Головна » Статті » Суспільство

Тарас Шевченко і Біблія (Від єврейських псалмів Давида – до українських молитов Тараса)

Пролог

1845 рік був, безперечно, непересічним у житті Тараса Шевченка. Справді, і звання некласного художника Імператорської Академії мистецтв, і друга зустріч з рідним краєм, і теплі стосунки з новими друзями говорять самі за себе. Один із приятелів – Степан Самойлов, власник села В’юнища під Переяславом – створив для поета ідеальні умови. В першу чергу тим, що дав право розкошувати в багатій бібліотеці. Але диво дивне: замість пасторалей на сільську тематику Тарас Шевченко пише поетичний цикл «Давидові псалми»…

 

 

Як не прикро усвідомлювати, але і найкращим шевченкознавцям не вдалося розкрити таємницю: що побудило молодого поета звернутися до біблійних текстів, зокрема до псалмів? Можливо, в пастухові Давидові, який після перемоги над Голіафом став народним улюбленцем, а згодом після багатьох поневірянь і царем, Шевченко побачив символічного героя, борця за розквіт своєї держави? Так, дуже можливо. Та більш переконливою є думка про те, що, як поет активного суспільного діяння, у цей період Тарас Григорович постійно шукав нових форм і засобів художнього вираження наболілих проблем народного життя, як слушно зауважив літературознавець В.Шубравський. Але і це ще не повна відповідь. Кому не відомо, що писав Шевченко «Давидові псалми» вже хворий – простуда переходила в запалення легенів. За чотири дні до цього поет звертається до своїх земляків, які так багато мали, а ще більше втратили, із застереженням:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

(«І мертвим, і живим…»)

Тяжко хворого Шевченка перевозять до Переяслава під опіку лікаря А. Козачковського. Відчуваючи подих смерті, поет у стані напівпритомності записує рядки поезії, яку згодом народ назвав «Заповітом». І тільки автор цього послання знав, як нелегко було йому виводити слова «а до того, я не знаю Бога».

Багато хто вважає, що Поет (саме так – з великої літери) став на прю із Всевишнім. І лише в останній час ми доходимо висновку, що Тарас, помираючи, прирікав свою душу залишатися серед багатостраждальних земляків, а не линути до Господа, якому він рядками Давида докоряє:

Без плати

І без ціни оддав єси

Ворогам проклятим

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас,

Яко в притчу

Нерозумним людям.

 

Неважко здогадатися, про яких сусідів думав хворий поет, від чийого імені молився до Всевишнього.

 

Переклад, переспів чи наслідування?

За мотивами Біблії, вже повернувшись із заслання, Т.Шевченко написав такі поезії, як «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава19», «Осія. Глава XIV». На думку Василя Шубравського, разом з переспівами псалмів вони становлять високий зразок громадянської лірики. У своїй розвідці «Шевченко в літературному контексті свого часу» критик наводить слова А.Луначарського: «З поетичної точки зору подражанія псалмам і «пророкам» чудесні. Співуча українська мова, яка в інших його віршах сповнена веселощів або тихого ліризму, виблискує дотепністю чи дзвенить як ліра, тут гримить, наче труба архангельська, і лине величними звуками, як орган, але з якоюсь нечуваною легкістю: Шевченко надає біблійному тексту, майже не відступаючи від нього, крилатий ритм і музикальну риму. Я не знаю рівних за силою і вірністю інших подражаній цього роду…»

Слідом за «критиком державного рівня» інші літературознавці побачать у наслідуваннях Шевченка то синтез народної пісні та псалмів, то нестямну людську ніжність і нестямний нелюдський гнів, то геній молитви і водночас геній проклять. І з останнім, очевидно, слід погодитися, бо з часу старозавітних пророків ще жодне, здається, серце не мало в собі так багато надмірної любові до свого народу і так багато ненависті до його поневолювачів.

Але питання з питань: «Давидові псалми» – це переклад, переспів чи наслідування? На перший погляд, відмінність невелика, але вона є. І полягає вона в тому, наскільки вільно поет користується текстом попередника. Кому не відомий вислів російського поета Василя Жуковського: «Переводчик в прозе есть раб; переводчик в стихах – соперник»?

Якщо ми проведемо невелике дослідження з історії перекладу, то дізнаємось, що і в античні часи, і в середні віки, і донині існують дві тенденції перекладу, які протилежні одна одній. Перша – переклад, якщо і не повністю буквальний, але такий, що прагне дослівно передати оригінал (досить часто, зауважимо, на шкоду смислу та мові, на яку здійснюється переклад).

Друга тенденція – переклад перш за все передає суть першоджерела і відповідає нормам мови перекладача. Приклади першого типу – деякі переклади Біблії на грецьку й латинську, на інші європейські мови. Слід зауважити, що буквальність перекладу відбувалася не від дотримування певних норм, а більше від пієтету, священного трепету перед біблійними текстами. Не варто відкидати і думку про те, що перекладачі давніх часів не розуміли розбіжностей між різними мовами, фразеології зокрема.

