ПОЧАТОК

Частина перша. Розділ 3. Духовний вік християнина

У минулому числі ми почали досліджувати дуже важливий етап у сходженні християнина до вершин досконалості. Це – «юнаки». Тут ми окреслили ознаки приналежності брата чи сестри до цього віку. 1.Сила; 2.Перебування у віруючому Слова Божого; 3.Перемога над лукавим. Дуже важливе значення для віруючих мають їхні стосунки з Духом Святим. Він може перебувати «З» людиною, «В» ній, «На» ній. Ідеальним прикладом для нас є перебування Ісуса в пустелі, Його перемога над лукавим та в кінці тяжких випробувань отримання сили духа. Подібний шлях пройшли й апостоли.

Юнаки (закінчення)

«Я написав вам, юнаки, бо…Слово Боже  перебуває у вас» (1Ів. 2:12­-14).  Слово (логос) в тому значенні, в якому його вживає Іоан (1:1), у перекладі з грецького означає: думка, поняття; вираз думки. СЛОВО існує у трьох іпостасях: 1. Сам Бог Безначальний, Який має в Собі всю повноту; 2. Друковане Слово, в якому Він письмовими знаками зобразив Свою сутність і визначив Свої стосунки з людьми; 3. Ісус Христос, як фізичне втілення Слова у всій його повноті.

2.Слово Боже перебуває у вас

Прийняти Слово Боже означає розчинити вірою у своїй істоті Правду Його, яку ми отримали через друковане Слово: «Бо і нам було Євангеліє проповідувано, як і тим, але слово почуте не принесло їм користі, бо не з’єдналося з вірою тих, що слухали» (Євр.4:2). Чи є в людській істоті якесь місце, куди Бог кладе Слово Своє? Таке місце існує: «Укладу закони Мої в серця їхні і в їхніх думках напишу їх» (Євр.10:16)

Отже, думки (в інших перекладах – розум) і серце.

Як потрапляє біблійне вчення у наш розум, цілком зрозуміло. Читаємо, вивчаємо, слухаємо проповіді тощо. Інша справа – серце.

Процес передачі Слова людям детально описано у книзі  «Вихід». Відбувалося це у три етапи.

1. «Прийшли вони в Меру та води з Мери не могли пити, бо гірка була…  Там дав Він їм закон і суд» (Вих.15:23,25). Очевидно, що це не був той звід законів, що дійшов до наших днів. Мойсей мав бездоганну пам’ять і вочевидь на початковому етапі міг цілком обійтися  без богослужбових книг, направляючи й судячи народ згідно з чіткими Божими настановами. Вагомим підтвердження тому може слугувати існування так званої усної Тори, добре відомої в юдаїзмі.

2. Зустріч народу з Богом біля гори Синай. «Повернувся Мойсей і переповів народові всі слова Господа і всі рішення… І написав Мойсей усі слова Господні…  Потім узяв книгу завіту й прочитав на слух людям»  (Вих.24:3-6).   Ось уже з'явилася «книга завіту», що з неї читалося під час зборів. У цей час сталася ще одна велика подія: «Узяв Мойсей намет та й нап’яв його за табором, оддалеки від нього, він назвав його наметом зібрання» (Вих.33:7).

То був прямий попередник храму. Ще примітивний, спрощений, така собі «повітка», призначена для тимчасового проведення богослужінь. Доти, поки не зведуть храму справжнього. Але це був великий крок уперед: народ отримав постійне місце, де зберігалося Слово Боже, де Мойсей виправляв треби як посередник між Богом і людьми, де кожен, хто забажає, міг знайти духовне спілкування.

3. Наступним кроком було отримання Мойсеєм від Саваота камінних таблиць і докладного опису нового храму, скинії (Вих. 24:12).

Скинію, тобто спеціальний намет, ставили на просторому подвір'ї, відділеному спеціальної огорожею з щільної тканини натягнутої між стовпів. Намет поділявся на дві половини важкою завісою. Одна половина називалася Святе, друга – Святе-святих.

На подвір'ї перед входом до Скинії стояли жертовник і умивальник, у двір міг зайти кожен з народу, коли у нього виникала необхідність принести жертву Богові. У Святе могли входити лише священики та й то після певного обряду освячення. У Святе-святих входив тільки первосвященик – один раз на рік. Там же стояв ковчег, там було місцем постійного перебування Ягве у нерукотворному сяйві: «Тоді хмара вкрила намет зборів і слава Господня сповнила храмину»  (Вих.40:34). Саме наявність слави Божої у храмі робить його живим і дає йому сенс існування. Як тоді було, так, власне, й тепер.        

