БУТИ ДОСКОНАЛИМ

(Попередня частина)

Частина друга. Розділ 3.  Двері в духовне зростання

На самому початку Свого служіння, Ісус дає Своїм учням дуже стислу й конкретну програму для їхнього подальшого зростання.  «Навчіться від Мене, бо я лагідний  і покірливий серцем, і знайдете спокій душам вашим»  (Мт.11:29). У цій фразі виділимо три важливі речі: лагідність (кротость – синодальний пер.), покірливість (смирение – синод.) і спокій. Спокій душі – то є перша необхідна умова для подальшого духовного поступу.  Ще не скоро учні зможуть досягнути миру, що є вищий за будь-яке людське розуміння (Фил.4:7), Ісус не вживає також поширене  єврейське слово шалом, це надзвичайно ємке поняття, що містить такі значення як мир, благополуччя, добробут, здоров’я, безпеку, приязнь.  Йдеться лише про перший крок у цьому напрямку.

Грецьке слово, перекладене у нас як спокій, означає перерву, перепочинок, відпочинок, полегшення.  Перше ніж починати якісь важливі духовні справи, нам потрібно навчитися відсторонятися, бодай на деякий час, від наших домашніх клопотів та тривог, відсунути вбік не надто нагальні обов’язки, перестати хвилюватися за перебіг справ. Все це важко понести людям світу цього, бо вони змушені все тримати на своїх плечах. Віруючим же дається гарний, свого роду, рецепт: через поглиблення лагідності та смирення, намагатися утримати духовний перепочинок якомога довше. Господь буде допомагати.

«Язик лагідний – дерево життя…» – сповіщають нам Приповідки (15:4).  Очевидно, що йдеться тут не про життя вічне, а просто про звичайне існування людини на землі. Не варто говорити про те, що спокійній, врівноваженій, не схильній до конфліктів людині значно легше у  стосунках з оточенням, у сім’ї чи на роботі, підійдемо до питання з духовних позицій.

Ісус сказав: «Я прийшов для того, щоб мали життя і мали з достатком» (Ін.10:10). Він прийшов на землю, отже й ця обітниця Його має здійснитися тут, на землі. Її не відмінено Богом і в наші буремні роки. Спокушаючись на цьому, в деяких християнських деномінаціях створили цілу доктрину так званого «матєріального прєуспєванія». Не будемо розпочинати чергову дискусію з цього приводу, але висловимо своє глибоке переконання: не відкидаючи звичайних людських потреб у необхідному для існування плоті, Господь спрямовує нас у бік духовності. Життя з достатком (с избитком – синод.) це не переповнений холодильник і не пристойний рахунок у банку, це «праведність, і мир, і радість у Святому Дусі» (Рим.14:17).

Навіщо тобі їхати на якийсь дорогий курорт? Ну, щоб отримати радість. Навіщо купувати престижне авто? Та, знову ж, щоб порадіти, погладивши кохане залізо по блискучому капоту. Навіщо будувати шикарний котедж? Та не лише ж для великого комфорту, а щоб відчути свою значимість серед тих, хто біжить поряд із тобою у нескінченній гонитві за матеріальними благами. Ти перемагаєш, ти радієш, свідомо не помічаючи попередження Слова про те, «що бажаючі багатіти впадають в спокуси та в тенета і безліч безглуздих та шкідливих бажань», сильно ризикуючи потрапити «у прірву та погибель». А Господь пропонує радість, задоволення, насолоду без ризику втратити спасіння, без болісних жертв,  що руйнують, нерідко, найсокровенніше в людині.

 Наголосимо: у Святому Дусі! У людини праведної, лагідної, мирної, спокійної, врівноваженої серце відкрито для Духа Святого,  й Господь наповнює її духовну внутрішність мірою, що її людина здатна прийняти на даному етапі свого духовного розвитку. І приходить небесна радість, що не залежить від жодних зовнішніх обставин і не потребує якогось фізичного забезпечення. Хто п’є цю воду живу, той буде «наче дерево посаджене над потоками водними, яке приносить плід свій у пору свою, і листя його не в’яне, і все, що він чинить, удасться» (Пс.1:3).