Другий тип перекладу застосовується до творів світського характеру. Наприклад, тлумачення праць грецьких філософів перекладачами-римлянами. Російський дослідник А.Федоров у своїй розвідці «Введение в теорию перевода» наводить приклад, що цей принцип перекладу трапляється, хоч і рідко, при перекладі й біблійських текстів: грецький переклад Старого Завіту, зроблений Сіммахом (ІІ ст. до н.е.), і латинський переклад зі давньоєврейського оригіналу, виконаний в ІV ст. н.е. Ієронімом. Останній перекладач в одному із своїх послань визначив своє завдання, як переклад не від слова до слова, а як суть до суті. Цицерон, на якого посилався Ієронім, сказав про це трішки точніше: «Я гадав, що читач буде вимагати від мене точності не за рахунком, а – якщо можна так сказати – за вагою…»

Чи відчував священний трепет Тарас Шевченко, приступаючи до своєї геніальної роботи? Адже богослов’я вчить, що свавільне пояснення Біблії призводить до небезпеки, спричиняє шкоду, загрожує недооцінюванням Слова Божого. Але як бути, коли написане одним поетом (незаперечний факт – поетичність Біблії) читає через тисячі років інший поет, коли написане першим спонукає другого до активного сприйняття проблем і образів? Як бути другому з власною іскрою Божою, без якої немає Поезії?

«Так, книга Старого та Нового Завітів священні, бо написані за натхненням Святого Духа, і Бог – їхній автор. Це від нього походила тема, провідна думка, суть речі, – зауважив дніпропетровський письменник Віктор Савченко, автор окультних книг-досліджень «І бачив я звірину…», «Пророцтво четвертого звіра: Даниїл», «Порахуй число звірини», у післямові до моєї збірки «Тяжіння небес», в якій більше сотні віршів – це переспіви біблійних книг. – А священописці-гагіографи з волі Божої були його лише знаряддям, хоча від них залежало, очевидно, також немало – хід думок, добір слів, спосіб вираження, характер жанру, стиль… На хвильку уявимо себе гагіографами, які отримали Боже натхнення. Ми сядемо за стіл, як сідають щодня сотні поетів, і почнемо виконувати завдання згідно зі своїм природним обдаруванням. І тут зіграє роль все: і наша снага, і наша освіта. Поезія – це не тільки версифікаторське вміння. Це в першу чергу – людська особистість…»

Що Тарас Шевченко – не особистість, могли стверджувати лише вороги України. А тому, очевидно, він відкинув думку про можливу крамолу: богослови впевнені, що Боже Об’явлення було звернене лише до поетів минулих століть, коли і були написані перші глави Святого Письма. Справді, чому церква лишає за собою право пояснення (отже, і бачення проблем та образів) священних текстів?

І це при тому, що не збереглося жодного автографа, жодного рукопису священного автора, а до нас дійшли тільки пізніші списки з усіма недосконалостями писання вручну та досить довільного перекладу на інші мови.

Немає такого, мабуть, дослідження про життя і творчість Т.Шевченка, де б не говорилося, що Псалтир був йому знайомий ще з дяківської шкільної лави. І, можливо, вже в ті далекі дні від свого вчителя-дяка, випускника Києво-Могилянської академії, Тарас чув, що, як дане Богом, Святе Письмо бездискусійне, вічно дійсне. Але, як писане людиною, воно, безсумнівно, підпадає під закон людського земного життя, хоча створене воно і для сучасних, і для грядущих поколінь.

Великою таємницею залишається навіть число і нумерація перекладених псалмів: 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149 (зроблений пізніше переспів 11 псалму поет не включить до циклу). Загадкою був і буде, як уже говорилося, той перший поштовх, що спонукав звернутися до Біблійних текстів. Може, отакі слова послужать ключем до розгадки: «Та й списую Сковороду»? На думку критиків, «Сад божественних пісень» від Книги Псалмів відрізняє хіба те, що всі свої думки і почуття український поет спрямував до Ісуса Христа.

У своїй розвідці «Біблійні псалми» Віра Сулима словами іншого дослідника Віктора Радуцького спробує підняти завісу над таємницею: «Десять псалмів, відтворених Шевченком, – це ніби невеликий Псалтир, що обіймає все багатство й розмаїття Книги Псалмів, цю своєрідну суму старозаповітного богослов’я, подану в ліричній та дидактичній манері…»

І як висновок щодо порушеного нами питання (переклад, переспів чи наслідування?) звучить заява самої Віри Сулими: «Ці десять поезій є не лише високохудожніми перекладами релігійних гімнів і молитов, а й Шевченковими заповідями рідному народу…»

 

Розмова з Богом в кожного своя

Ніхто з дослідників творчості Т.Шевченка не взяв на себе сміливості сказати, які переспіви (переклади) псалмів російських поетів довелося йому читати. На думку В.Шубравського, «хронологічно ближчими Шевченкові були переспіви Ф.Глинки і М.Язикова. Безсумнівним є лише те, що переспіви українського поета найближчі до оригіналу і водночас найживотрепетніші своїми перегуками з реаліями суспільного буття середини ХІХ ст. Вирізняються вони і милозвучністю, легкістю сприйняття». В.Шубравський вкотре порушує думку, що псалми для переспіву підбиралися цілеспрямовано: саме ті, які найбільше давали можливість нещадно осуджувати кривдників людських, неволю, беззаконня, підносити ідею визвольних змагань.

