Головна » Статті » Духовність

Блаженні лагідні

БУТИ ДОСКОНАЛИМ

(Попередня частина)

Частина друга. Розділ 2.

 

Блаженні лагідні

 

«А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5:23) Як ми зазначали раніше, підйом наш до вершини досконалості починається з найпростішого й найдоступнішого, – зі стриманості. Наступним кроком буде лагідність. В синодальному перекладі – кротость. Врахування синонімів дозволить нам чіткіше зрозуміти смисл цього поняття: покірливість волі Божій, м’якість, спокій. Неважко собі уявити того, хто відзначається цією рисою характеру. Це людина недражлива, врівноважена, некваплива у діях, доброзичлива, приємна у спілкуванні, поступлива, не егоїстична, має відкрите серце до потреб інших людей, готова допомогти. Так і ап. Павло заповідає всім вірним Христовим, щоб «нікого не лихословили, були миролюбні, й милостиві, виявляючи повну лагідність до всіх людей» (Тит.3:2).

 

Якщо стриманість не вимагає від нас особливої участі Духа Святого, певних успіхів можна досягти і простим зусиллям волі, то вироблення в характері лагідності вже не може обійтися без значної підтримки Господа.

 

До досконалості веде нас Бог, у Нього є для цього певні методи. Над собою мусить працювати й людина – у міру своїх можливостей. Що вона може, якщо бажає щось змінити у своєму характері? Приміром, їй дуже дошкуляє власна дражливість, і вона хоче позбутися її. Їй треба вправлятися у стриманості, докладаючи всіх наявних сил. Поступово виробляється звичка тримати себе в руках. Хороша звичка – річ цінна, але, на жаль, не стійка, при серйозному випробуванні вона не витримує навантаження, людина зривається. Але славний наш Господь, Він перетворює наші звички на риси характеру. І ви вже не датуєтесь не тому, що навчилися тримати своє зло на ланцюжку, а тому, що ви тепер отакий – спокійний і врівноважений, ніби отримали ці риси від рідної мами.

 

Вже на самому початку Свого служіння Ісус виокремлює те найголовніше, над чим належить працювати  всім, хто бажає рухатися за Ним. «Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо я лагідний і покірливий серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мт.11:29). Лагідність від Духа є надзвичайно важлива якість нашої внутрішньої людини. Чудові   слова знаходимо у 1Петр.3:4, де апостол коротко, але ємко малює нам прекрасний образ досконалості у Христі Ісусі. То є «потаємна людина серця в нетлінній красі  лагідного й спокійного духа, що й дорогоцінне перед Богом».

 

Духовна зброя

 

Поки  ми живемо у грішному світі, нам не уникнути певних конфліктів та суперечок. Щонайперше, вони не оминають нас у сім’ях. Є у родинах певні болючі виразки. Якщо не навчитися лікувати їх, то з них буде постійно в наше життя сочитися отрута. Ось вони ці найуразливіші пункти: невістки – свекрухи, зяті – тещі. Часто тут зав’язуються такі вузли, що їх розв’язати абсолютно неможливо, єдиний вихід, буває, – розрубати, молодшим відділившись від старших. Операція важка, але, як правило, одужання настає, й стосунки між батьками та дітьми приходять у належну рівновагу.

 

Одна молода християнка прийшла до пастора за порадою: що робити, як поводити себе зі свекрухою. А сталося ось що. Молоді люди побралися з деякою різницею у віці, різниця була невелика – три роки, але, як кажуть, не в той бік. Старшою була молода дружина. Матері чоловіка це дуже не сподобалось, вона затамувала зло й при першій нагоді вжалила невістку: мовляв, обкрутила, причарувала синочка. В серці молодої утворилася болюча рана: «Бачити свекруху не можу…» Пастор вислухав. «Добре, що ви живете не в одній квартирі, а ще краще, що ти їй не сказала в перший же момент усе, що про неї думаєш. Бог утримав тебе, й тому справа не безнадійна. А уяви собі, що ви тоді посварилися. Це могла бути, знаю такі випадки, ворожнеча на все життя. Сатана постійно підкидав би дров у вогонь вашої ненависті через різні побутові дрібниці: не те зробила, не те сказала, не так подивилася.

 

У вашій сім’ї з’являться діти, вони, буває, хворіють, безліч інших домашніх клопотів, де потрібна чиясь підтримка, чоловік на роботі, – хто тобі допоможе? І потім: вона в тебе невіруюча, то як ти з таким серцем будеш їй свідчити про Христа, який приклад у твоїй особі вона буде бачити? Якщо у тебе з’явилася така відраза, то подолати її людськими силами майже неможливо. Але для Бога нічого нездоланного немає. Тобі ж треба Йому допомагати. Перше, покайся за свою ворожість. Друге: тримайся, терпи, стриманість нам усім дуже допомагає, аби тобі не зірватися, й молися, молися, молися наполегливо, щоб Господь змінив твою ненависть на любов».

