Чи була екологічна свідомість у біблійні часи? Якщо так, то які її засади і форми вияву? Вже з перших глав Старого Завіту, а саме із Книги Буття, ми відкриваємо для себе не лише екологічні знання про людину і природу, але й засади екологічної свідомості. Буття 1 своєю структурою тижня:«…і був вечір, і був ранок, день…» вказує на взаємозв’язок і взаємозалежність у Всесвіті. Шостого дня тижня Господь творить різних тварин та людину, що вказує на усвідомлення того, що людина – це також творіння. Але творіння, якому надана функція управителя і, як наслідок, відповідальність:«Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона управляє рибою морською, птаством небесним, скотиною, усіма дикими звірами й усіма плазунами, що повзають на землі» (Бут. 1, 26). Інша розповідь у Буття 2 наочніше стверджує, що як чоловік, так і тварини створені із землі. Зокрема у 7 стиху читаємо: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою». Тут біблійний автор послуговується стилістичним прийомом – грою слів, використовуючи однокореневі іменники: «…людину із пороху землі – адам мін афар гаадама». Необхідно також зауважити, що всі тварини створені з того ж самого матеріалу. Буття 2, 19: «І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних». Цікаво, що про цей факт пригадає Господь Йовові у відповіді на проблему причини страждання праведника. Запитуючи Йова про закони Всесвіту і природи, Господь зупиняється на двох тваринах – крокодилі та бегемоті. У Йова 40, 15 Господь вказує: «А ось бегемот, що його Я створив, як і тебе». Щобільше, в цьому діалозі Бог наголошує на тому, що живі творіння можуть існувати незалежно від того, чи вони корисні людям, чи ні. У продовження теми треба наголосити, що після Потопу Господь укладає союз не лише з Ноєм, але й з кожним живим сотворінням: із птахами, земними тваринами (див.: Бут. 9, 8–17). Саме тому творіння, як і людина, може прославляти Бога –«нехай все, що дихає, хвалить Бога» (Пс. 150, 6).

Повертаючись до 2 глави Книги Буття, необхідно відзначити, що Господь дав завдання чоловікові:«Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді служити йому і оберігати його». Себто людство покликане дбати про землю, служити їй. Цей тісний зв’язок між землею і людьми відображений у Заповіді: «Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі (гаадама), яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 5, 16). Іншими словами, бути людиною – це означає шанувати й тих, хто жили до нас на цій землі, дбали про неї. Підсумовуючи, зазначу, що в Бутті 1–2 представлено нам знання про взаємозалежність природи і людини, а також відповідальність, покладену Богом на людство щодо природи, довкілля.

Причини й наслідки порушених гармонійних відносин між людством і довколишнім світом описані в Бутті 3. Гріх, чи іншими словами людський вчинок, – переступ єдиної заповіді, даної в Едемському саду Адамові та Єві, – руйнує гармонійні відносини між Творцем і Його творінням. Необхідно зауважити, що після гріхопадіння не лише відбулося відчуження людини від Бога, але й був порушений органічний зв’язок між людством та довколишнім світом. Говорячи біблійною мовою: «…проклята земля через тебе… терня й будяки буде вона тобі родити» (Бут. 3, 17–18). У наслідок цього як людина, так і природа нестиме тягар гріха прабатьків людства. У розповіді про Потоп це чітко показано: «І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив… І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі» (Бут. 6, 7,13). Щобільше, навіть після Потопу не буде органічних відносин між людством і природою – страх визначатиме їх: «І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю! І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усієюзвіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони» (Бут. 9, 1–2).

У Новому Завіті ап. Павло також звертає увагу на те, що гріхопадіння людини негативно вплинуло на природу і саме вибір людини призвів до тлінності природи. У Посланні до Римлян 8, 20–22 читаємо: «Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках».

Попри сумну ситуацію, давні ізраїльтяни плекали надію на повернення миру (шалом) у відносинах між людством й усіма іншими живими творіннями. На це особливо наголошують пророки в месіанських повчаннях. Осія 2, 20 провіщає: «І укладу для них союз в той день з диким звіром, з птаством небесним, і з тим, що по землі плазує. Лук, меч, війну – я з землі знищу і дам лежати їм безпечно». Ісая в 11, 6–9 також описує ідеальне майбуття усього сотворіння: «І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки, не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!».

Біблійні тексти містять не лише очікування, але й описують, як саме треба дбати про природу в щоденному житті. Власне низка законів-приписів стосується опіки над тваринним та рослинним світом. Зокрема у Второзаконні 22, 1–5 автор наголошує, якщо хтось побачив тварину, що заблукала, то має її привести до власника. Якщо тварина впала в яму, то не пройти повз – допомогти їй вилізти. Навіть тоді, коли ці тварини належать ворогові (Вих. 23, 4). Цікаве також повчання про відпочинок. Шаббат – день відпочинку не лише для людей, але й тварин. У Второзаконні 5, 14 читаємо: «А день сьомий субота для Господа, Бога твого; не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх, щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти». Впровадження ювілейного року, сьомого, мало за мету теж подбати про природу (Лев. 25).

Існують приписи й щодо того, як треба зарізати тварину для жертвоприношення і не нехтувати її кров’ю (Лев. 17). Хоча необхідно зауважити, що пророки і псалмопівці виступають проти кровних жертвоприношень задля годиться (Ам. 5, 21–24; Ос. 6, 6; Єр. 7, 21–23). Псалмопівець влучно підсумовує думки щодо кровного жертвоприношення у Псалмі 50, 8–14: «Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все передо Мною твої цілопалення, не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх, бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір, Я знаю все птаство гірське, і звір польовий при Мені! Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я м’ясо бичків споживаю, і чи п’ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому».

Отже, відповідальність за природу – це мандат, даний Богом людству. Підсумовуючи, потрібно виділити засади, які лежать в основі екологічної свідомості Старого Завіту: 1) Господь – Творць і Той, хто сам оцінює творіння; 2) людина має пам’ятати, що вона сотворінням, як і довкілля, і доля обох взаємопов’язана; 3) поцінування, захоплення та піклування мають визначати стосунки між людством і природою. Власне література мудрості Старого Завіту – це яскравий приклад того, як можна й треба дивуватися сотвореним світом. Навіть більше, цей довколишній світ може навчити людину як у щоденних справах, так і в пізнанні Бога. І саме Словом Божим хочу закінчити коротке представлення думок старозавітних авторів про піклування про довколишній світ.

Приповідки 6, 6–8: «Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу. Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!».

Книга Мудрості 13, 1–5: «Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, які через видимі блага не здолали пізнати Сущого, і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра, – лише вогонь або вітер, або пливке повітря, або зоряне склепіння, або бистру воду, або світила небесні вважали за богів, правителів світу. А якщо, красою їхньою захоплені, вони взяли їх за богів, то нехай знають, скільки їхній Володар кращий, бо сам Творець краси творив їх. Якщо ж сила та потуга здивувала їх, нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх. Бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх».