Що робити далі

Є заповіді в Письмі, що у старанних  практикуючих християн завжди перед очима, але є й такі, що їм у церкві приділяється не так вже й багато уваги, не зважаючи на їхню велику значимість. Ось одна з таких заповідей: «Отож будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий» (Мт.5:48). Абсолютно очевидно, що ці слова Ісуса не є таким собі простим побажанням, що його можемо прийняти до відома,  а виконувати чи не виконувати, то вже як вийде.

Існує чимало практикуючих християн, котрі, провівши деякий час у церкві, постають перед важким питанням: що робити далі? Як правило, вони можуть отримати два варіанти відповіді. 1.«Бо воля Божа, освячення ваше» (1Сол.4:3). 2. «Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки твердо збережемо розпочате життя наше до кінця» (Євр.3:14).

Все вірно, все по Слову, але зробивши спробу якоїсь діяльності по першому пункту, віруючий відразу ж наштовхується на височенький мур. Щоб почати цілеспрямований рух, треба встановити, де ти знаходишся на даний момент, інакше кажучи, необхідно визначити рівень своєї святості на початковому етапі, без чого є неможливе його нарощення чи примноження.  Навряд чи вам це вдасться, й очевидно, ніхто вам не підкаже, наскільки ви святі. Аби не збитися з дороги, треба мати якісь віхи, такі собі кілометрові стовпчики на шляху. Якщо ви почнете їх шукати у межах лише ідеї освячення, то знайдете тільки ось це: «…праведний нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується» (Об»явл.22:11).

Якось знайомі молоді хлопці довго міркували над цим питанням, доки наймудріший із них не сказав: «Що там голову ламати, друзі, ми всі є святі у Христі, далі справа Його, нам же лишається просте й зрозуміле: не грішити й чинити добрі справи».

Подібну картину маємо і з другим пунктом. Почали ми християнське життя з покаяння та звільнення від рабства гріха. Щоб надійно зберегти наше перше духовне завоювання, очевидно, достатньо твердо стояти супроти каверз диявола й міцно триматися на вже досягнутій духовній висоті.

Тисячі віруючих сьогодні саме на це й орієнтуються. Їхнє християнське буття цілком укладається в щонедільні відвідування церкви, читання Біблії, воно собі плине рівно від неділі до неділі без злетів та й без великих падінь  і на позір виглядає як тихе й безтурботне, хоча й позбавлене яскравих духовних кольорів.

У зв’язку з цим варто заглянути у глибоку й духовно надзвичайно багату історію Церкви. Чи прагнули до досконалості наші великі пращури? Дуже легко відповісти на це запитання. За багато століть свого звитяжного й славного існування Церква виховала величезну плеяду тих, хто зумів піднятися до найвищих щаблів духовності й максимально наблизився у своєму розвитку до  рівня «мужа досконалого, в міру зросту повноти Христової» (Еф.4:13). Атана́сій Вели́кий, Василій Великий, Авре́лій Августи́н, Ефрем Сирин, Тома Аквінський, Иоан Дамаскин, Теодор Студит, Тома Кемпійський та багато, багато інших.

Склалася надзвичайно потужна школа, безліч разів перевірена в різних варіантах і випробувана на практиці.  Здавалося б, сьогодні, коли Церква розпростерла свої крила на всі континенти землі, мали б з’явитися мільйони тих, хто забажав би йти цим уторованим славним шляхом. Але цього не бачимо. То, може, якось підкорегувати  Євангеліє, прибрати з нього аж надто важкі для виконання заповіді, зглянувшись на духовну неміч сучасних людей? Є такі спроби, але ж ні! Слово Боже незмінне й вічне, воно не потребує якоїсь модернізації, або опущення якихось його «незручних» положень, аби залучити до Церкви якомога більше людей, проте населення планети сильно змінилося за дві тисячі років.

Нинішнім чоловікам та жінкам, які народилися в умовах суспільства споживання, відмовитися від сучасних матеріальних благ, кинути затишні й комфортні домівки  й поселитися десь у гірській печері, чи в дерев’яній хижці у глухому лісі, де немає ні центрального опалення, ні гарячої води, відсутні й супермаркети до стелі заповнені різними смачними й корисними речами,  вершити духовні подвиги значно важче, ніж тим, хто жив в умовах натурального господарства.  Навряд чи знайдеться багато охочих звести свій денний раціон до шматка хліба й склянки води, сон – до трьох-чотирьох годин на добу  на голій землі або на грубих дошках  і тому подібне. Ідея аскетичного подвигу, що його вершили великі мужі в минулому, здається, відійшла в далеку історію. Але бажаючі рухатись до досконалості все ж є, хоч їх, можливо, й небагато. Сьогодні вже існують відносно нескладні методики, що враховують менталітет сучасної людини і дозволяють, не обминаючи жодної з заповідей, не відгороджуючись від  суспільства, не полишаючи сім’ї, рухатись до досконалості. Тут, звичайно,  не обіцяється висот, що їх досягли  великі, але дається гарна можливість значно збагатити своє духовне життя, наповнити його міцною вірою та радістю в Дусі Святім, і пройти певну відстань, – скільки кому визначить Господь, услід за Ісусом Христом.