 І ще одна надзвичайно важлива річ мала відбуватися у Святому-святих біля ковчега завіту. Бог сказав до Мойсея: «Там Я буду зустрічатися з тобою… Я говоритиму з тобою про все те, що маю заповідати тобі для синів Ізраїля»  (Вих.25:22).

Яке значення мають всі ці приклади для нас християн?

Апостол Павло казав віруючим:  «Чи ви не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе у вас?» (1Кор.3:16).  Що являє собою  той храм? Людська істота триєдина, вона має дух, душу та тіло. І храм, що його вона постійно носить у собі – то є духовна Скинія. Тіло – то є двір, душа – то є Святе, і дух – то є Святе-святих.

Будівництво храму у нашому тілі відбувається поступово. Ось людина вступила у завіт з Богом, але вона ще духовне немовля. Її дух, і душу, й тіло не мають ще чіткого розмежування, точного розподілу своїх функцій, духовна внутрішність людини нагадує пустелю, де стоїть самотній жертовник, складений з необтесаного природного каменю.  Там вона час від часу приносить «жертви», здебільшого плід уст. Жертовник не носять із собою, й він не є тим місцем, де Бог може перебувати постійно.

Як новий щабель на сходах духовного зростання з'являється «намет Мойсея» (Вих.33:7). Це ще не справжній храм, він ще нічим не відрізняється від тих наметів, де жили люди зі своїми сім'ями, але це вже місце відокремлене від табору, тут зберігається Слово, богослужіння відбуваються тут постійно, і сюди може прийти кожен, хто бажає спілкування з Богом. Характерно і те, що намет Мойсея перебував за табором, тобто людині, щоб зустрітися з Богом, треба було вийти за межі свого звичного життя, на час служіння залишити табір.

Рухаючись до досконалості, ми всі проходимо етап, коли Господь з’являється в нашій істоті лише час від часу, переважно на богослужіннях, де необхідною для нас є праця служителів. Саме тут в «наметі Мойсеєвім» поступово відкриваються нам глибини Слова Божого, тут воно справляє на нас свій потужний вплив.

Протягом часу Дух Святий все глибше і глибше входить в нашу внутрішність, Він все довше і довше затримується там. Він працює над спорудженням храму.

Апостол Павло стисло й конкретно описує процес цього будівництва. «Слово Боже живе й діюче, гостріше всякого меча двосічного: він проникає аж до розділення душі і духа, суглобів та мозку, судить думки й наміри серця» (Євр.4:12). Завершувалося будівництво рукотворної Скинії тоді, коли у ній з’являлися: у дворі – жертовник та умивальниця; у Святому – стіл для священних хлібів та світильник-менора.  Святе-святих мало: «золоту кадильницю і ковчег завіту, обкладений  з усіх сторін золотом, в якому була золота посудина з манною, розквітлий жезл Аарона та скрижалі завіту» (Евр.9:4). Алегорична подоба усіх цих речей має бути й у храмі нашого тіла.

Світильник-менора: «Слово Твоє – світильник, то світло для стежки моєї» (Пс.117:105). Цей світильник освітлює наше повсякденне життя в Ісусі,  допомагає знайти вірний шлях. Жезл Аарона образно уособлює живе (розквітлий жезл) священицьке служіння («Але ви – вибраний рід царствене священство» (1Пет.2:9). Посудина з манною, – хліб з небес, нагадує нам про одкровення Божі, що їх ми маємо отримувати щодня, для того, аби справи наші не перетворювалися на суєту й не виходили за межі Божого водіння: «Істинно істинно кажу вам, не Мойсей дав вам хліб з неба, а Отець Мій дає вам істинний хліб з неба» (Іоан.6:32). Скрижалі завіту, то є Слово Боже викарбуване на нетлінному матеріалі, що його ми тримаємо в руках у вигляді друкованої Біблії. 

Апостол Павло пише, звертаючись до нас: «Ви храм Бога живого, як сказав Бог: «Вселюсь в них і буду ходити в них, і буду їхнім Богом, а вони будуть Мої народом» (2Кор.6:16).  Господь вселяється у храм нашого тіла у вигляді слави Божої (шекина), постає горінням Духа Святого у нашому дусі  (Святому-святих): «Я вкладу в ваше нутро Дух Мій» (Єзек.36:27). Ми розуміємо: вселитися – це не  зрідка навідувати, а придбати житло й жити там постійно. То є неодмінна умова для того, аби Господь почав «ходити» в нас, а ми «ходили» безпомилково у Його заповідях. Уникнути відхилень та падінь ми зможемо лише при одній умові: коли шлях нам буде вказувати отой вогненний стовп, що постає з-над ковчега завіту над храмом. Про тих, котрі досягли цього, апостол Павло говорить  як про водимих Духом Божим (Рим.8:14). 
                                                                                             

(Далі буде)