Головна » Статті » Суспільство

Створені відпочивати

Із о. Томашем Новаком , проповідником, про те, що треба розслаблятися один день протягом тижня, розмовляла Юдита Сирек.

— Чому Господь Бог хоче, щоб людина відпочивала?

— Бо Бог створив людину для відпочинку.

— А може радше для діяльності?

— Він створив нас і для того, і для того. І час праці, й час відпочинку був детально продуманий Богом. У нас немає перерв через кожні три, десять чи п’ятнадцять днів, але через шість. Сьомий, згідно з тим, що написано в Книзі Буття, — це день відпочинку.

— Але чому саме сьомий?

— Знаємо, що це досконале число. Сьомий день є одночасно і символічним, і прагматичним.

— Отож що такого є в людській природі, що ми не до кінця хочемо відпочивати?

— З одного боку, нашій природі притаманний певний імпульс, а з другого — сумніви у своїх силах, сумніви у силі Бога. Ми сумніваємося також у тому, що потребуємо відпочинку. Ми розгублені й щодо підходу до святкування. Часто не розуміємо, що наша діяльність має конкретну мету і призначення. Ми працюємо не заради самої праці, а передусім для того, щоб радіти з наших досягнень. За те, що нам вдалося, варто подякувати Богові урочистіше. Якщо ми втрачаємо цю потребу, самі стаємо богами, тоді мусимо на все заробити. А через це мимохіть піддаємося примусові до дії, що нуртує в кожному з нас. Досить поширеним, як на мене, сьогодні є низьке почуття власної гідності стосовно Бога та людини: я не ціную Бога, не ціную себе, не ціную іншої людини, тому мушу це якось компенсувати і занурююсь у роботу, аж починаю нищити себе. Це змія, що пожирає свій хвіст.

— Може, ми забагато думаємо про те, що повинні, й замало про те, на що маємо право?

— Певен, що так. Часто ловлю себе на тому, що планую свою працю, а відпочинку, натомість, не планую. Знаючи, що стільки ще треба зробити, відчуваю, що я повинен постійно працювати. Аби швидко все оптимізувати, я не планую перерви, і, здається, не усвідомлюю, що я обмежений у своїй можливостях.

— Тобто, як Ви казали раніше, — ми хочемо стати богами…

— Здається, ми не сприймаємо мудрості, яка походить одночасно і від Бога, й від старших — наших предків чи попередників. Здається нам, що ми знаємо краще. Лише тоді, коли влупимося головою об стіну чи зариємо носом у землю, стаємо мудрішими.

Але доки усе йде добре (бо ми молоді й маємо багато сил), доти ми не переймаємося. Однак згодом шкодуємо про те, що витратили час на речі, які, щоправда, принесли прибуток, але не були найважливішими в житті. А певних речей уже не повернеш, і залишається розчарування.

— Якщо я багато працюю, то саме для того, щоб чогось не змарнувати і розвиватися.

— Звичайно, зараз ти можеш це так пояснювати. Але з плином часу ми починаємо помічати, скільки зовсім непотрібних речей накопичується. Згодом людина бачить, що не має того, що насправді важливе — бо не зорієнтувалася раніше, бо не повірила тим, хто її попереджав. Часто так трапляється, якщо йдеться про створення родини чи народження дітей. Хтось так багато працював, так багато досягнув, та не знайшов часу, аби створити родину, аби знайти відповідну людину, яку я буду любити і яка любитиме мене.

— Святкування неділі дозволить мені це усвідомити?

— Святкування неділі — це в певному сенсі можливість спинитися, звільнити місце для Бога, для іншої людини, яка відрізняється від мене. Якщо беру до уваги життя іншої людини, то спиняюся і стаю здатним трохи відсторонитися від своїх справ.

— Чи зустрічали Ви у сповідальниці людей, перевтомлених працею?

— Зустрічаю постійно. Коли запитую, про який дар вони хочуть попросити Бога, дев’яносто відсотків людей відповідають: спокій та можливість спинитися у гонитві. Це непокоїть. Бачу (хоча й живу в монастирі, можна сказати, у трохи іншому світі), що я і мої брати теж страждаємо на цю лихоманку, що спонукає працювати дедалі більше. А це немудро.

сім'я відпочинок

— Чому?

— Перефразую слова св. Томи Аквінського: якщо хтось планує лише працю, а не планує відпочинку, він дурень, позаяк не сприймає людину в усій повноті, бере до уваги не всі людські потреби, а лише їх частину, і, намагаючись створити з цього цілість, випускає найважливіше. Цього не вдасться осягнути, адже у природі людини закладені і праця, й відпочинок. Зізнаюся, що раніше чув уже ці слова, але якось не йняв їм віри. Осягнув їх уже згодом, коли сам «вигорів». Протягом п’яти років після свячень я жив на максимальних обертах. Тепер можу переконливо твердити, що це було немудро, я став паралітиком. Після тих п’яти років я не міг нічого зробити творчо, я «вигорів». Знадобилося два роки, щоб відновити сили і стати мудрішим.

— Що Ви радите тим людям, які хочуть зупинитись і віднайти мир?

