«Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, дні бо лукаві!» (Еф.5:15-16).

«А Ангол, що я бачив його, як стояв він на морі й землі, зняв до неба правицю свою та й поклявся Живучим по вічні віки, Який створив небо та те, що на ньому, і землю та те, що на ній, і море й що в нім, що вже часу не буде» (Об.10:5-6).

Часу вже не буде. Від цього слова віє якоюсь незрозумілою надприродною владою. Стає ніяково, тому що у свідомості людини з часом пов’язане життя. Люди цінують те, що дається їм важко, у результаті докладених зусиль. Але те, що дається нам даремно, ми чомусь рідко цінуємо.

Людство раніше не цінувало такі Божі дари, як повітря, вода, ліс, земля й т. ін. Але згодом виявилося, що Божі дари не безмежні. Повітря можна забруднити, воду отруїти, ліси вирубати. Нарешті люди заговорили про екологію, і в багатьох країнах досягли великих успіхів у цьому питанні.

Але час — це дар Божий, який люди, схоже, здатні найменше цінувати. Людям раніше було не зрозуміло, чому вода, якої так багато, може закінчитися, а тим більше повітря… Так само й час, як не дивно, може закінчитися. Часу одного разу не стане. Як це так? Людський розум не може цього вмістити, тому що ніхто з людей до кінця не може пояснити, що ж таке час. Цю таємницю знає лише Бог. Якби людина могла точно пізнати й пояснити це явище, то вона навчилася б керувати ним. Але тут-то людина безпомічна. Саме щодо цього питання люди рівні перед Творцем.

Через час Бог показує Свою суверенну владу: «Ти — людина, тому не можеш повернути жодного дня, який минув». Письменник Микола Островський сказав: «Життя дається один раз. І прожити його треба так, щоб, озираючись назад, не було нестерпно боляче за безцільно прожиті дні». Про це ж саме говорить і Слово Боже: «Цінуйте часом».

Люди добре вміють рахувати гроші, але як навчитися рахувати час? Як цінувати час? Якби хтось зумів пояснити це, йому можна було б поставити золотий пам’ятник. Але час дав нам Бог, і Він запитає в нас про нього. У Книзі Об’явлення сказано: «Але маю на тебе, що жінці Єзавелі, яка каже, ніби вона пророкиня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти ідольські жертви. І Я дав був їй часу, щоб покаялася, та вона не схотіла покаятися в розпусті своїй» (Об.2:20-21). Незважаючи на непослух цієї лжепророчиці, Господь не відняв у неї милості. Бог явив Свою благодать, давши час і сказавши: «Людино, покайся!» Якщо ти не скористаєшся виділеним тобі часом, Бог не відніме в тебе права на спасіння, але другий заклик може бути вже скорботою.

Тому треба цінувати час благодаті та милості Божої. Якщо душа навернулася до Бога, то не для того, щоб далі жити світським життям, а для того, щоб навчитися читати Біблію і полюбити її, привчити себе до відвідування богослужінь, виробити навики молитви. Якщо цей золотий час упущено, то потім можна чекати того, що людина, гучно гримнувши дверима, піде із зібрання. Вона не цінувала часом. Перший порив минув, тепер треба докладати зусиль, а навички не виробилися. Якби той час, коли треба вчитися ходити, дитина просиділа в ліжечку, то що б її чекало в подальшому житті? Мудро сказано: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (Екл.3:1).

Саул повинен був сім днів чекати Самуїла, щоб той прийшов і приніс жертву. Здавалося, нічого особливого, але випробування часом виявилося непосильним для хороброго воїна, і зрештою він втратив усе своє благословення.

«Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!» — було сказано через пророка Йону. Ассирійці були лютими та войовничими. Перед ними тремтіли навколишні народи. Однак у них знайшлося достатньо мудрості, щоб не спокушувати Бога. Вони повірили, покаялися — і були врятовані. Але Ізраїль не повірив Господу. Чим закінчилося це для Єрусалима і вибраного народу, нам добре відомо.

Бог зробив нам найдорогоцінніший дарунок. Рік — це триста шістдесят п’ять дорогоцінних, точніше, безцінних перлин. Цінувати часом — значить використовувати його за призначенням, обираючи найголовніше — служіння Господу передусім.

Один хлопчик хотів зробити подарунок своєму дідусеві, але в нього не було грошей. Дідусь був хворим і не міг ходити. Хлопчик відвіз його в парк на колясці, де вони разом провели час. У день народження дідусь сказав, що найдорожчий дарунок зробив йому внук, тому що не пошкодував для нього часу, тобто найдорогоціннішого, що є в людини.

Господь хоче, щоб той час, який Він нам подарував, ми присвятили Йому. Людині може видатися, що несправедливо віднімати те, що подаровано. Але ні! Те, що ти присвятиш Богові, того не втратиш, а примножиш. Господь дав нам достатньо часу, щоб ми могли виділити його для Нього. Час — це не наша власність. Господар життя — Бог, а ми лише розпорядники Його маєтку. Ніхто з людей не може зупинити чи стримати час, але звіт треба буде дати кожному. Люди бояться завтрашнього дня, тому час для них незрозумілий. Але пам’ятаймо, що Бог управляє часом. Він дав нам минуле, теперішнє та майбутнє. І, зрештою, у Його владі наблизити настання тієї миті, коли часу вже не буде.