Головна » Статті » Суспільство

Страх, що спасає

Здається, в останні місяці безодня землі розверзлася, і твань із пекла розлилася по цілій планеті.  Світ шокований і розгублений. Чому спіткало нас це лихо? Де порятунок? Гуркіт численних вибухів з усіх кінців землі, панічна метушня й гарячкові намагання  правоохоронців захистити себе й людей,  на мить відволікли нас від інших бід: повеней, землетрусів, епідемій,  загрозливих змін клімату… Та звісно ж, не надовго.

Все це інколи наводить жах і на віруючих, та «не лякайтеся,– каже Ісус, –  бо перш належить статися тому, але це ще не кінець» (Лук.21:9). Ще не кінець... Отож те, що сьогодні відбувається, не є найгірше. Світ, схоже, рухається в абсолютну безвихідь, так що будь-які заходи політиків, учених, ділових людей вже не подарують людям ані найменшої надії, всім стане очевидною марнота усіх цих рятівних потуг.   Та воно вже й зараз видно.

Чому ж спіткало нас це лихо? Кажуть віруючі: бо так написано й від нас нічого не залежить. Дуже зручна позиція для того, аби нічого не робити. Можна також багато говорити про покарання світу, – і є за що: за розпусту, злочинність, за все зло, що заподіяв  протягом своєї довгої історії, за те, що затято відкидав свого Творця, не прислухався до Його порад та незліченних попереджень.  Все вірно, але існує ще одна причина.

У Бога безсумнівно  є ще на планеті чимало тих, «що були призначені на життя вічне» (Дії.14:48), але досі не покаялись, і їх треба якось навернути до Істини. Адже  за вікном останній час, скоро підхоплення Церкви, і Христос, за своїм милосердям, не хоче кинути напризволяще жодної душі, якій відкрито двері до навернення. Апостол Павло проводив євангелізацію у Коринфі. Він добре попрацював і,  очевидно, вважав свою місію тут завершеною. Але Господь, явившись у сновидінні,  не дозволив йому йти далі: «тому що у Мене багато людей у місті цьому» (Дії.18:10). І апостол ще півтора року трудився у Коринфі. Так утворилася там велика потужна церква.   

Ці залишки, – особлива категорія, що відійшла на узбіччя широких євангелізаційних шляхів, стала осторонь від багатотисячних закличних зібрань, лишилася глухою до Голосу Духа Святого, що потужно лунав багато  років з усіх засобів масової інформації. Вони ще в сумнівах, або й просто у невір’ї, зайняті важливими справами, складають великі плани на майбутній успіх, збирають сили для завоювання якихось для себе значних висот, мріють про щастя, що здається їм таким близьким, варто лишень ще трішки напружитись, зібрати грошенят, від чогось відмовитись заради великої мети, когось перегнати, когось перемогти…

Цей перелік не має кінця, цим живуть усі, хто не довірив своє життя Богові. А світ сьогодні неначе на пательні.  Полум’я під нею розгорається все сильніше, припікає з усіх боків. Буде дуже гаряче! Бо як їх приведеш до покаяння, коли вони не покаялися в добрі часи!  Власне, про це вже давно й написано: «Будьте милосердні до тих, які сумніваються; спасайте їх, вихоплюючи з вогню». В синодальному перекладі: «…а других страхом спасайте, исторгая из огня» (Іуд.1:23). Буде страшно, буде голодно, буде спекотно, будуть  затоплення, спалення, будуть бомбардування…  Але погляньмо очима Божими: Він ставить їх на край безодні лише з однією метою: нехай, побачивши перед очима неминучу смерть, вони нарешті заволають: «Боже, якщо Ти є,  порятуй нас!»

