«Ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пробуваєш, скажи до Господа: “Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь”» (Пс 91(90),1-2), - розпочинається чи не найвідоміший пересічному християнинові псалом.

У мене особисто знайомство з Псалтирем теж почалося з нього. Як-то часто в нас люди звертаються до духовних отців: «Отче, дайте мені якусь молитву, аби помогла». От і мені хтось порадив його як таку «помічну» молитву. Від чого – і сам, на щастя, не пам’ятаю. Бо так ризикуємо спрофанувати і спримітивізувати будь-який глибокий священний текст. Хтось сприймає дев’яностий псалом як заупокійну молитву (бо чує на початку Чину Парастасу), хтось – як оберіг від усяких нещасть, і тому не дозволяє Богові через нього як через Його слово – «живе й діяльне» (Євр 4,12) - промовляти щось нове.

Так, слова цього псалма справді сильні, справді підносять на дусі. Але чи тільки цього? Почавши з нього, щоденно молячись, вивчивши напам’ять врешті-решт, я став відкривати й інші, не менш глибокі молитви з книги Псалмів – цих, за словами св. Атанасія, книги почуттів, колиски морального життя і дзеркала душі. І продовжую відкривати. Навіть ті, тексти яких вже вивчив напам’ять.

От так і з дев’яностим. Який стих із нього, ба навіть і частину його, не візьми, Бог до різних людей в різний час за різних обставин промовить через нього по-різному, відкриє щось особливе. Головне – хотіти почути саме голос Бога посеред какофонії голосів сьогодення, які часто-густо ведуть нас до розгубленості, дезорієнтованості, страху, паніки.

Вищезгаданий початок псалма (Пс 91(90),1-2) є одночасно і звертанням, і нагадуванням, і закладенням постави вірної Божої дитини. Звертанням, бо адресується до того, хто живе з Богом. Нагадуванням, бо, якщо він десь посеред метушні свого життя про це забув, хай усвідомить, що над ним – все ще покров Всевишнього і тінь не абикого, а Всесильного (пор. Пс 91(90),1), з яким жодна сила не зрівняється. Закладенням постави, бо закликає цього вірного пам’ятати, що Господь – його прибіжище і твердиня, і на Нього варто покластися (пор. Пс 91(90),2) у будь-яких життєвих обставинах.

А життєві обставини псалмопівець перераховує різні, серед яких принаймні три стихи (Пс 91(90),5-7) ставлять страх, зокрема і подібний до того, який сьогодні переживає людство. І ще один – погибельний мор (Пс 91(90),3). Страхові приділено таки більше уваги. І навіть деталізовано різні його прояви та причини.

Отож «ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пробуваєш… не злякаєшся ні страху вночі» (Пс 91(90),1.5). Бо, як це не парадоксально звучить, чи не найбільше ми боїмося того факту, що ми чогось боїмося. Ми не наважуємось поглянути у вічі нашим страхам, признатися в їхньому існуванні. Сама думка про них викликає у нас категоричне заперечення. І виходить, «що менше ми свідомі своїх страхів, то більше вони керують нашим життям» (о. Юзеф Августин, ТІ). «Коли ж ми пізнаємо самих себе і безстрашно глянемо у вічі прихованих у нашій душі привидів, вони втратять свою владу над нами» (австрійський психіатр Вільгельм Штекель). І допомагає в цьому Бог, Який освітлює нашу темінь (пор. Пс 18(17),29).

Він пам’ятає про наших воїнів, які на сході України продовжують стримувати ворожу агресію, щоб вони «не злякалися стріли, що в день літає» (пор. Пс 91(90),5), незалежно від того, чи пам’ятають про них наші медіа, а ті вочевидь про них забули – мають бо іншу гризоту – нагнітати своїми повідомленнями на одну й ту ж тему і без того напружену в суспільстві ситуацію.

Проти цього дев’яностий псалом продовжує давати нам вказівки у наступних стихах: «Ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пробуваєш, … не злякаєшся… ані чуми, що в пітьмі бродить, ані зарази, що нищить опівдні» (Пс 91(90),1.5.6). Не каже, що уникнеш, як дехто безвідповідально може подумати, що в церкві йому ця «чума і зараза» не загрожує, а «не злякаєшся». Уникнеш того, зараження чим є значно гіршим, ніж зараження вірусом. Якщо пробуватимеш у тіні Всесильного, Його слова, розмови з ним, ділах любові для наших найближчих, а не в тіні одноманітної стрічки Facebook та не менш одноманітних випусків новин.

«Нехай і тисяча упаде біля тебе і десять тисяч праворуч від тебе, - до тебе не підійде» (Пс 91(90),7). Не обов’язково, що COVID-19, а страх. Сповнені відваги, віри, надії, переконання, що «Господь – твоє прибіжище, Всевишній – твій захист» (Пс 91(90),9), люди переживали різні лихоліття. Не підточувані нав’язливою думкою, лиш би не захворіти, а пам’ятаючи, що навіть у випробуваннях Бог не залишить, - якими скрутними не видавалися б нам обставини, остаточне слово буде завжди за Ним. Він – «Альфа і Омега, початок і кінець» (Од 1,8). «Він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев’яже» (Ос 6,1). Допоки не приведе нас до кінцевої мети, коли «витре кожну сльозу з очей наших», коли «смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Од 21,4).