Святе Письмо говорить про те, що Бог – наш Пастир і що Він ставиться до нас як до Своїх овець, які відчайдушно потребують Його турботи (Мк 6:34).

Образи, які Ісус використовує в цьому вірші, були дуже зрозумілими для тодішніх жителів Іудеї. Вівчарство було одним з головних занять в регіоні. У кожному селі було декілька стад, яких на ніч збирали у загальний загін. Там завжди перебував сторож, одвірний. Він закривав двері і вночі охороняв овець від злодіїв, розбійників і хижаків. Вранці приходили пастирі і кликали кожен до своїх овець на ім'я: «Чорне вухо! Білоніжка! Лінивець! Всі за мною, сьогодні трава надзвичайно смачна!». Впізнавши голос свого пастиря, вівці відразу прокидалися і виходили одна за одною. А інші вівці продовжували мирно спати.

У Ізраїлі пастирі йшли перед вівцями і вели їх голосом, а не батогом або палицею. Трави росло не дуже багато, тому доводилося йти від одного пасовиська до іншого. Вночі вся отара залишалася у полі. Пастир робив вівцям загін, розкладаючи камені по колу, впускав туди овець, а сам лягав на проході. Вранці він виводив овець на пасовиська, а ввечері перед входом до загону оглядав кожну, заліковував рани, мазав єлеєм, і тільки після цього пропускав у загін.

Вночі та вдень він пильнував, щоб захищати овець, годувати їх і піклуватися про них. У багатих вівчарів, звичайно, могло бути декілька стад овець, і тоді ці люди брали найманців-пастирів, але на найманців не можна було цілком покластися, тому що ті працювали заради грошей. Коли нападав хижак або розбійник, найманець тікав і залишав отару. Тільки пастир міг ризикувати собою заради стада, яке для нього – саме життя.

Вівці слухають свого пастиря. У них особливо розвинений слух, і вони покладаються повністю на пастиря. Без пастиря отара не може сама знайти пасовисько, без пастиря вона просто загине. У овець поганий зір, і в будь-який момент кожна може застрягти в чагарнику або впасти до яру. І тільки пастир здатний розшукати і врятувати таку вівцю.

Але чому Ісус порівнює Своє служіння людям з роботою пастиря? Ісус говорить прямо, що Він є справжній добрий Пастир, на якого ми можемо покластися. Всі ми повинні прийняти Ісуса як свого доброго Пастиря і Спасителя, а тому і слухати Його голос щодня, спілкуватися з Ним і слідувати за Ним у Царство Небесне. Вівці насправді володіють дивовижною здатністю впізнавати свого пастуха, і пастухи знають це. Коли до поїльних воріт підганяють велике стадо овець, а через кілька хвилин туди приходить ще два стада, то всі вівці перемішуються так, що їх неможливо розділити. Але, коли вівці напилися і пастухи починають кликати своїх овець, кожна ягничка йде на голос тільки свого пастиря. І, дивна річ, вівці ніколи не плутають голос свого пастуха з голосами інших.

Узимку, коли віхола заносить стадо овець, тварини обов'язково розбігаються. Але якщо вони бачать пастуха, то оточують його стадом з усіх боків і стоять на місці. Варто йому лягти на землю, щоб сховатися від завірюхи, як вівці побредуть в різні сторони і загинуть від хуртовини. Траплялося так, що пастухи замерзали, стоячи на ногах, намагаючись врятувати овець. Коли ж закінчувалася заметіль і на допомогу приходили інші пастухи, вони знаходили овець, що стоять щільно один до одного, при цьому ніхто з них не загинув, крім пастуха.

Пастух грає зі своїми вівцями, щоб згаяти час. Він робить вигляд, ніби тікає від них. Вівці незабаром наздоганяють його і оточують з усіх боків, блеячи і кружляючи від радості. Вони знають, що пастух не залишить їх. А ще вівці відрізняються від інших стадних тварин тим, що завжди слідують за пастухом, що йде попереду стада. Корови або, наприклад, козли сприймають тільки пастуха, якій підганяє їх батогом ззаду.

Вівці часто збиваються зі шляху і не можуть самостійно знайти дорогу додому. Тому багатьом так знайомий образ пастуха, якій шукає заблудлу вівцю. Також їй складно самій для себе знаходити їжу, важливо привести овечку на пасовисько чи до джерела води. Ще один цікавий факт: якщо вівці пасуться на відкритій, не обгородженій території, то вони збиваються до купи, і лише тоді відчувають себе у безпеці. Але якщо територія обгороджена, хоча б невеликим парканом, то вівці, бачачи огорожу, вільно розгулюють, відчуваючи себе захищеними.

Вівці мають слабке уявлення про висоти землі і не відчувають перепадів місцевості. З цієї причини, вівця намагається уникати тіней або різких контрастів між світлом і темрявою. Вона завжди буде рухатися у напрямку світла.

Вівці мають чудовий слух. Вони більш чутливі до високочастотного шуму, ніж люди. Вівцям стає страшно від гучних звуків. Коли вівця з якоїсь причини виявляється на спині, то ніколи самостійно не зможе перекинутися у нормальне положення. Якщо вона буде лежати на спині досить довго, то може померти.

Вівці – боязкі, нервові і полохливі тварини і, здебільшого, зовсім беззахисні. Їх єдиний спосіб виживання – збиватися у купу або тікати від хижаків. Для пиття вівці воліють проточну воду застояній. З'являючись на світ, ягня, вперше почувши бекання матері, згодом буде завжди йти за нею на її голос. Коли вівцю ведуть на заклання, вона ніколи не опирається і не кричить.

У Біблії люди образно названі вівцями понад 400 разів, а Господь названий пастухом або пастирем 100 з гаком разів. Вівці і Пастир – одна з найважливіших метафор, що дозволяє зрозуміти, яким є наш Господь, як Він ставиться до нас.