— Спершу я питаю, яким чином вони хочуть віднайти мир. Більшість людей зазвичай не знають, вони безпорадні. Часто виправдовуються тим, що інші ставлять їм високі вимоги, а вони повинні це виконати. Але коли подивимося глибше, то вимоги інших, хоча й реальні, становлять малу частину нашої біганини. Насправді ми самі від себе вимагаємо над міру. Наш особистий катастрофічний перфекціонізм — головна проблема! Ми думаємо, що коли б ми не робили усього якнайкраще, то підвели б самі себе, і саме цього боїмося найбільше. Якщо не оптимізуємо свою діяльність, почуваємося гіршими або менш вартісними, і часто це не дозволяє нам відпочивати.

Що я раджу? Аби віднайти мир, треба полюбити себе, тобто зрозуміти, ким я є і які маю потреби. З релігійного погляду це означає прийняти себе таким, яким створив мене Господь, і довірити Йому своє життя; визнати те, що в мене вписано потребу відпочинку і свята, що це добре для мене і захищає повноту життя у мені. Насправді тут розігрується драма: я не знаю, ким є Бог; я не знаю, хто я сам, а тому роблю з Нього або з себе тирана і тероризую оточення.

— Що Ви радите людям робити в неділю, окрім того, щоб бути близько Бога, на Святій Месі?

— Очевидно, Євхаристія — це вершина святкування неділі, це день Воскресіння Христового і Зіслання Святого Духа. Але це також час для святкування в сімейному колі, для урочистого обіду, спільного відпочинку чи розваг. Кожна сім’я має свої традиції: хтось читає Біблію, проводить час на молитві, відвідує знайомих, щоби підкреслити цю мить святкування. Я усвідомлюю, що існує багато інших можливостей, і не можна радити всім одне й те саме, бо одні живуть у родинах, інші — ні; а родини теж бувають дуже різними. Вважаю, що кожна сім’я та кожна людина мають створити свій власний спосіб святкування, свій ритуал.

— А Ви як святкуєте неділю?

— Оскільки я священик, у неділю я зазвичай буваю дуже зайнятий, але намагаюсь святкувати з братами. Я прокидаюся, молюся, читаю, іду на спільні молитви, снідаю і п’ю святкову каву, зазвичай із чимось солодким. Потім відправляю урочисту Євхаристію. Для мене святкуванням є також споглядання величезних юрм народу, які приходять до нашого храму у Варшаві на Служеві. Бачу, як після Меси люди йдуть до кав’ярні, сидять під парасолями, розмовляють із друзями, а батьки гуляють із дітьми територією монастиря. Якось не хочеться їм звідти виходити, ніби потребують ще раз пережити те, що відчули під час Євхаристії.

Зазвичай у неділю в монастирі у нас урочистіший та смачніший обід, а на урочистій спільній рекреації (час, коли спільнота перебуває разом, відпочиваючи) — десерт. Ми намагаємося, щоб неділя відрізнялася від буднього дня. Ми спільно переживаємо підготовку недільних проповідей, питаємо один одного, що Господь нам дав на цей день. А після останньої Святої Меси о 20:15 найвитриваліші проводять разом вечір.

— Слухаючи Вас, думаю, що неділя потрібна для того, аби люди не сиділи самі, а виходили до інших.

— Це, мабуть, цілком нормально не лише для монахів. Якщо ми щось святкуємо, то люди тягнуться одні до одних, хочуть бути разом. Це природний рефлекс: ніхто не хоче бути самотнім.

— Чи якісь зовнішні моменти, приміром, святковий одяг, теж важливі?

— Звісно. Треба показати назовні те, що переживаємо всередині. Ми водночас істоти зовнішні та внутрішні, ми потребуємо знаків поваги, любові, як  виявів того, що святкуємо. Святково одягаємося, застеляємо стіл скатертиною, приносимо свіжі квіти й таким чином підкреслюємо, що діється щось особливе. Більші свята відзначаємо урочистіше, щотижневі — може, трохи менше. Але завжди важливо показати відмінність. Звичайно, можемо стомитися від святкування; але напевно частіше відчуваємо в ньому потребу. Коли всі дні виглядають однаково, ми губимося і втрачаємо щось важливе. Однак кожен повинен знайти у своєму житті місце для святкування та сформувати власні традиції зі своїми найближчими. Праця не є богом.

Томаш Новак ОР

Отець Томаш Новак, домініканець, мешкає в монастирі на Служеві (Варшава), захоплюється проповідництвом, опікується новіціатом і любить джаз.



Джерело: CREDO

Категорія: Суспільство | Додав: ostin (23.04.2016)
Переглядів: 436 | Рейтинг: 4.2/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (39)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (77)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (48)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (80)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (96)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (89)
[03.03.2018][Роздуми]
Моя зустріч з Богом (106)
[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (157)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (124)
[07.02.2018][Розвиток]
Як стати щасливим: порада нейробіолога (146)
[06.02.2018][Родина]
Як уживаються разом екстраверт та інтроверт в одній сім’ї? (136)
[06.02.2018][Суспільство]
Як бути сучасним автентичним християнином? (110)