БУТИ ДОСКОНАЛИМ

(Попередня частина)

Частина друга. Розділ 3 (закінчення).  Двері в духовне зростання

Ключ до благодаті

Ап. Яків (4:6) пише: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Приймаємо ми Божу благодать не лише для задовільнення власних потреб, саме наявність благодаті дозволяє нам ефективно працювати для слави Божої та й для людського оточення. Розмаїття благодаті Божої не піддається обчисленню, ми виділимо лише деякі з її складових.

1.Дух Святий, зміцнюючись в істоті віруючого, спираючись на його смирення, постійно надає йому необхідну підтримку у його праці для слави Божої, у його навчанні, діяльності та житті (Пс.147:6). Він і втішає у час скорботи (2Кор.7:6).

2. У Приповістках знаходимо чудову обітницю для смиренних: Бог дає їм мудрість (Прип.11:2). Початок же мудрості – страх Божий. «Нагорода за покору (смирення ­- авт.) – страх Господній, багатство, слава й життя» (Прип.22:4). Страх Господній як нагорода!

3. Господь хоче чути молитви смиренних. Саме ті люди, котрі у важких випробуваннях переконалися у марноті цінностей грішного світу, шукають захисту в Господеві: «Зоставлю серед тебе народ убогий та смиренний, і він шукатиме притулку в імені Господнім» (Соф.3:12). Саме від них  Господь бажає прийняти слова подяки, восхваління й прославлення (Дан.3:87), саме до них найбільше схиляється Його любляче серце (Пс.33:18). «Та ось на кого я дивлюся ласкаво: на вбогого й скрушеного духом, і на того, що тремтить перед Мої словом» (Іс.66:2).

4. Любов є найвищою, як би останньою сходинкою у нашому духовному зростанні. Варто розділити любов душевну, звичайну, що властива кожній живій душі, й любов Божу. Грецький текст Євангелія називає її агапе. Вона не є природною властивістю організму, а дається Богом: «любов Божа влилася в серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим.5:5). Прийнявши Духа Святого, ми приймаємо й певний «завдаток» любові. Далі його треба розвивати, крок за кроком нарощуючи його силу. Лагідність та смирення є першою ознакою того, що любов Божа у наших серцях зростає.

5. Смирення дає нам не лише перепочинок у земних турботах, але є надійним засобом досягнення миру Божого, вищого за всяке людське розуміння (Фил.4:7). Саме про цю найвищу ступінь миру йдеться у Посланні до галатів: «А плід духа: любов, радість, мир…» (Гал. 5:22). Приймаючи нашу згоду рухатись до досконалості, Господь активно підключається до наших старань: «Він веде покірних у правді і вказує їм лагідно дорогу Свою» (Пс.25:9) (Синодальний переклад: «Благ и праведен Господь, посему…  направляет кротких к правде, и научает кротких путям Своим» (Пс.24:9).

Слово Боже пропонує нам чимало прикладів, коли саме смирення людини стало необхідною умовою для злиття на неї великої благодаті.  Першим, хто дав нам взірець величезного смирення, є наш Господь. Знаємо, як Він поводив Себе у пустелі: ніякого гніву або обурення, жодного невдоволення, прояву слабкості, хоча фізично Ісус був у стані граничної знемоги. Спокійні, виважені, мудрі відповіді на хитрі пропозиції сатани. Смирення та сила духа не зрадили Йому і в останній день життя на землі. «Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, і як овечка перед стрижіннями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст» (Іс.53:7).

Бог ретельно готував людство до приходу Месії. Останнім кроком у цій підготовці мав стати вибір людини, жінки, яка була б гідна здійснити Божий задум приведення у світ Сина Божого. І тут висока духовність Марії стала тим чинником, що зупинив Божий погляд на цій унікальній людині. «Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм, що Він зглянувся на покору (смирення-авт.) раби Своєї» (Лук.1:46).

Знаючи про надзвичайну важливість смирення у житті віруючого, ап. Павло неодноразово закликав своїх підопічних зодягнутися в милосердя, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння (Кол.3:12).  Та й сам він, хоча й не любив хвалитися своїми чеснотами, мав цю чудову рису у своєму характері (Дії.20:19). 

Саме смирення та лагідність значно підсилюють в людині здатність пізнавати волю Божу, чути Його голос.

Як довіритись Богу?

