“Не спішись до гніву духом, бо гнів гніздиться в серці дурнів” (Проп 7,9).

У Святому Письмі немало стихів, які звучать жорстко. Але не варто їх боятися. Над ними слід роздумувати. Їх слід приміряти. Не до інших – до себе. І якщо пасуватимуть нам, як новий костюм, негайно звертаймось до Бога. Лише Він може це тлінне одягнути у нетління (пор. 1Кр 15, 53). Наша справа – чесно визнати перед Ним (Який, до речі, і так все знає), що з нами щось негаразд.

Що нам погано і некомфортно бути такими, як ми є зараз, – гнівливими. Що, наприклад, не вміємо виважено розмовляти чи переписуватися у соцмережах з людиною, погляди якої відрізняються від наших. Одразу закипаємо гнівом. А коли закипаємо гнівом, то можемо помітити свою нездатність підбирати в дискусії розумні аргументи. Має рацію Екклезіаст? Має. І допомагає нам побачити себе збоку. А картина, повірте, жалюгідна. Не для ока наших ближніх. Лише для Реставратора, Який здатний перетворити її у шедевр.