ПОЧАТОК

Частина перша. Як Отець Небесний

Розділ 2. Духовний вік християнина (продовження)

Нагадаємо місце Письма, що з нього ми починали наше дослідження: «Пишу вам, діти, бо гріхи вам прощені раді імені Його, Пишу вам, батьки, бо ви пізнали сущого від початку... Я написав вам, діти (отроки – синод.), бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і Слово Боже  перебуває у вас, і ви перемогли лукавого" (1Ів. 2:12­-14). Отже: діти, отроки, юнаки, батьки.

Діти

І ось дитя вже ходить, говорить, саме може поїсти, одягнутися, починає розуміти мову дорослих. Що характерно для цього періоду людського життя? Весь дитячий світ дитини, якщо вона виховується в сім'ї, обмежується батьками. Батьки можуть задовольнити всі без винятку потреби малюка, і всі його духовні запити. З рук тата і мами син та дочка отримують їжу, одяг і т.д. Дитина ще не може самостійно приймати життєво важливих рішень. Їсть вона чи грається, чи спілкується з іншими дітьми, – скрізь над нею пильне око старших, всюди її «водять за ручку».

Дитина дуже мало розуміє, що роблять дорослі,  чому з нею чинять так чи інакше, просять зробити те чи інше. Складний світ дорослих для неї повністю закритий. Дорослим, якщо вони намагаються щось пояснити, доводиться перекладати свої пояснення на «дитячу мову», спрощуючи складні поняття до рівня дитячого мислення. Саме тому дорослим так хочеться, щоб дитина була слухняний.

Батьки несуть повну відповідальність за вчинки дітей перед зовнішнім оточенням.

Любов між дітьми і батьками в цьому віці дуже ніжна, не має ніяких упереджень, безкорислива, вона нічим серйозно не затьмарена, як це буває пізніше, коли діти починають «показувати свій характер»,

Подібні стосунки складаються і в дітей Божих з їхнім Небесним Отцем. У цьому віці Господь нам дуже багато прощає, беручи до уваги нашу незрілість; ми іноді навіть зловживаємо Його поблажливістю, як це трапляється і з дітьми по плоті, але Він усе покриває любов'ю. Коли ми хворі чи трапляється біда, ми молимося: «Господи, захисти!» І Він захищає. Сила Його найчастіше є невидимою й нечутною для нас. Десь там, нагорі, відбувається незрозуміла для нас боротьба, і ось уже відчуваємо: стало легше.

У цих стосунках ми пізнаємо милосердя Боже, Він все частіше починає являти нам Свою любов. Віруючі, які у повноті пройшли цей етап, можуть навести безліч прикладів того, як Господь піклується за Своїх малих дітей, часто випереджаючи їхні бажання й потреби, немов та мати, підкладаючи на тарілку найсмачніші шматочки їжі, як батько, підтримуючи, щоб дитя не послизнулося, не впало.

Багато разів Він пояснює одне й те саме, терпляче чекаючи, коли ми зрозуміємо Його настанови, коли навчимося робити те чи інше так, як це належить духовним.

До дітей цього віку рідко застосовуються суворі покарання.

Так буде не завжди. Згодом стосунки перемістяться в область більшої діловитості, стануть строгіші. За непослух та помилки доведеться відповідати. Треба буде набагато більше працювати, час ігор та розваг мине назавжди, відповідальність перед Богом буде все більше зростати. І тоді спогади дитинства висвітлюватимуть наше ділове і напружене буття м'яким лагідним світлом. Ось чому дуже важливо пройти цей етап духовного дитинства у всій його повноті, досягти максимальної глибини стосунків із Богом Отцем.

Повноцінне, багате дитинство, як у світі, так і в духовній сфері, є міцною основою для подальшого зростання, для усього дорослого життя.

Наше порівняння дітей плоті з дітьми духа – досить приблизне, звичайно. Найбільше його невідповідність полягає в тому, що розвиток дітей по плоті починається, що називається, з нуля, і проходить неусвідомлено у відповідності до програми, закладеної в кожну живу істоту її Творцем. Діти ж духа, як правило, мають досить розвинену свідомість душі, мають багатий так званий життєвий досвід, освіту тощо. Ці речі часто стають перешкодою на шляху духовного розвитку.

Якщо діти плоті ніяк не можуть вплинути на свій фізичний зріст, то діти духа – навпаки. Якщо здорові діти плоті ростуть невпинно і при нормальних умовах обов'язково досягають необхідної зрілості, то зростання дітей духа часто сповільнюється, а іноді й узагалі припиняється на певному етапі. Уповільнення це часто є наслідком спротиву старої людини.  «Істина в Ісусі, – щоб ви відкинули попередній спосіб життя старої людини, яка зітліває у звабливих пожадливостях, а обновилися духом розуму вашого та зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою» (Еф.4:22,23).

Триває вперта боротьба, але вже не між колишніми гріхами та міцніючим бажанням праведності, а між старою людиною і людиною новою, народженою від Духа. Інколи перемагає стара, і тут багато що залежить від самого християнина, від його прагнення до зростання.

Мале дитя, якщо воно чогось не може, то кидає іграшки і починає плакати, закликаючи на допомогу дорослих. Юний же християнин, якщо щось не виходить, чи Бог дещо зволікає з допомогою, спостерігаючи за поведінкою Своєї дитини, тут же активізує всі резерви своєї душі  аби вийти зі складного становища. Для Ісуса не залишається місця. Йому не дають можливості показати Свою любов і силу, Своє бажання допомогти дитині хоч трохи підрости в цьому випробуванні. «Істинно кажу вам: якщо не навернетесь, і не станете як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт.18:3).

Впокоритися як дитя, в числі інших важливих речей, означає повністю довірити свою долю Ісусові Христу. Як дитина. Якщо щось не виходить або якісь неприємності, вона не хапає слухавку, щоб покликати на допомогу друзів або знайомих, не бігає шукаючи, де б позичити грошей, не залучає впливових покровителів, не намагається пробитися на прийом до медичних світил, – це їй не під силу, вона зі слізьми кидається до батьків, несучи в сердечку безмежну віру в те, що тато й мама можуть все.

Про Ісусі, Господа нашого, коли Він був у цьому віці, є один чудовий вірш у Єв. від Луки 2:40. «Дитя зростало та зміцнювалося духом, сповнюючись мудрістю, і благодать Божа була на Нім».

Віктор Котовський

(Далі буде)