Щороку у грудні багато свідомих українських християн, для яких церковне життя не є лише традицією, а й суттєвою осмисленою частиною їх щоденного життя, постають перед питанням: чому вони мусять жити за двома календарями? Чому Церкви візантійського обряду дотримуються календаря, який майже на два тижні запізнюється від астрономічного? Хтось може називати це традицією. Все ж традиція є не щось неосмислене, щось, перед чим має відступати здоровий глузд. І що саме є тією традицією?

1. Невідповідність природному річному циклу. На початку кожного року у літургійній молитві Богові ми дякуємо за Ним встановлені для нас часи і роки: «Всього створіння Зиждителю, Ти у владі своїй встановив часи і роки, благослови вінець року благості Твоєї, Господи». Відтак, справжня церковна традиція не може суперечити природній традиції, закладеній Богом при сотворенні світу. Кожен, хто цікавився календарним питанням, знає, що календар, встановлений Юлієм Цезарем, помилковий. Кожних 128 років цей календар відстає від астрономічного на один день. І саме з огляду на цю його помилковість у Середньовіччі його замінили на більш точний. І ним донині користується європейський світ та багато як католицьких, так і православних, і протестантських Церков.

2. Життя за подвійними стандартами. Проте ми й надалі дотримуємося у Церкві неточного Юліанського, а на щодень використовуємо Григоріанський календар. Таким чином ми живемо за подвійними стандартами: сьогодні 19 грудня, а в Церкві тільки 6 грудня. Так і в житті ми розділяємо сакральне і світське, живемо за подвійними стандартами. Це відставання є майже символічним: як можна бути провідником, коли ти відстаєш від суспільства. Термін «за старим стилем» вже викликає усмішку, так само як усмішку викликають намагання українських християн пояснити, що 7-е січня «насправді» є їхнім 25-им грудня. Це викликає питання: в ім’я якої священної традиції є необхідним це відставання?

3. Календар як загальнохристиянське питання. Певний період часу календарне питання було міжцерковним, а сам календар – певного роду особливістю конфесійної ідентифікації візантійського чи римського християнства. На щастя, більшість Церков візантійського обряду відкинула цю абсолютно абсурдну календарну ідентифікацію і узгодила літургійні святкування свят церковного року із сотвореним Богом астрономічним календарем.

Для українських церков, спадкоємців Володимирового хрещення, надзвичайно добре було би відновити традицію наслідувати у літургійно-календарному питанні Константинопольську Церкву, яка була Церквою-Матір’ю для Києва. Вона вже від середини минулого століття адаптувала свій літургійний календар, прийнявши т.зв. Новоюліанський календар. Разом із Константинопольською Церквою свої календарі адаптували також і більшість інших Православних Церков візантійського обряду, зокрема, Болгарська Церква, яка є старшою сестрою Церкви Київської. Зрештою, українці в діаспорі значною мірою також перейшли на «новий» стиль. За Юліанським календарем живуть Російська Церква та її сателіти, а також Єрусалимська, Грузинська, Сербська, т.зв. старостильники. Сьогодні, коли православні українці шукають підтримки у Константинополя, було б важливо жити з ним за одним календарем.

В нашій недавній історії вже були приклади спроб змінити календар, як з православного, так і з греко-католицького боку. Та й серед віруючих протестантів поширене явище подвійного святкування Різдва: спочатку з одновірцями зі світу, а потім з братами-християнами в Україні.

Звичайно, зміна календаря — це не питання, яке можна швидко розв’язати. Звісно, воно може розділити суспільство. Але традиційне мовчання щодо нього не вирішить проблеми. Воно приведе лише до того, що рішення будуть змушені прийняти наші нащадки, якщо до того часу вони не знеохотяться шукати аргументи і не перейдуть до тих християнських спільнот, які вміють приймати можливо й сміливі, але осмислені і природні рішення.

Цьогорічна ініціатива народних депутатів зробити 25 грудня державним вихідним в Україні є одним з перших добрих кроків у напрямку вирішення календарного питання. Наступне, це солідарність з тими, хто цього дня має свято, єднання з ними в різдвяній молитві, колядці. Бо календар, свято має єднати, а не розділяти християн!