Головна » Статті » Суспільство

В Будинку Митрополита Софії Київської розглядали питання з історії канонічності Українського Православ’я

З ініціативи ГО «Європейський християнський конгрес» та за благословінням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета в Будинку Митрополита Софії Київської 17 травня 2016 року відбулась міжнародна науково-практична конференція на тему: «Канонічність Українського Православ’я: історія проблеми». У заході взяли участь науковці, громадські діячі та журналісти. У доповідях та дискусіях розглядали питання історії канонічності Українського Православ’я, канонічного права та політичні аспекти подолання імперського втручання Росії в життя Українського Православ’я.

Як зазначив Володимир Аверянов, президент ГО «Європейський християнський конгрес», через небажання РПЦ визнати державну незалежність України була відмова Українській Православній Церкві в автокефалії, після чого РПЦ  провела т.з. Харківський «собор» 1992 року, який привів до розколу Українського Православ’я. А потім ті, хто не підтримав українську гілку Православ`я, штучно поставили питання канонічності, головна мета якого було розкол вже всього українського суспільства з метою відмови від державної незалежності. Тож головною метою  конференції є довести до суспільства правдиву інформацію щодо історії української Церкви, її безперечної канонічності та об’єднати суспільство. Тому ГО «Європейський християнський конгрес» підтримує   Заяву Архієрейського  Собору УПЦ КП від 13 травня 2016 року як дієвий політичний крок створення єдиної Помісної Православної Церкви.

«Створення єдиної Помісної Православної Церкви є запорукою незалежності України», — підкреслив В. Авер’янов, який вважає, що держава повинна докласти зусиль для створення  помісної української церкви.

Мішель (Лярош), митрополит Паризький і всієї Франції УПЦ КП, доктор богослів’я, Бухарестська православна богословська академія, у своїй доповіді привів еклезіологічний аналіз Томосу 1924 року про Автокефалію Православної Церкви Польщі у зв’язку з перспективами Автокефалії Української Православної Церкви Київського Патріархату та майбутнього Всеправославного Собору. Як зазначив доповідач, «можна цілком порівняти ситуацію періоду між 1919 і 1924 рр. Української Православної Церкви в Польщі з ситуацією на Україні сьогодні: на одному боці патріотична Церква, яка включає приблизно 40% населення та інша проросійська українська Церква, яка містить майже 20% населення та підтримує вторгнення на свою територію військ Росії, котрих благословляє на це Патріарх Московський Кирил».

Сьогодні ми знаємо, як саме було започатковано цей розкол, і його причина зовсім не в нас, що Московський Патріархат несправедливо приписує нам сьогодні, але тільки в діяльності Російської Церкви. Про це ясно говорить Томос у тому місці, де сказано про те, що Російська Церква взяла Митрополію Києва «всупереч канонічного права» у 1685 році. Митрополит Київський був автономним щодо Константинопольської Патріархії та зберігав право виробляти власноруч Священне Миро. Томос висловлюється одностайно категорично «за повну автономію Церкви Митрополита Київського».

Таким чином, проголошення Автокефальної Православної Церкви України — Київського патріархату, буде зовсім не проголошенням нової Автокефалії, але відновленням старої — 1924 року, розповсюдженої на «звільнені території України», — підкреслив Мішель (Лярош).

Прот. Володимир Вакін, кандидат богословських наук, ректор Волинської  православної богословської академії УПЦ КП, зазначив, що «актуальність зазначеної проблематики важко переоцінити, оскільки вона вже вийшла за межі лише богословського диспуту  та сягнула основ національної безпеки і територіальної цілісності нашої Вітчизни». «Наша з вами єдина зброя — це правда, оскільки істина має силу сама в собі», — підкреслив він.

О. Михайло Димид, доктор Східного Церковного Права, доцент кафедри пасторального богослов’я Філософо-богословського факультету Українського католицького університету,  зазначив: «Христос є принципом добра, як цілих Церков, так поодиноких їх членів, оскільки всі дари Церкви походять від Христа. Це і має бути остаточним критерієм для визначення канонічності в Церкві». Доповідач зазначив, що: «як на реальне народження дитини не впливає церковна легітимність її зачаття, так само, в кінцевому результаті, канонічність Церкви не впливає на її благодатність». 

Зробивши надцікавий екскурс щодо того, як різні Церкви  сприймають канонічність, доповідач підкреслив, що «церковність перевищує канонічно правові обмеження». Автор посилається на грецького богослова Никоса Нісьйотіса, який вважає, що «канонічне право є потрібне, але воно не являється вирішальним чинником» для участі людини в Церкві як Тілі Христовому. Він буквально так пише: «Існує в Церкві реальність, яка перевищує канонічно правові обмеження. Це реальність “церковності”. Вона походить від Хрещення, яке впроваджує в церковну реальність […] і вкінці вона існує через есхатологічне очікування, співучасть в спільній надії в Христі, яка оживляє нашу віру». І з цим не можливо не погодитися.

Олександр Саган, доктор філософських наук, професор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, зазначив наступне:

«Говорячи про проблему “канонічності Українського православ’я”, ми передусім повинні з’ясувати питання — а що нині являють собою православні канони. Адже невпорядкованість канонічного корпусу православ’я загальновідома і стала мало не анекдотичною — коли одну і ту ж тезу (подію, вчинок) з допомогою одних канонів обґрунтовують (схвалюють), а з допомогою інших — заперечують (засуджують). З іншого боку, і це зазначають багато дослідників та богословів, жодна із православних Церков нині не спроможна точно дотримуватися церковних канонів.

Який вихід із цього становища? Вважаємо — скликання Вселенського (Всеправославного) Собору, який би соборним рішенням усунув більшість із нинішніх непорозумінь, пов’язаних із невпорядкованістю канонічного зводу у православ’ї». 

Необхідність скликання Вселенського Собору, який би вирішив наболілі й нагальні питання православ’я, назріла дуже давно. Такий Собор, вважають провідні православні богослови, є пекучим питанням не лише для православної Церкви, але й для християнства в цілому. Адже ще наприкінці першого тисячоліття розвитку християнства великою складністю було неухильне дотримання канонів. Наприкінці ж другого тисячоліття буквальне виконання канонів просто неможливе, оскільки низка канонів не може бути застосована в принципі. Причин цього багато: зник церковний інститут, який згадується в канонах (19-е пр. І Вселенського Собору і 15-е пр. ІV Вселенського Собору згадують про дияконіс); канони розглядали дуже конкретні справи (19-е пр. І Вселенського Собору вирішує питання про «Павлівців», 4-е пр. ІІ Вселенського Собору забороняє у служінні Максима Кіника тощо) тощо. А щодо деяких канонів взагалі втрачено навіть знання про ті події, які покликали їх до життя.

Переглянути матеріали конференції можна буде на сайті: www.ecc.in.ua

 

Прес-служба ГО «Європейський християнський конгрес»

Категорія: Суспільство | Додав: ostin (20.05.2016)
Переглядів: 418 | Рейтинг: 4.2/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (38)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (76)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (47)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (80)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (95)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (89)
[03.03.2018][Роздуми]
Моя зустріч з Богом (106)
[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (157)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (124)
[07.02.2018][Розвиток]
Як стати щасливим: порада нейробіолога (146)
[06.02.2018][Родина]
Як уживаються разом екстраверт та інтроверт в одній сім’ї? (136)
[06.02.2018][Суспільство]
Як бути сучасним автентичним християнином? (110)