На березі Йордану

Будь-який шлях має свій початок. Навіть такі фундаментальні поняття в християнстві як любов, віра, мир та ін., хоч ми й отримуємо їх у Христі Ісусі, не «завантажуються» в серце людини в остаточному вигляді так, що ними можна користуватися відразу ж на повну силу. Віра, наприклад, починається з розміру, за висловом Ісуса, менше гірчичного зерна і може досягти сили, що здатна навіть гори пересувати. Не всі люди спроможні однаково любити, але спраглий розвивається, наполегливо просуваючись від любові родинної до любові, що приймає й ворогів.  І мир також: від тимчасового заспокоєння нервів до непохитного спокою, що вищий за будь-яке людське розуміння.

Ізраїль як народ народився у Єгипті. Сорок років  пустельного блукання пішли на його формування, очищення, звільнення від звичок рабства, створення досконалої адміністративної структури, і, що найважливіше, – налагодження затвердженого Всевишнім богослужіння. Й постав величезний доленосний момент: вони стали на березі Йордану.

 Йордан часто згадується у Біблії, виступаючи в різних духовних образах. Ось один із них. Йордан як кордон між минулим і зовсім новим майбутній, перехід через цю річку символізує вступ до нової духовної якості.  Ізраїль ступив на землю обітовану вже іншим народом, схожим на воїна-юнака, загартованого, вишколеного фізично й духовно, готового до виконання нового велетенського історичного завдання (Іс.Нав.3:17). У свій останній день перебування на землі Ілля чомусь наполегливо поривався до Йордану, і Господь забрав Свого раба лише тоді, коли той перейшов на той бік ріки.  На березі Йордану Єлисей став великим пророком, а Ілля отримав, як колись Енох,  найвище серед людей духовне звання. Ісус переходив Йордан двічі. Вперше, коли Дух повів Його в пустелю, вдруге, коли, подолавши усі випробування, полишив ці безлюдні місця. «А Ісус повернувся в силі Духа в Галілею» (Лук.4:14). Це були дві надзвичайно важливі знакові події у Його житті. Почалося Його славетне служіння на землі.

В християнському житті теж є свій духовний Йордан. Якось багатий юнак, підійшов до Ісуса за порадою, – очевидно, що підштовхнуло його певне невдоволення своїми духовними досягненнями. «Учителю благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» Він же відповів йому… дотримуйся заповідей…» Юнак знав заповіді, сумлінно виконував їх усе своє життя, але щось тривожило його: «Чого ще бракує мені?»  Ісус відповів: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мт.19:16-22).

Своїми словами:  не зупиняйся на досягнутому, для тебе є новий дивовижний і прекрасний, хоч і вельми нелегкий шлях. Іншим разом Ісус сказав Своїм учням: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт.16:24).

Об'єднавши ці два висловлювання, отримаємо коротку й точну програму для тих, хто прагне досконалості у Христі.

1.Звільнися від тягаря надмірної власності;

2. Забудь про своє кохане «я»;

3. Візьми хреста;

4. Рушай за Ісусом.

Перші тут слова: коли хочеш. Але якщо ми будемо вважати, що все починається з бажання людини, то це буде правильно лише частково. Ідея кинути все своє надбання і рушити на Голгофу, де тебе розіпнуть, нехай навіть не в фізичному сенсі, не може виникнути сама по собі, це суперечить земному єству людини, всім її інстинктам. Таке бажання може з'явитися тільки під впливом Духа Святого. Ап. Павло пише: «Бог викликає у вас і хотіння і дії за уподобанням» (Фил.2:13). Додамо для ясності: за Своїм уподобанням. У випадку з багатим юнаком очевидно, що Господь, знаючи серце цього чоловіка, послав йому бажання звернутися до Ісуса й спонукав до дії.

Юнак підійшов до свого духовного Йордану, але багатство й принади світського життя стали на заваді й він не ступив у воду.

Серед мільйонів християн Бог вбачає тих, хто здатний на повне самозречення в ім'я Христа і посилає в їхні серця бажання переступити межу звичного християнства і почати важкий і тривалий підйом до вершин досконалості. Як правило, це люди відроджені, очищені від гріха, випробувані, стійкі у вірі, наділені від Бога достньою духовною силою для успішного подолання майбутніх великих випробувань. Це люди, які  свідомо і з повною відповідальністю повіддавали свої тіла «в жертву живу, святу, приємну Богові»  (Рим.12:1).

Наше дослідження буде складатися з двох частин. У першій частині  постараємося дати чіткі й зрозумілі критерії для того, аби кожен, хто рушить  до вершин досконалості, міг визначити на якій висоті, на якому пункті духовного Синаю він наразі перебуває. У другій частині читач знайде досить просту для практичного виконання методику, як підійматися до вершини, зростаючи, за висловом ап. Павла «в мужа досконалого, в міру  зросту повноти Христової» (Еф.4:13).

(Далі буде)