людиною.  «Лагідність ваша нехай буде відома всім людям!» (Фил.4:5).

Братам та сестрам, котрі впевнено крокують шляхом любові Божої, зажити такого авторитету не так вже й важко. Більшість із тих властивостей характеру, що ми перерахуємо далі, цінуються й тими, хто є досить далекий від релігії. Людина лагідна та скромна ніколи не буде виставляти напоказ свої визначні здібності, не буде хизуватися своїм розумом, не стане надто наполегливо доводити свою правоту, вона вільна від бажання перемогти суперника, вже не кажучи про помсту; їй легко в чомусь поступитися, якщо виникла потреба розділити якісь цінності, вона не буде квапитися ухопити якийсь ласий шматок першою; ніколи не намагатиметься пролізти десь поза чергою; навіть протестувати голосно на якусь несправедливість вона не буде, знаючи, що все є в руках Божих.

Лагідна та смиренна людина не підноситиме свою допомогу як якийсь великий дар, постарається зробити добро так, щоб нікого не ставити у залежність,  у необхідність якось віддячити за те добро, й допомогу надаватиме так, щоб якнайменше було помітно її персону. Лагідна та смиренна душа отримує від Бога необхідну мудрість, аби дивитися на різні, інколи й страшні події життя, без паніки, без розгубленості, без жаху. Господь підкріплює її в цьому й вона стає опорою, прикладом врівноваженості для тих, хто, не знаючи Бога, перебуває у повній залежності від стихій цього світу. «Хто мудрий та розумний між вами? Нехай він докаже на ділі це доброю поведінкою, з мудрою лагідністю» (Як.3:13).

Течія Божої волі

«Господь добрий та праведний… Він провадить покірних (лагідних, смиренних) у правді, і лагідних навчає дороги Своєї» (Пс.25:9). Людині віруючій не потрібно все життя тримати себе в лещатах, аби не схибити у гріху. Настає час, коли праведне життя стає нормою, звичним станом, більшість гріховних спокус просто не приваблює, в них немає для тебе нічого цікавого. Ти більше не відволікаєшся на боротьбу з гріховними пристрастями, думки твої не засмічуються пустим та нечистим, розум наповнюється лише тим, що правдиве, чесне, гідне похвали. Ти увійдеш у течію Божої волі. Й тобі буде легко долати різні перешкоди та випробування.

Дух Святий стане твоїм ідеальним навігатором у довгій життєвій подорожі, Він попередить тебе, коли треба пригальмувати у діях чи словах, об’їхати небезпечні місця, зменшити або збільшити швидкість руху.  Навіть у простій розмові, де немає явного гріха, – просто зайве марнослів’я та балаканина, ти почуєш у серці тихий дзвіночок від Духа: зупинися. Серце твоє стане чутливіше до чужого болю, до нагальних потреб та проблем інших людей, – це теж приходить через смирення: серце потроху звільнюється від твердої шкаралупи, активно реагує на те, до чого раніше було не сприйнятливе. Але якщо ти не досяг рівня лагідності та смирення, ти не зможеш увійти в цей потік. Тобі ще треба працювати, треба молитися, треба робити над собою певні зусилля, власне, зміцнювати стриманість і плекати в серці лагідність. Бог буде активно допомагати.

Звабливі пожадливості

Ап. Павло  у Еф.4:22 настійливо рекомендує нам, аби ми, прагнучи до досконалості, рішуче «відкинули попередній спосіб життя старої людини, яка зітліває у звабливих пожадливостях». Як стверджує класичне вчення про спасіння та вічне життя, придушення та викорінення  пожадливостей (страстей – синод.)  фактично складає  безпосередню мету  подвижницької праці віруючого.  За визначенням Йоана Дамаскина «дія називається пристрастю, коли вона виявляється в незгоді з природою». Григорій Ніський впевнений, що джерелом пристрасті є помисел, таким чином, головним завданням духовного звитяжця є придбання дієвої здатності володіти своїм розумом у помислах.

Найважливіші пристрасті

Блуд. Природний статевий потяг стає блудом, коли людина свідомо перетворює його на спосіб надмірної насолоди та самодогоджання.

Ненажеривість (чревоугодие – рос). Нестримне прагнення до насичення смачними стравами, захоплення кулінарією, нездатність зупинитися, коли їжі надлишок.

Сріблолюбство. Ненаситне поривання до накопичення грошей, майна, взагалі, зовнішніх матеріальних благ. «Море, –­ ­каже Ніл Синайський, – не наповнюється, приймаючи безліч річок, і хтивість сріблолюбця не насичується придбаним; подвоїв його, – подвоєне знову подвоїти бажає, й ніколи не припиняє прагнення до цього, допоки смерть не обірве його марної праці».