Хто захистить смиренного?

Той, хто благословляє своїх ворогів, хто не захищає себе фізичною силою, хто навчився підставляти другу щоку, коли вдарили по першій, звичайно ж стає легкою здобиччю для хижого оточення, що не гребує ні насильством, ні грабунком. Здавалося б, що він  – абсолютно незахищений. Часто братів та сестер, що підступаються до цих складних заповідей, саме це й відлякує від подальшого руху вперед. Але є одне місце у Біблії, що може звільнити лагідних від подібних страхів. «І нарікали Маріям та Аарон на Мойсея… «Чи тільки з Мойсеєм Господь говорив?  Чи ж не говорив Він також і з нами?» І почув це Господь. А той муж, Мойсей, був найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі. І нагло (син.: несподівано, раптово – авт..) сказав Господь до Мойсея  й до Аарона та до Маріям: «Вийдіть ви троє до скинії заповіту…»… І вийшли обоє вони (Аарон та Марія – авт.)… І запалав гнів Господній на них… А ось Маріям – прокажена, забілівши як сніг…» (Числ.12:3-9).

Неважко відтворити цю небезпечну пригоду більш докладно. Головний священик Аарон та пророчиця Маріям повстають проти Мойсея й кидають йому в обличчя тяжкі звинувачення в узурпації влади, волюнтаризмі, претензіях на особливу близькість до Всевишнього тощо. І хто! Рідний брат та рідна сестра! Неважко уявити стан Мойсея.  Приголомшений і розгублений він мовчить. А що він може вдіяти? Як людина довірлива, він не знає, що сказати, як відповісти. Але Господь контролює ситуацію. Він втручається в конфлікт. Несподівано! Раптово як для бунтівників, так і для самого Мойсея.

Господь, бачачи внутрішній стан Мойсея, рішуче приходить йому на допомогу. Заколотників жорстоко покарано. Які почуття міг би пережити в цей момент будь-хто інший? Полегшення, – біда минула? Гордості за свою вищість підтверджену Богом? Задоволення від того, що справедливість таки восторжествувала? Злорадство, мовляв, так вам і треба, заробили? Ні, цього немає й близько! Образа навіть не торкнулася серця Мойсея, любов, що нею нагородив його Бог, вихлюпнулася потужною хвилею у воланні до Всевишнього: «Боже, вилікуй же її!» Таким чином, лагідність, що нею відзначався вождь Ізраїлю, ще раз було піддано певному випробуванню, утверджено й зміцнено. Господь же ще раз довів, що Він не полишає тих, хто довірився Йому всім серцем, увірував у те, що Бог ніколи не залишить дітей Своїх, не кине їх напризволяще, виручить із біди. І істині слова пророка: «Хто до вас доторкнеться, той доторкнеться до зіниці ока Мого» (Зах.2:12).

Велике майбутнє

«Блаженні лагідні, бо вони вспадкують землю» (Мт.5:5). Грандіозна обітниця! Її виголосив Ісус, але вона відома з прадавніх віків, що надає їй особливу вагу. «Покірні успадкують землю й будуть насолоджуватися повним миром» (Пс.37:11).  Успадкувати землю означає бути господарем на землі, володіти нею. І звичайно ж, тут ідеться не про шматок поля для сільської праці, і навіть не про колишній Ханаан, бо хоч Ізраїль сьогодні оволодів значною частиною Палестини, держава ця цілковито світська й тримається на людській мудрості та силі, а не на покірливості Адонаю; про інші ж країни годі й говорити. То ж дуже важко собі уявити, що при тому стані речей, що триває вже третє тисячоліття, праведники та смиренні стануть на планеті господарями. Отже йдеться про абсолютно новий, протилежний сьогочасному соціальний устрій на цілій землі, про що й сповіщає нам ап. Іоан: «Блаженний і святий, хто бере участь у першому воскресіння; над ним друга смерть  не має влади, але вони будуть священиками Бога і Христа, і будуть царювати з Ним тисячу років» (Об»явл.20:6). Тисячолітнє царство, де царем буде наш Господь, а лагідні та праведні стануть Його надійними помічниками.  

(Далі буде)