БУТИ ДОСКОНАЛИМ

(Попередня частина)

Частина друга. Розділ 1.  На добрій землі

У першій частині нашого дослідження дано було огляд місць Євангелія, уважний аналіз яких дозволив би кожному віруючому  визначити, на якому щаблі духовних сходів він перебуває. Ви можете досить впевнено зорієнтуватися, хто ви є на даний час: ви «дитина», «отрок», «юнак», чи вже досягли віку «батьків». Другий момент. Якщо ви повністю довірили своє життя Господеві, то раніше чи пізніше вам довірено буде певне служіння. Які є «ранги» у цьому служіння, ми пізнали, заглибившись у притчу про блудного сина. Це важливо, але, користуючись лише цими ознаками, нам буде важко скласти, так би мовити, дорожню карту, де були б чіткі відмітки, так що проходячи ними від однієї до другої, ми могли дістатися певних вершин.

Саме такий дороговказ знаходимо у Гал.5:23. «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість». Знаємо, що саме любов Божа є найвищою точкою, для досягнення якої нам належить докласти усіх старань у земному житті. «Дбайте про любов», – закликає апостол Павло (1Кор.14:1). Слово «дбати» має синоніми: гнатися, прагнути, домагатися, які означають, що придбання Божої любові потребує від людини чималих зусиль та старанності. І цілком зрозуміло, що наше сходження на найвищу ступінь має починатися з найнижчого щабля. У нашій методиці таким щаблем є стриманість.

Стриманість

•  Емоції, бажання

Годі говорити про те, що стриманість  потрібна всім людям безвідносно до їхніх релігійних поглядів. З особами, які не контролюють свій настрій, важко спілкуватися чи починати якісь справи, тому скрізь цінується ввічливість, врівноваженість, володіння собою. Для віруючого ж стриманість є не просто ознакою гарного виховання, але й дуже важливим кроком на шляху до досконалості. І тому ворог часто з успіхом маніпулює тими братами та сестрам,  котрі не наділяють цій рисі характеру належної уваги.

Лукавий спокушає нас через емоції та бажання.  Емоції часто спалахують несподівано, коли   з’являються причини. Двоє знайомих почали суперечку з приводу якихось політичних подій, – ми не можемо зупинитися  і встряємо в їхню дискусію; починається популярний серіал,  –  відірватися від телевізора просто немає сили; а як, буває, хочеться похвалитися своїми успіхами, особливо духовними: які одкровення ми мали, як Ісус із нами говорив, як Він нас любить… Ситуацій таких є безліч, і кожного разу Господь чекає від нас певних зусиль, аби ми вчасно зупиняли подібні бажання.

Емоції, як правило, швидко згасають, якщо їм не піддаватися. Для цього потрібно, щонайперше, вміти розрізняти шкідливі емоції й нешкідливі, такі, що засмічують «сосуди» наших душ, і такі, що наповнюють життя багатьма приємними речами, роблять його яскравішим. Особливо підсилюються добрі почуття, коли Бог відкриває наші духовні очі, й ми починаємо бачити світ по-іншому. В людях бачимо те, чого не помічали раніше, починаємо глибше розуміти, за що Бог так любить Своє творіння; діти по-справжньому стають для нас Божою нагородою; кожний листок на дереві, кожна квітка випромінює світло Божої благодаті, що зігріває й нас. 

Як почалося падіння Самсона, судді ізраїльського? В епізоді з трупом лева яскраво висвітлилися всі риси характеру цього помазаника: з одного боку – сила від Бога, з іншого – абсолютна залежність від своїх шалених пристрастей (Суд.14:8).  Убитий лев пролежав у кущах кілька днів, що від нього лишилося? Висохлі ребра,  де очевидно й поселилися бджоли, та шматки догниваючого тіла. Але Самсона не зупинили ні заборона Закону торкатися мертвого, ні сморід розкладання, ні загалом огидне видовище  трупа. Йому захотілося меду! Захотілося! І вже ніщо не змогло зупинити назорея.

Інші приклади демонструють нам протилежне, чоловіків та жінок глибоко відданих Богові. Вміння володіти своїми емоціями не раз ставало їм у великій пригоді. Під час вигнання Давид потрапив у скрутне становище: у нього скінчився провіант для  воїнів, і він звертається до знайомого багатого чоловіка на ймення Навал по допомогу. Той грубо відмовляє. Давид у гніві вирушає, аби помститися  цій злій людині, але назустріч виходить Авігайла, мудра дружина Навала, з подарунками та лагідним словом. Давид, як мовиться, бере себе в руки (1Сам.25:34).

Навчившись розрізняти добро та зло навіть у дрібницях, братові чи сестрі доволі легко вдається протистоять різним дрібним спокусам, що їх підкидає диявол. Значно важче подолати негативні почуття.