Гнів. Гнів то є бурхливе, стрімке збурення помислів, що легко затьмарює  й засліплює розум.

Глибокий сум. (уныние – синод). В сучасній термінології частіше вживається слово депресія. То є слабкість душі, пригнічений стан, втрата розумом будь-якого контролю за рухом душевного життя, це безвихідна, безнадійна, похмура туга, що приводить людину до апатії, паралізує її дієві сили. За висловом Ісаака Сирина «хто жадає для себе великої честі, тому не бракує причин для журби».

Марнославство. За визначенням Григорія Богослова, марнославство то є «прагнення до суєтної слави». В стані марнославства навіть благодійність звершується заради власної, а не Божої слави.

Гордість. Усі риси марнославства у своїй максимальній інтенсивності виявляються в гордості.  У цьому стані людина ставить свою власну особистість на постамент величі й повної незалежності від кого б то не було,  навіть від Бога. Гордість то є крайня ступінь  падіння людини в релігійному й моральному сенсах. Саме через гордість та марнославство сатану було позбавлено слави небес.

Це лише основні збудники пристрастей. Загалом же святоотцівське вчення налічує їх вісім. Головний метод, з допомогою якого наші прадавні попередники викорінювали в собі гріховні пожадливості, відомий нам з історії західної та східної церков як аскетичний подвиг. Сьогодні ми навряд чи можемо скористатися досвідом відлюдників, котрі зрікалися сімейного життя, замуровували себе у печерах, вживали в їжу лише хліб і воду та й то не щодня, спали на голій землі по дві-три години на добу тощо. Ми живемо в іншому суспільстві, в іншу епоху, та й люди нині значно відрізняються від своїх пращурів, але помірковані рекомендації тих, хто пройшов через величезні випробування в ім’я Ісуса Христа, варто було б врахувати. Чоловікові мати свою дружину, а дружині – чоловіка, практикувати не надто виснажливі пости з молитвою, не допускати захоплення різними смачними стравами, уникати сумнівних тілесних насолод, не гаяти часу на пусту балаканину, наполегливо шукати волі Божої на своє життя, примножувати Його славу на землі через свою працю та любов, постійно тримати в серці відчуття присутності Божої й таке інше.

Численні пристрасті поступово слабнуть, опускаються до мінімуму в процесі поглиблення та зміцнення лагідності й смирення. «Господь добрий та праведний… Він провадить покірних у правді (праведності – авт.), і лагідних навчає дороги Своєї» (Пс.25:9).

Супроти людської волі

Не так часто це трапляється, але буває, що людина, знаючи волю Божу, не надто прагне її виконувати. Під час зустрічі в пустелі, де Мойсей пас вівці, Адонай сказав йому: «Пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ Мій, синів Ізраїля, з Єгипту» (Вих.3:10). Мойсей був шокований. Він не вважав себе готовим до такої місії. Він не мав бажання. «Я ж ніхто, я простий селянин, як я можу піти до самого фараон, – приблизно так лементів він. – Я ж не вмію красномовно говорити, і хіба люди послухають якогось пастуха?! Господи! – благав він. – Ну пошли когось іншого, хіба в Тебе немає нікого гідного для цього великого завдання?!» Але Адонай рішуче відхилив ниття чоловіка, і той змирився. Спрацювали слухняність та смирення, що його зрощував Бог у цій людині протягом сорока років. Ще не раз Мойсей зустрінеться з повеліннями Всевишнього, що будуть здаватися йому нездійсненними, смертельно небезпечними, але він навчиться робити над собою великі зусилля, придушуючи суто людські страх, невпевненість, слабкість плоті, і рушатиме з вірою назустріч важким випробуванням. Мойсей не був подібний до такого собі царька, що їх мали оточуючі народи: сильного, хитрого, підступного, дуже вправного у політиці та боротьбі з конкурентами.  Все, що він мав, це слухняність, що ґрунтувалася на лагідності та смиренні, і через них він приймав від Адоная всі перемоги та успіхи.

Дерево життя

«Язик лагідний – то дерево життя» (Прип.15:4). Внутрішня наша людина живиться Духом Святим подібно до дерева, що зростає, добуваючи собі воду через коріння в землі. Дерево життя для християн – це Ісус. Якщо у серці твоєму постійно вирують душевні пристрасті, Дух Святий  наштовхується на значні, інколи нездоланні перешкоди, оновлення розуму гальмується, «зодягнення» в нову людину, «створену за подобою Божою в справедливості та святості істини» (Еф.4:24), відкладається на невизначений час. Якщо ж ти є твердий і наполегливий у боротьбі з зітліваючими пожадливостями, то неодмінно переможеш і отримаєш велику нагороду, ставши «наче те дерево, посаджене над потоками водними, яке приносить плід свій у пору свою» (Пс.1:3).

(Далі буде)