Дещо дістанеться й нам, вірним Його. Якщо, скажімо, клімат різко погіршає у Донецьку, де віруючих небагато, то він зміниться й у Києві, де євангельських християн значно більше. До цього варто згадати і вдову з Сарепти (1Цар.17:10). Коли у країні лютував голод, ця праведна й глибоко віддана Богові жінка з сином цілковито розділила долю свого народу, опинившись перед прямою загрозою смерті. Але Бог не забув за неї. Так може бути і з нами християнами.  Ніхто не застрахований від великих страждань, і якщо вони почнуться, та нехай втіхою нам буде те, що ми терпимо муки також і заради спасіння чоловіків та жінок, котрі ще «сумніваються», але яких Господь дуже хоче бачити  у Царстві Небес.  Своїх же Ісус захистить,  хоча й випробує їхню вірність. Тому й написано: «не лякайтесь…»

Колись екс-президент Л. Кравчук сказав: умовно можна розділити наших громадян на три категорії. Перша – це ті,  які дуже люблять Росію; друга – ті,  які дуже люблять свій бізнес; третя – ті,  котрі люблять свою Батьківщину. На жаль, останніх обмаль, тому й рух наш до свободи такий повільний і драматичний, – за відомим принципом: три кроки вперед, два кроки назад.

Саме серед двох перших категорій найбільше ховається тих, хто «сумнівається». Не хотілося б по-християнському піддавати осуду Росію, але ж не секрет, що саме вона, її імперські амбіції та прагнення нав’язати свою волю усьому світові, дала потужний поштовх до політичного, а потім і військового протистояння в багатьох кінцях планети.  Наміри диктують і засоби їхнього здійснення: лукавство, олжа, підступність, жорстокість, – власне, все те, чим користувався диявол від часу своєї появи на землі. Загалом же його наміри Євангеліє цілковито окреслює трьома місткими словами: «вкрасти, вбити та нищити» (Ін.10:10). І якщо витончене лукавство, добре замасковані під благо хижі наміри, розгледіти пересічному обивателю непросто, то останні три  означення відкрито й нахабно діють скрізь, їх видно всім, хто не сліпий. Які ж тут можуть бути «сумніви»! Та ні, тут все зайшло значно далі. Тут віра. Віра у непогрішність свого вождя, у вищість свого народу, у якусь там божественну місію, що її нібито з нетерпінням чекає вся планета.  Інколи такі явища називають азійським фанатизмом.  Дуже схоже.  А фанатизм, як відомо,  не потребує ніяких фактичних підтверджень, не може бути порушений жодними поміркованими аргументами. І  відповідна пропаганда та успіхи «вождя» на фронтах  постійно зміцнюють  цю неадекватну  віру.

Саме ця категорія населення особливо потребуватиме нашого милосердя, коли настане час їм прозріти. Дуже повчальний приклад такого прозріння продемонструвала Німеччина  в роки останньої війни. На початку були шалені успіхи, народ безмежно вірив у геніальність свого очільники, запропонованої ним нової ідеології.  Протверезіння  прийшло лише після повної катастрофи країни.

 Не думаю, що приклад Німеччини винятковий. Бог терпеливий, але не вічно любов Його буде грубо відкидатися. Не вічно будуть гинути мільйони ні в чому не винних чоловіків, жінок та дітей, не вічно пануватимуть несправедливість, жорстокість, брехня. Який уже був коханий в Адоная Ізраїль, та коли  чаша беззаконня коханого переливалася через край, йому діставалося від Отця Небесного так, що й ворогам не побажаєш. Втратив і свою державу.

Якось років п’ятнадцять тому відомий письменник Володимир Яворівський вів радіопередачу, й один  із радіослухачів  закинув  йому: «Що ви так хвалите Україну, головне для людини, щоб у кишені порожньо не було,  а в Росії життєвий рівень вищий». На це ведучий відповів: «Так. Але, може,  то й добре для нас на даний час. Якби у нас життя було краще, вони б усі були тут». Пан Яворівський – людина світська, але в здоровій поміркованості йому не відмовиш.

Не маю для нашого східного сусіди жодних недобрих побажань,– нехай не розвалить який-небудь землетрус до каменя їхнього Кремля, нехай не розтане вічна мерзлота й не затопить Сибіру, нехай китайці не завершать успішно свою гібридну війну на російському Далекому Сході, що її ведуть тихо, але наполегливо, та якщо  станеться у них що-небудь не передбачене їхнім вождем, вони всі, хто вціліє, будуть тут, на землі, що її досі вважають своєю.  Прибудуть, так би мовити, за нашим милосердям.  Сподіваємося на милість Божу й до нас.