•  Почуття

Почуття є важливою складовою людської душі. Тому важко собі уявити людину позбавлену  переживань. Серце Бога теж сповнене почуттів: «Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, віруючий у Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін.3:16). Його незбагненна любов, подарована людям через Христа, перевернула всесвіт. Людина ж, у свою чергу, часто демонструє пристрасті, що спочатку бувають такі бажані, але потім спричиняються до важких проблем. Яскравий приклад зі Слова Божого пропонує нам той же Самсон, який, як назорей, мав бути прикладом самозречення та святого життя.  Саме нестримні захоплення стали причиною того, що цей суддя рясно благословенний Богом, не виконав свою місію на землі – визволити народ з-під влади сусідів. Спочатку було кохання з филистимлянкою, потім у полі зору велелюбця з’являється вродлива блудниця, чарам якої Самсон не спроможний був чинити опір, потім місце її займає облеслива, хитра й підступна Даліла. Її облудне кохання й завело Самсона у ганебний полон і далі – в обійми смерті (Суд.14-16).

У нашому житті спостерігаємо безліч ситуацій, коли некеровані почуття ставлять людей перед величезними проблемами. Віруюча дівчина покохала невіруючого хлопця. Віруючим добре відомо, як ставиться Слово Боже до таких намірів, знала й дівчина, але кохання виявилося сильніше. Не допомогли ні вмовляння віруючих батьків, ні суворі застереження служителів церкви. Одружилися. Через рік юні пристрасті вгамувалися, й постало питання, як жити далі. Назріла велика драма, й вихід був лише один: або їй стати на бік чоловіка й повернутися у грішний світ, або чоловікові покаятись і прилучитися до церкви. Він же про церкву й слухати не хотів. Отож довелося поступатися молодій жінці, аби якось зберегти сім’ю й не лишити без батька малу дитину.

До пастора прийшла молода пара за благословенням на шлюб. Обоє – віруючі, обоє – колишні наркомани, знайомі багато років, разом кололися, разом покаялися, разом силою Ісуса Христа звільнилися від страшної залежності. Пастор благословення не дав, звелів ще деякий час подумати. Справа в тому, що дівчина була ВІЛ-інфікована. Численні відвідини лікарів, попередження фахівці про те, що у будь-який момент інфекція може розвинутись у повноцінний СНІД, що є величезний ризик появи інфікованих дітей, ні побутова невлаштованість, ні дуже несхвальне ставлення родичів, ніщо не змогло вплинути на бажання хлопця та дівчини створити сім’ю. Ось єдиний аргумент на користь такого рішення: ми віримо, що Бог не допустить нічого страшного, і все у нас буде чудово.

Чи мали молоді люди якесь одкровення від Господа? Очевидно, що ні. Чи не сплутали вони віру зі своїм сильним бажанням? Тоді чи не схожа їхня рішучість на підсвідому спокусу Господа?  Мовляв, нам дуже хочеться того-то й того, то ж Бог мусить зробить це для нас. Всі ми, віруючі, бажаємо діяти по духу, але ж ця благодать приходить далеко не відразу і, якщо нам здається, що порада прийшла дійсно від Бога, істинність її варто обов’язково перевірити дуже уважно, а, може, й не один раз.

Подальше їхнє життя складалося драматично. В сім’ї народилося троє дітей, двоє здорових, а одна дитина хвора. Сама молода мама вже двічі потрапляла в лікарню у критичному стані, лише молитви родичів та знайомих змогли відсунути трагічний кінець. Чи надовго? І яка перспектива у чоловіка, якщо, не приведи, Господь, він стане вдівцем?

Дуже непросто в таких ситуаціях давати якісь поради, тим більше, піддавати осуду людей, котрі наважились на подібні вчинки, але думається нам, здорова поміркованість дала б можливість дещо охолонути гарячій пристрасті, допомогла б тверезо зважити всі за і проти, зробити певну витримку в часі й лише потім робити рішучий крок. Тож тим, хто ще не навчився бездоганно розпізнавати волю Божу, не варто нехтувати й такою заповіддю: «Нехай кожний тримається свого переконання», в синодальному перекладі: «Всякий поступай по удостоверению своего ума» (Рим.14:5).

Інколи володіють братами та сестрами не настільки сильні почуття як кохання, але щоб звільнитися від них, якщо вони не вписуються в християнське життя, буває досить нелегко. Один брат до свого покаяння був запеклим любителем полювання. Ставши членом церкви, він не збирався полишати своє хобі, – воно доставляло йому величезне задоволення. Чистка рушниці, підготовка набоїв, ремонт та впорядкування всієї цієї амуніції були натхненною прелюдією до майбутнього походу з друзями-мисливцями на природу.

