Головна » Статті » Життєві історії

Прощати потрібно навчити

У парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік похилого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу була біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.

 

Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась.

 

Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до похилого чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона не сміливо сказала: “Простіть будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.

 

Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна.Чому?”Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”

 

“Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.

 

Далі була тиша.

 

Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом…  не було миру…

 

Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”

 

Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.

 

Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза.

 

Знову запанувала тиша.

 

В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.

 

Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”.

 

Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.

Попросити прощення – це не є вияв слабості, це вияв любові, яка лікує зранення і береже єдність.
Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення?
А відповідь проста: той, хто має більше милосердя.

 


Джерело: http://www.rozdum.org.ua/?p=3769#more-3769
Категорія: Життєві історії | Додав: ostin (06.06.2016) | Автор: о. Віталій Тарасенко
Переглядів: 469 | Рейтинг: 4.5/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[25.05.2018][Духовність]
ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ДОСКОНАЛИМ (56)
[24.05.2018][Суспільство]
Багатства можуть поневолити людину (13)
[24.05.2018][Роздуми]
Штучний інтелект: чому рішення потребують серця? (15)
[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (40)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (83)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (48)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (80)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (98)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (91)
[03.03.2018][Роздуми]
Моя зустріч з Богом (106)
[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (160)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (124)