Друга категорія це ті, що понад усе люблять свій бізнес. Ці люди, звичайно ж, не чинять відвертого зла, хоча ділова активність, особливо у прикордонних регіонах нашої країни, дуже сильно тхне криміналом. Такий підприємець разом із прибутками активно обростає гріхами, впевнено готуючи собі місце у пеклі.  Життя його не надто райдужне, хоча й дає непоганий зиск. Він немов той скелелаз без страховки: один непевний рух і ти у прірві. Як зупинити цього шаленого альпініста, примусити його нарешті замислитися над метою свого життя, оцінити справжню вартість мамонових дарунків? Якщо чоловік не опам’ятався досі, то спосіб спасти його від пекла лише один:  повна катастрофа. У бізнесі, в сім’ї,  обвал усіх планів та надій. Може, вже з мотузкою в руках він таки промовить ті слова, що їх давно чекає від нього Ісус.

Гарну ілюстрацію до цієї теми пропонує нам книга Буття  (Бут.13:11). Лот та Авраам вирішили розійтися: тихо, мирно, без звичних у таких випадках скандалів та судів. Якщо тобі туди, то мені сюди. Лот вибрав околиці Йорданські, багатий  край, прекрасний  немов сад Господній. Чим керувався чоловік, роблячи такий вибір? Бізнес, як ми тепер кажемо. Ось родюча земля, де можна налагодити успішне товарне виробництво, а он два багатих міста, де легко це все вигідно продати.  Всі інші важливі міркування: виконання волі Божої, бажання якнайкраще послужити Йому, зрештою, повага до Авраама, відступили на другий план. Довгий час сподівання успішно втілювалися у життя. Лот перебрався у місто, обріс чималою сім’єю, зажив певного авторитету серед містян. Але одного разу доля зрадила Лота. Одна біда, потім друга, третя… Якби не дві його дочки, що вціліли під час знищення Содому, то можна було б сказати, – Лот втратив усе.  

Доля  племінника Авраамового – не поодинокий винятковий випадок. Це закономірність для багатьох, котрі живуть за принципом: хапай сьогодні, а що буде завтра, життя покаже.

Третя категорія громадян, це люди, котрі люблять свою Батьківщину. Чимало з них брали участь у подіях на Майдані, чимало пішло добровольцями на фронт. За яку Батьківщину вони ризикували життям? Звичайно, за ту, що є нині, але більше, думаю, за ту, що має бути. За багату, сильну, справедливу, таку, що є справжньою матір’ю для своїх дітей, надійним благодійником для свого народу. Такі мрії угодні Богові. Але патріотизм без Бога, що покладається на власні сили, є слабкий і непевний.  Бог провів дуже багатьох через горнило війни, через видиму загрозу смерті. Кажуть: на війні невіруючих нема. Можливо. Але боюся, що більшість демобілізованих тепер є в числі тих, хто «сумнівається». Сумнівається, чи варто починати скромне благочестиве життя, коли доступно стільки солодких принад. У Бога є чимало методів, як нагадати таким  людям про їхнє каяття, про їхні сльози та благання про порятунок, звільнити їх від «сумнівів». Вся їхня марнота може спалахнути в одну мить без будь-яких пострілів.  

«Будьте милосердні до тих, які сумніваються; спасайте їх, вихоплюючи з вогню». Це звернення до нас християн. Саме тут є особлива потреба  в наших  милосерді, мудрості, та терпінні. Саме тут може вповні проявитися наша християнська любов та, зрештою, і вдячність за те, що прикрили нас своїми грудьми в лиху годину.

Категорія: Суспільство | Додав: ostin (25.08.2016) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 452 | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[03.12.2018][Духовність]
У домі Отця (24)
[27.11.2018][Суспільство]
Перед великим замісом (33)
[31.10.2018][Розмова]
В серці кожного українця має народитися воїн (120)
[21.10.2018][Святе Письмо]
Часу уже не буде (41)
[01.09.2018][Духовність]
Юнаки. Ви перемогли лукавого (51)
[25.08.2018][Святе Письмо]
На краю півночі (66)
[21.07.2018][Духовність]
Забобони в нашій вірі (95)
[28.06.2018][Святе Письмо]
Духовна аптечка на всі випадки життя (115)
[27.06.2018][Суспільство]
Як народилася ґендерна ідеологія? (101)
[26.06.2018][Духовність]
БУТИ ДОСКОНАЛИМ (продовження) (146)
[09.06.2018][Розвиток]
З чого виникає запрацьованість? (141)
[30.05.2018][Розвиток]
10 способів, як помножувати час (156)