І ось якось його віруюча дружина дивилася, дивилася на «священнодійство» чоловіка, а тоді й каже: «Слухай, ось уже скільки років, а я ніяк не второпаю: що це за розвага у тебе така – позбавляти життя живе створіння?». «Ххе! Це ж чоловічий спорт, який же тут гріх може бути? Пригадай, що Бог сказав людям: все, що рухається, що живе, нехай буде вам за страву». «Вірно, за страву. Якщо я зарізала курку до святкового столу, то гріха не вчинила, а ти вбиваєш задля розваги. Маєш насолоду від убивства». Чоловік відмахнувся, підхопив своє мисливське знаряддя й побіг до друзів. Правда, з часом до нього все ж дійшов істинний смисл такого хобі, то ж він продав свою амуніцію й купив кілька бджолиних сімей на радість усій родині.

•  Балакучість

Слово Боже радить нам не бути надто говіркими. «Хто в словах здержливий, той має знання, і розумний той, у кого кров холодна» (Прип.17:27). В безневинній, нібито, розмові, особливо з невіруючими, та ще й якщо ці невіруючі наші рідні, обов’язково послизнешся, перейдеш на якісь світські теми, втягнешся в проблеми, що їх досить легко можна було б  уникнути, припинивши сумнівну бесіду.  У сатани завжди напохваті ціла низка «болючих» тем: тут вам і податки, й комунальні тарифи, й ціни, й пенсії, та безліч усього такого, чим заповнюється повсякденне життя. Чого тільки варті новини, що їх щодня підносить нам телебачення: там убили, там пограбували, у якогось водія на трасі від машини відлетіло колесо, десь в Індії священна корова потрапила під авто, а в Росії якийсь чоловік перебрав оковитої й заснув у калюжі. Надивившись на те все, так і хочеться вигукнути: «Та невже ж у нас в країні немає нічого доброго, чистого, що не рвало б людям серця!» Є, слава Богу, але грішним світом править сатана, то ж і годує нас гнилою потолоччю, аби підігріти в нас зло, відчай та ненависть. Блаженний, хто позбувся цього, як його інколи називають, зомбоящика й вільний від тиску безперервних чорних новин.

Щоправда зовсім без новин таки не обійтися, та ми ж, віруючі, говоримо лише про духовне. Інколи приблизно ось так. Одна хороша сестра зустрічає на дорозі другу хорошу сестру, котра хворіла й пропустила кілька богослужінь. «Ну що там новенького у нашій благословенній церкві?» – питає. «Та нічого, все добре… От лишень кажуть, що наш диякон в Америку зібрався». «Та ви що!? Бути цього не може. Хто вам таке сказав!» «Моя приятелька сказала, я її добре знаю, вона брехати не буде». «І хто ж стане тепер замість нього?» І потекла захоплююча розмова, і скінчилася вона щонайменше через годину.  І якби хто захотів відділити тут зерно від полови, – не зможе. Де правда, де чутки, де плітки, де обмова, – один гріх переливається в інший, тягне слабку людину  ніби у вир, і таки затягне, якщо та вчасно не помітить небезпеку й не вискочить із каламутного потоку на сухе, згадавши про стриманість.

Зітхнемо, друзі, бо небагато серед нас є тих, хто зовсім вільний від такої слабкості як нестриманість, та згадаємо застережливі слова Ісуса: «Кажу вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день суду» (Мт.12:36). Якщо уважно придивитися до цієї заповіді, то побачимо, що Ісус говорить не лише про балачки з присмаком гріха, а взагалі про слова, що позбавлені духовного сенсу.

«Коли хто говорить, хай говорить як слова Божі» (1Петр.4:11). Звичайно, це не означає, що ми мусимо прорікати самими цитатами, будь яке наше спілкування з братами та сестрами не може обійтися без розмов, але у словах наших не повинно бути жодного, навіть слабкого дотику до гріха, якихось пустих жартів чи сумнівної розважальності, – світ сьогодні пропонує, особливо для молоді, безліч речей, аби молода людина могла розслабитись, отримати задоволення, згаяти час, коли  його надлишок, і у всьому цьому є добре замасковані «слизькі» місця, де віруючий, якщо він недостатньо пильнує за своїм язиком, може і впасти. «В багатомовності гріха не бракуватиме» (Прип.10:19). В синодальному перекладі: «При многословии не миновать греха». Тобто, не уникнути, обов’язково згрішимо.

І якщо ми, знову ж таки, звернемося до Слова Божого, то знайдемо там чітке окреслення переліку тем, де можемо бути цілком вільні. «Накінець, брати, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки справедливе, що тільки любе, що тільки гідне похвали, що тільки чеснота й похвала, – про те думайте" (Фил.4:8). Звісно ж, про що думаємо, про те й будемо говорити. А якщо одним словом, то «думайте  про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (2. Кол.3:2).

