Побожність не означає ходити з удавано благочестивим обличчям, немов змальованим з образків, чи вдавати з себе святого, але жити, як Божі діти. На це звернув увагу Папа Франциск, промовляючи до 50-ти тисяч прочан, які 4 червня зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на загальну аудієнцію.

Повернувшись до циклу повчань про дари Святого Духа, цього разу Святіший Отець говорив про побожність, яку ми часто неправильно або поверхово розуміємо, однак, цей дар «заторкує суть нашої ідентичності та християнського життя».

За словами Наступника святого Петра, цей дар вказує «на нашу приналежність до Бога та на глибокий з Ним зв’язок, який надає сенсу всьому нашому життю та у сопричасті з Ним додає нам стійкості також у найважчих та неспокійних хвилинах». Однак, цей «зв’язок з Господом Богом» не слід сприймати, «як обов’язок чи примус», бо це зв’язок «який випиває зсередини». «Мова йде, — сказав він, — про взаємини, які переживаємо серцем: про нашу приязнь з Богом, яку нам дарував Христос, приязнь, яка змінює наше життя та наповняє нас ентузіазмом і радістю».

«Ось чому, — зауважив Папа, — дар побожності викликає в нас, насамперед, почуття вдячності і прослави. І саме це, по-суті, є найавтентичнішим приводом та сенсом нашого культу і поклоніння. Коли Святий Дух дає нам відчути присутність Господа Бога й усієї Його любові до нас, то зігріває серця та майже природно спонукає нас до молитви та служіння. Отож, побожність є синонімом справжньої релігійності, дитинної близькості з Богом, здатності молитися Йому з любов’ю та простотою, властивих смиренним серцем людям».

У цьому контексті Святіший Отець зауважив, що наслідком зростання наших взаємин з Богом, що спонукає нас жити, як Його діти, є те, що дар побожності допомагає нам «переливати цю любов на ближніх та визнавати їх, як своїх братів». А це спонукає нас ставитися до тих, кого щоденно зустрічаємо, з почуттям милосердя, а не з пієтизмом. За словами Папи, помиляється той, хто вважає, що бути побожним означає «заплющити очі з виразом обличчя, немов на іконці», тобто, «вдавати із себе святого». «Ні, — сказав він, — це не дар побожності. Він означає насправді бути здатними радіти з тими, хто радіє, плакати з тими, хто плаче, бути поруч з тим, хто самотній чи пригноблений, виправити того, хто помиляється, розрадити зневіреного, прийняти потребуючого, надавши необхідну допомогу. Між побожністю та лагідністю існує дуже-дуже тісний зв’язок».

«Просімо у Господа Бога, — підсумував Папа, — щоб дари Його Духа змогли подолати наші побоювання, сумніви, наш дух неспокою, нетерпеливості, та вчинили нас радісними свідками Бога та Його любові. Щоб ми поклонялися Господеві в істині та через служіння ближнім».