«Митрополит був унікальною особою як народний керманич. Він зумів створити на базі церковної структури майбутню структуру української держави»

Львів – У радянський час окремий відділ КДБ працював лише над тим, щоб оббріхувати ім’я митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Попередник КДБ – НКВС за життя митрополита завів проти нього таємну справу і вербував людей, щоб стежили і доносили на провідника церкви. Чому радянська влада і німецькі окупанти боялись митрополита Андрея Шептицького? Чому досі постать митрополита для окремих сил є небезпечною?

Митрополит Андрей Шептицький прагнув і працював задля єдності «Христової Церкви» і мріяв про українську незалежну державу, наділену християнською душею. Власне, така його позиція та ідея життя найбільше викликала боязнь в окупантів.

Коли у вересні 1939 радянська влада запанувала в Галичині на 22 місяці, то не наважилась арештувати чи знищити митрополита Андрея. Надто впливовим провідник церкви був у світі і не тільки серед своїх вірних. «Цю владу можна пояснити лише диявольським впливом на маси людей», – писав у 1939 році митрополит Андрей.

Влітку 1941 року радянського окупанта змінив інший – німецький. Одразу на тлі жахливих звірств, що чинили в Галичині комуністи, німецька влада багатьма людьми сприйнялась, як рятівник. Але невдовзі всі побачили, що в окупанта – одне обличчя і бажання лише панувати.

Німецькі офіцери відвідали митрополита на Святоюрській горі і були заскочені його скромним побутом, тим, що на столі була картопля і вода. На що митрополит Андрей зауважив, що їсть те, що й його народ. Німецька влада не наважилась арештувати митрополита – провідника церкви, а відтак не просто графа, а впливову особу.

З приходом радянських «визволителів» вдруге у липні 1944-го, почались репресії проти греко-католицького духовенства. Для тоталітарної системи постать митрополита Шептицького надалі була дуже небезпечною.

«Радянська влада боялась митрополита Андрея і, мабуть, основною причиною було те, що вона боялась становлення України, як держави. І, відповідно, вбачала в УГКЦ, а, особливо, в її провідникові Андрею Шептицькому велику небезпеку. Митрополит був унікальною особою як народний керманич. Він зумів створити на базі церковної структури майбутню структуру української держави. Тобто, по суті, де-факто, українська держава існувала за часів митрополита у тих межах, де існувала УГКЦ. Радянська влада, якщо аналізувати її політику, ступала там, де чула підґрунтя під ногами. Галичина була для неї небезпечною територією, радянські провідники розуміли, що арешт митрополита ще більше поглибив би кризу у Західній Україні і радянський уряд зустрівся б із протестним рухом і невідомо, чи радянські окупанти надовго б затримались. Можна собі лише уявити що було б, якби вони зачепили митрополита чи УГКЦ за його життя. Швидше за все вони бачили в ньому велику небезпеку для будування тоталітарної системи», – зауважив ієромонах УГКЦ Юстин Бойко.

Шептицький не боявся режимів

Диктаторська система тримається на страхові, у який заганяє людей. Митрополит Андрей Шептицький бажав української вільної держави для українського народу, вбачав вічне щастя у релігійній єдності, він не боявся жодних режимів. У 1914 році уряд царської Росії арештував митрополита Андрея і він відбував ув’язнення три роки в Суздальському Спасо-Євфиміїському монастирі (Росія). Після звільнення провідник УГКЦ писав: «Не три роки ув’язнення, а ціле своє життя радо провів би у в’язниці, лиш би тебе, дорогий мій український народе, бачити свобідним і вільним».

Двічі митрополит просив в Апостольської столиці дозволу на мученицьку смерть за віру.

Після смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року радянська влада активно взялась за нищення УГКЦ – арештувала владик, монахів, багатьох вірних, скликала псевдособор у 1946 році, на якому було ліквідовано Греко-католицьку церкву, яку понад 40 років творив митрополит Андрей.

Під час судових слухань одним із запитань до засуджених греко-католицьких єпископів, монахів, отців, вірних було, в яких стосунках вони були з митрополитом. Однак 70 років після смерті провідника УГКЦ радянська ідеологія і далі вбачає велику небезпеку у постаті митрополита. Під час військової агресії Росії в Криму у 2014 році, коли затримували і арештовували греко-католицьких священиків, то їх називали послідовниками митрополита Андрея Шептицького і цікавились їхнім ставленням до цієї постаті.

«Думаю, що досі митрополит Андрей Шептицький є більмом для радянської ідеології, яка ще не вмерла. Можливо, вона доживає останні роки, але вона живе в головах багатьох людей, які пережили тоталітарний режим і вийшли з нього не очищеними. Далеко не треба йти, тому що і у Львові є сили, які, з одного боку, захищають сквер навпроти собору Юра, але реально мають ціль – зірвати вшанування ювілейного року митрополита Андрея у Львові. Я переконаний, що за цим стоїть політична сила», – наголосив отець Юстин Бойко.

Шептицький дбав про Церкву і народ

Митрополит Андрей Шептицький був символом боротьби, нескореності, УГКЦ, образом катакомбної церкви, яка після його смерті і ліквідації єдина чинила опір радянській владі і тоталітарній системі, зауважує голова Асоціації єврейських організацій і громад України, дисидент Йосип Зісельс, який домагається від Ізраїльського інституту «Яд Вашем» визнання митрополита Андрея Шептицького «Праведником народів світу».

«Це зрозуміло, що митрополит Андрей Шептицький, який був символом цього руху-опору, при чому духовного опору, він навіював страхи радянській владі, тому з ним так і поводились, з його пам’яттю. Взагалі не хотіли, щоб навіть була згадка про митрополита. Нині, у рік вшанування митрополита, дуже мало книг про нього, не так якби мало бути висвітлюють у курсах історії, не так багато знають, яким він був в роки радянської і німецької окупацій для України. Згадаймо його подвиг, коли митрополит врятував десятки євреїв і став прикладом для інших священиків і переховував євреїв», – каже Йосип Зісельс.

«Якби я був народився французом чи англiйчиком, я був би то саме зробив, так само я вступив би до чину, до монашого чину схiдного обряду... Посвячуючись Схiднiй церквi, справi унiї, я мав на оцi лиш мотив всесвiтового характеру», – писав митрополит Шептицький про те, чому він обрав саме УГКЦ.

Андрей Шептицький інформував Апостольську столицю, зокрема Святіших отців, про церковну, релігійну, суспільну, політичну ситуацію, говорив про ті потреби, які переживає український народ, писав і про Голодомор в Україні у 1932-1933 роках, просив світ про допомогу для українського народу і не мовчати на зло, закликав відомих людей захищати українців і їхнє право на незалежну державу. У 1941 році митрополит Шептицький написав послання «Наша державність» («Як будувати рідну хату»), яке досі актуальне. Він наголошує, що головним чинником у побудові української держави є людина і спільнота, а провідники народу мають діяти за принципами чеснот, дбати про добро тих, кому служать і не зловживати владою.