У минулому розділі ми навели кілька прикладів того, як Бог змінює бунтівливе серце людини на серце смиренне. «Я живу на висотах і в святині та й із тими, в кого дух упокорений, в кого серце смиренне, щоб оживляти дух смиренних і додавати життя серцям упокорених» (Іс.57:15). Якщо пишеться «оживляти», то це напевно означає виводити з мертвого чи бодай напівмертвого стану. Як би це не лякало нас, але треба визнати: саме з цього й починається  плідне життя християнина, який бажає бути водимим Духом Святим. Ось ще одна історія про упокорення духу.

Один новонавернений брат після довгих роздумів вирішив, що вже годі йому бути звичайним прихожанином, ходити на служіння, слухати проповіді й тим обмежити своє духовне життя, якось треба починати серйозний рух уперед. Міркування його, загалом, були досить правильні: щонайперше, необхідно повністю довіритися Богу. Яким чином? Таємниці немає, Ісус дав чітку й абсолютно недвозначну пораду: «Отже, не журіться кажучи: «Що нам їсти?» Або: «Що нам пити?» Чи: «В що одягтись?» Бо про все це язичники клопочуться, але Отець Небесний знає, що вам все це потрібне. Шукайте ж перш за все Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам.  Тому не журіться про завтрашній день, бо завтра само про себе поклопочеться» (Мт.6:31-33).

Брат рішуче відкинув перспективу бути подібним до язичника, не довго шукав і Царства Божого, бо було воно зовсім близько, як брат собі думав, у його церковній громаді, де знайшлася йому, поки що не дуже відповідальна, але потрібна для церкви справа. Ну а далі: що їсти, що пити та в що одягнутися. Не стільки йому самому, скільки дружині та дітям, – мали їх двійко, обоє вже ходили до школи. Радитися з дружиною не мало сенсу, вона не поділяла захоплення чоловіка релігією, отже рішення необхідно було приймати самому без особливого галасу. 

Працював брат конструктором, робота непогано оплачувалась, але вимагала всієї людини без залишку: голова була напружено задіяна від самого ранку до пізнього вечора. Для Слова, для молитви майже не лишалося часу, й це найбільше гнітило брата. Отож залишив він своє конструкторське бюро й пішов сторожувати у позавідомчу охорону. З’явилося доволі вільного часу, що його можна було посвятити Богові, але сімейний бюджет зменшився удвічі. Сім’я не бідувала, бо дружина мала непогану зарплату, проте колишнього достатку не стало.  Жінка мовчки спостерігала за діями чоловіка, як дуже закрита людина, вона не висловлювала свого обурення, мовчки нагромаджуючи в душі невдоволення. Й одного разу, коли він приніс їй свою зарплату, як це було завжди, вона сказала: «Залиш собі, нехай буде тобі на морозиво». Стало зрозуміло: наростає велика криза. Вже майже рік минув відтоді, як брат повністю віддав своє життя в руки Бога, а «все те», чого так потребувала сім’я, не додавалося. Нічого не падало з неба, гроші у скриньці не примножувалися в чудодійний спосіб.

Так минув і рік і другий, але завтрашній день не бажав клопотатися сам за себе, навалював на чоловіка все нові й нові труднощі. Чимало новонавернених проходить у таких обставинах через великі розчарування, згасає гаряче поривання швидко досягти певних висот в Ісусі Христі. Так сталося і з братом. Бачачи, що сім’я стоїть на грані розвалу, вирішив повернутися на стару роботу. Запізнився, його місце там вже зайняли. Аби забезпечити сім’ї колишній добробут, довелося займатися тим, до чого не лежала душа, братися за якісь тимчасові підробітки.

Як рухатися далі у Христі? Відповіді на це запитання прийшли значно пізніше, коли чоловік збагнув свою найбільшу помилку. Вона полягала в тому, що він узявся здійснювати прекрасну мету, опираючись на власний розум та на власні сили. Перший свій дуже відповідальний крок зробив, не знаючи волі Божої на власне життя, не відчувши внутрішнього поштовху від Духа Святого, не набравшись терпіння аби дочекатися, коли Господь підготує належним чином всі зовнішні обставини. 

Коли Бог каже «не журіться про завтрашній день», то Він не манить нас прекрасними міражами, обітниці Його цілком здійсненні, але успіх приходить далеко не відразу. Не почне благодать потужно діяти у твоїм житті, допоки не досягнеш необхідної висоти смирення, не набудеш деякої духовної мудрості, не навчишся відчувати волю Божу бодай інтуїтивно, але досить ясно. «Господь добрий та праведний… Він провадить покірних (смиренних) у правді, і лагідних навчає дороги Своєї» (Пс.25:9).                                                                                                 

(Далі буде)