Головна » Статті » Суспільство

Сповідь під мінометними обстрілами

Про роботу військових священників на передовій, про пошук відповідей на вічні питання — в розмові з капеланом ЗСУ о. Андрієм Зелінським.

Василь Шандро: Чи є потреба духівництва в армії?

— Коли йдеться про збройні сили, ми звикли говорити про технічні речі, матеріальні потреби. Але ми забули про духовні потреби, які залишаються у людей. На рівні вищого керівництва держави були прийняті рішення, аби уможливити доступ священнослужителів, представників духовної сфери до своїх вірян — військовослужбовців, які несуть службу у зоні бойових дій. Саме там унаслідок загострень, великої кількості стресів у людини з’являється потреба «відчути плече». Завдання військового капелана — бути поруч, аби своєю присутністю відкрити людині глибші правди, цінності, які допоможуть військовому краще виконати своє завдання.

Тетяна Шептицька: З якими проблемами найчастіше звертаються військовослужбовці до капеланів?

— В першу чергу шукають сенсу. Питання: «Чому почалось?», «Коли закінчиться?» лунають найчастіше. Вартувало б державі активніше підключатись до задоволення інформаційних потреб. А моє завдання, як військового капелана, це інтерпретація того, що діється навколо нас, категоріями духовними. Це і є проповідь Євангелія. Для священнослужителя, в контексті бойових дій, важливо бути готовим слухати і вміти почути. Це, можливо, значний відсоток від усього, що він може там зробити. Окрім, звісно, проповіді Слова Божого, окрім Святих Таїнств, сповіді чи інших духовних розрад, дій, які допомагають людям сакралізувати їхній простір і час. Бути поруч — це найважливіший комунікаційний засіб у цьому випадку.

Тетяна Шептицька: На скільки в польових умовах вдається здійснювати ритуальні речі?

— За звичайних умов ми звикли контролювати дійсність через контроль над простором і часом: ми самі вирішуємо, куди йти і що робити. Це зовсім неможливо у зоні бойових дій: повна деструкція, відчуття жорстокості, агресії при виході з будь-якої криївки, з будь-якого сховку. Розриви снарядів, розвалені будівлі, друзі, які гинуть, кров — усе це ніби руйнує простір і час. Одне з завдань військового капелана — сакралізація зруйнованого простору і часу. Створити намет, у який можна прийти поставити свічку, помолитися аби якимось чином абстрагуватися від жорстокості й агресії. Донині людство не винайшло більш ефективного механізму внутрішнього відновлення, ніж спілкування.



Джерело: http://hromadskeradio.org/na-svizhu-golovu/spovid-pid-minometnymy-obstrilamy-viyskovyy-kapelan-pro-viynu-i-religiyu
Категорія: Суспільство | Додав: ostin (06.10.2015)
Переглядів: 845 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[14.05.2019][Духовність]
Наш авторитет у суспільстві (70)
[17.04.2019][Проповіді]
І померлий вийшов... (47)
[16.04.2019][Духовність]
Диявол долає нас чеснотами більше, ніж гріхами (41)
[10.04.2019][Духовність]
Блаженні лагідні (93)
[07.04.2019][Суспільство]
Чорний квадрат (122)
[19.03.2019][Суспільство]
Церква і держава (96)
[03.03.2019][Розвиток]
5 вправ, щоб навчитися дякувати (84)
[01.03.2019][Роздуми]
За що тебе запам’ятають? (95)
[28.02.2019][Суспільство]
Гості з далеких світів (111)
[25.02.2019][Родина]
Що таке рівність чоловіка та жінки з точки зору християнства? (214)
[11.02.2019][Духовність]
На добрій землі (106)
[12.01.2019][Суспільство]
Нова людина. Молодь і євангелізація (106)