В розумної людини є три шляхи:
Знати, вірити, бути осторонь!
Якщо не знаєш, то:
або пізнаєш,
або віриш іншому,
або просто стаєш осторонь
і не робиш із себе нерозумного, який каже, що в суперечках щось там народжується.

У суперечках нічого не родиться, бо суперечка/непорозуміння/конфлікт не може бути матір’ю/батьком добра, істини, миру чи пізнання!

Без сумніву, що Бог і суперечку може вивести до добра, але це вже заслуга Його любові, яка уміє об’єднати навіть тих, хто щось із себе показує не маючи смирення ні пізнавати, ні вірити.

Ми чомусь довіритись цьому абсурду сперечатись і вже не усвідомлюємо:
який це цінний дар слухати,
який це чудовий жест поваги почути ближнього,
який це без сумніву відчутний жест любові вести діалог.
Без напруги, без нападу і захисту, без відстоювання свого і заперечення іншого. Натомість відкритість, пошук і подив.
Істина є очевидною для тих, хто перебуває у світлі!
Хто є в пошуку світла, то очевидно, що перебуває в темряві. Тому пошук не має перетворитись у зупинку через те, що ти з різних причин не приймаєш світло. Інколи краще закрити очі, визнати, що ти в темряві, довіритись тому, хто прийняв світло і продовжити вже спільний шлях.

А як бути з тими, що постійно сперечаються?

Не вартує приймати їхніх правил, і не вводити себе у спокусу, щоб темрява не поглинула тебе, але не слід закриватись і не почувати себе кращим, слід смиренно свідчити Світло, щоб інші вийшли із темряви своєї закритості, і чекати, інколи чекати слід довго…