 

Через деякий час пастор, зустрівши жіночку на зібранні, запросив її до себе в кабінет, – йому було цікаво, як у них справи тепер. Все було гаразд. «Чоловік ходить до церкви, віра в нього ще досить слабенька, але помаленьку рухається в потрібному напрямку. Свекруха поки що  особливого зацікавлення у вірі не виявляє…» «А як ваші стосунки?» «Та спочатку було дуже важко. Я мовчу, терплю, а вона ж свого язика не припинає. Але це тепер великого обурення в мене не викликає, підіймається трошки, та я його десь туди в глибину душі заштовхую, камінцем прикладаю, щоб не вирвалось, а через деякий час воно якось там розсмоктується. Дух Святий працює… Ну й те допомагає, що я краще пізнала свекруху. Взагалі, вона людина щира,  відкрита, готова допомогти, – у нас хлопчик недавно народився, то ось я сьогодні у зібранні, а вона там з дитино. Її вада, що не вміє тримати себе в руках: ото що на умі, те й на язиці». «Молишся за неї?» «Так, аякже!» «Добре, то успіх буде. Ось так Господь навчає нас любити своїх ворогів. То постарайся простити їй ту давню образу. Свекруха тобі вже ж не ворог, правда?». «Та ні, звичайно! І я давно те все забула. Часто думаю тепер: що б я без неї робила?». «Чудово. Так і рухайся, більше молися. Відчуваю, згодом настане у вашій родині справжня християнська любов».

 

Через деякий час пастор знову звернув увагу на цю молоду сестру. Вони сиділи на служінні вчотирьох: вона, її чоловік, малий хлопчик і поважна літня жінка. Очевидно, що то й була та свекруха. Слава Господеві!

 

Як Господній слуга

 

Не секрет, що саме новохрещені брати та сестри часто горять великим бажанням навернути до християнства своїх родичів, знайомих та й просто випадкових зустрічних. Напевно, більшість із нас намагалася переконати своїх невіруючих чоловіків та дружин у тому, що Бог таки є, й дуже безвідповідально з їхнього боку ігнорувати Його чи навіть ворогувати з Ним. У деяких такі дискусії закінчувалися сваркою, що повторювалася не раз, таким чином поступово поглиблюючи відчуження рідних людей.

 

«Напевно, якби я мав тоді розуміння цих складних речей, наша сім’я б не розпалася, – розповідав один знайомий брат. – Дивно, що я не помічав тоді таких надзвичайно глибоких і важливих слів Ісуса: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не притягне його до Мене» (Ін.6:44). А ми до хрипоти намагаємося їх переконати, довести їм правильність своїх доктрин, вибраного нами способу життя…

 

Після наших палких дискусій дружина лише зміцнювалася у своїх переконаннях, утверджувалася на думці, що зі мною щось не те, що «сектанти» якимось обманом втягнули мене до свого гурту, гіпнотизують чи зомбують мене, і я все більше стаю непридатним для нормального сімейного життя.  Бачачи, що повернути назад у світ вона мене не зможе, оскільки я став, на її думку, божевільним фанатиком, вона забрала дітей  і пішла від мене.

 

Інколи кажуть віруючі, читаючи Біблію: «Ну як я цього раніше не помічав! Не раз читав це місце, та лише тепер зрозумів по-справжньому!» Кажуть: відкрилося… Отак одного разу відкрилося й мені, коли я читав 2Тим.2:25. «Бо слуга Господній не повинен сваритися, а бути лагідним до всіх… з лагідністю навчаючи противників, чи Бог не дасть їм покаяння для пізнання істини; і щоб вони опам’яталися й звільнилися від тенет диявола, який зловив їх до своєї волі». Шкода тільки, що зрозумів я це дещо запізно».

 

Дуже часто виручає нас лагідність і в стосунках з нашими одновірцями. Різні думки з приводу того чи іншого питання, звичайно ж, можуть існувати, але людина, котра володіє належним смиренням, ніколи не стане доводити дискусію до підвищених тонів, до переходу на особистість: ти так кажеш, бо ти ось такий, – не дуже розумний, не дуже освічений тощо. Вона викладе свою думку, можливо, ще якісь найвагоміші аргументи, і якщо брат або сестра не погодиться, то просто припинить розмову, поклавшись на Бога.  Є любителі посперечатися, вони з будь-якого питання мають свою особливу «найправильнішу»  думка, їм важливо не стільки дійти до істини, скільки показати свою ерудицію. На такі випадки дає пораду ап. Павло молодому служителеві Тимофію: «А від нерозумних і пустих суперечок ухиляйся…» (2Тим.2:25). Амінь.

 

А в 1Кор.11:16 апостол висловлюється ще категоричніше: «А коли б хтось захотів сперечатися, то ні ми, ні церкви Божі такого звичаю не маємо».

 

Категорія: Духовність | Додав: ostin (10.04.2019) | Автор: Віктор Котовський E
Переглядів: 84 | Рейтинг: 4.2/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[14.05.2019][Духовність]
Наш авторитет у суспільстві (52)
[17.04.2019][Проповіді]
І померлий вийшов... (38)
[16.04.2019][Духовність]
Диявол долає нас чеснотами більше, ніж гріхами (33)
[10.04.2019][Духовність]
Блаженні лагідні (83)
[07.04.2019][Суспільство]
Чорний квадрат (112)
[19.03.2019][Суспільство]
Церква і держава (86)
[03.03.2019][Розвиток]
5 вправ, щоб навчитися дякувати (68)
[01.03.2019][Роздуми]
За що тебе запам’ятають? (82)
[28.02.2019][Суспільство]
Гості з далеких світів (102)
[25.02.2019][Родина]
Що таке рівність чоловіка та жінки з точки зору християнства? (180)
[11.02.2019][Духовність]
На добрій землі (96)
[12.01.2019][Суспільство]
Нова людина. Молодь і євангелізація (99)