«Хай говорить як слова Божі, – застерігає ап. Петро.  Якщо ми уважно дослідимо проповіді Ісуса, то побачимо, що вони стислі, компактні й наповнені глибоким смислом. Не бачимо, щоб Спаситель вдавався до розлогих ліричних відступів, по кілька разів повторював одне й те саме, почавши одну тему, не закінчував і переходив на другу, що її теж залишав без належного висновку, говорив ніби Сам для Себе, не звертаючи увагу на присутніх, а мав з ними тісний духовний зв’язок, знав їхні думки та наміри. Так, нерідко проповіді Його були досить тривалі, але напевно ніхто не нудьгував, стримуючи позіхання, бо кожне слово Його потрапляло в серця слухачів, закарбовуючись там навіки, тому й дійшли до нас святі Євангелія, сповнені перлин істини й дивовижно точних деталей тодішніх подій. І неможливо собі уявити, щоб люди відійшовши на десяток кроків від міста зустрічі з Учителем, не могли вже пригадати, про що ж говорилося щойно.

Не схвалюється Богом багатослів’я навіть у молитві. І тут нам потрібна певна стриманість, аби не вподібнюватися до тих, хто взагалі не знає Бога. «А як молитесь, то не говоріть зайвого, як язичники, які думають, що будуть вислухані за свою багатослівність. Не уподібнюйтесь до них, бо Отець ваш знає, що потрібно вам, перш ніж будете просити» (Мт.6:7). Це слова Ісуса, Який  настановляв Своїх учнів. А ось що сказав на цю тему ап. Павло: «Безперестанку моліться!» (1Сол.5:17). То як же нам молитися: коротко чи безперестанку? Протиріччя немає. Якщо придивимось уважно до слів Ісус, то побачимо, що Він говорить про наші потреби. Отже, про потреби багато говорити не варто, бо вони Богові добре відомі й без нашого лементу. Ап. Павло ж говорить про інше: про подяку (1Сол.2:13), хвалу (Євр.13:15), поклоніння (Об’явл.13:8), клопотання за людей (2Тим.1:3)  тощо.

•  Гнів

Важче за все буває стримувати гнів. Яків пише: «Тому, брати мої любі, нехай кожна людина буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, бо гнів людини не творить правди Божої» (Як.1:19). А що творить? Зрозуміло, що неправду, іншим словом, гріх, як і сказано в (Еф.4:26): «Гніваючись, не грішіть». І не лише тому, що коли ми «виходимо із себе», це штовхає нас під осуд, але й тому, що такий стан нерідко тягне за собою й інші гріхи.  Тут, як бачимо, немає жодної шпарини для виправдання можливого обурення, але Ісус, як може здатися на перший погляд, таку можливість допускає: «А Я кажу вам: всякий, хто гнівається на брата свого без причини, підлягає суду» (Мт.5:22). Суворе попередження: якщо хто гнівається без причини, а якщо причина є? Ну, наприклад: ви щойно купили прекрасне авто, їдете  містом, від щастя не відчуваючи під собою сидіння, і раптом якийсь невіглас, порушуючи всі правила руху, б’є вас  своїм дурним бампером у крило. Вилітаєте з машини ви, вилітає він і горлає несамовито, що ви самі винні. Як тут стримаєшся? Хіба не причина, не боячись гріха, сказати цьому… поганому хлопцеві межи очі все, що ви думаєте про таких як він?

І якщо копнути глибше, то побачимо, що й Ісус сердився, й не один раз… І не лише на Своїх ідейних противників (Мк.3:5). «І, зробивши бич із мотузків, Він вигнав усіх із храму, і овець, і волів, а гроші міняльникам розсипав, поперевертавши їхні столи» (Ін.2:15). Інколи діставалося від Нього й майбутнім великим апостолам (Мт.17:17).  То як же бути нам, простим смертним? Відповідь допомагає знайти ап. Павло, який теж мав добру нагоду для обурення.  Коли він прибув до Афін і ознайомився з місцевими пам’ятками, то «дух його кипів у ньому» («обурився і дух його в ньому – оригінал», бо місто було переповнено зображеннями ідолів-богів (Дії.17:16).

Таким чином, ми можемо впевнено розділити гнів від духа, яким керує Господь, і гнів звичайний, плотський, той що збуджує в нас сильні душевні емоції. Й тут потужною зброєю може стати для нас звичайна стриманість. Ну а далі: «Любов… не поводиться нечемно, не роздратовується, не гнівлива… усе покриває… все терпить» (1Кор.13:5).

(Далі буде)