З цією метою, слід зауважити, Т.Шевченко іноді відступав від букви оригіналу, але не порушуючи сутності конкретних думок. Скажімо, 81(82) Псалом звучить так:

 

У Біблії:

Бог стоїть серед Божої громади,

Серед богів він судить:

«Докіль судитимете не по правді

Й потуратимете безбожникам?

Судіть по правді бідного й сиротину,

Визнайте правду вбогому й бідоласі…

 

У Шевченка:

Меж царями-судіями

На раді великій

Став земних владик судити

Небесний владика.

Доколи будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих? А багатим

Судом лукавим помагать?

 

У Державіна:

Восстал всевышний Бог, да судит

Земных богов во сонме их:

Доколе, рек, доколь вам будет

Щадить неправедных и злых?

Ваш долг спасать от бед невинных,

Несчастливым подать покров…

 

За класифікацією богословів, цей псалом належить до таких, що мають історико-повчальний характер. Тарас Шевченко, як ніхто інший, прагнув, щоб його народ зробив висновки з уроків історії:

 

І хилитесь, як хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрячих, гречкосіїв…

( «І мертвим, і живим…»)

 

Колись наш народ мав і національну славу, і велич. Але колись! І як її відродити? І поет кличе на допомогу Всевишнього, кличе, використовуючи слово Біблії, бо вірить в його силу, в священний зміст Святого Письма. У пригнобленого народу єдина надія – Бог. Люди сотні років чекають вищого знаку, після якого настане урочиста година визволення. Український поет слідом за біблійним автором протягує руки до Небес:

 

Встань же, Боже,

Вскую будеш спати,

Од сльоз наших одвертатись,

Скорби забувати!

Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах!

Встань же, Боже, поможи нам

Встать на ката знову.

(Псалом 43).

 

Деякі літературознавці часом забувають, що Шевченко все-таки перекладає біблійні псалми. «Після свого апогейного переспіву Псалма 93, в якому Шевченко звертається до Бога з просьбою про справедливу помсту за все горе українського народу на його поневольниках, він знижує свою поетичну напругу й переходить до переспіву псалмів лагіднішим тоном», – пише В.Домашовець у своєму дослідженні «Псалми Давидові в поетичних творах Т.Шевченка». На нашу думку, яка ґрунтується на одкровеннях знавців Святого Письма, псалми все-таки живий виразник єврейської душі. Але велич біблійних текстів і полягає саме в тому, що представники будь-якого народу і в індивідуальних, і в багатолюдних благаннях, виражених у псалмах, знайдуть і власний біль, і страждання свого народу. Саме тому, очевидно, маючи перед собою геніальний доробок Кобзаря, до «Давидових псалмів» звернулася 140 років після нього Ліна Костенко, вступаючи в мистецьке змагання зі своїм великим попередником. Письменниця Віра Сулима пише: «Порівняння класичного, майже дослівного перекладу Псалму 1-го, поданого у Біблії Іваном Огієнком, з художньою версією Ліни Костенко показує, що самобутній талант і висока майстерність поетеси забезпечили адекватну віддачу релігійного змісту, історичних реалій та композиційних особливостей оригіналу. При цьому Ліна Костенко надала творові самостійного художнього звучання, актуалізувала його головні смислові коди. Таким чином, поет ХХ ст., користуючись поетично-сакральним текстом ХІІ ст. до н.е., виповідає сучасникам власний морально-етичний канон, згідно з яким людина залишається справжньою людиною лише тоді, коли зберігає людську гідність – не блазнює, не принижується, не піддається на ідейні та політичні облуди, не торгує принципами і совістю…»

 

У Біблії:

Блажен чоловік, що за нарадою

безбожників не ходить

і на путь грішників не ступає,

і засіданні блюзнірів не сідає,

але в Господа законі замилування має

і над його законом день і ніч розважає.

 

У Шевченка:

Блаженний муж на лукаву

не ступає раду,

і не стане на путь злого,

і з лютим не сяде.

А в зварні Господньому

Серце його й воля

Навчається…

 

У Ліни Костенко:

Блажен той муж, воістину блажен,

Котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

Не піде на збіговиська облудні.

не схибнеться на дорогу зради,

І у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, –

Душа його у Бога на плечі…

 

До сказаного Вірою Іванівною хотілося б додати, що неодноразово велися спроби розкрити секрети поетичної творчості. Хтось більше, а хтось менше наближався до істини, але ці знахідки нічого не підкажуть, коли ми читаємо Біблію. «Як саме Божа істина проходить через людину в людські форми, залишається таємницею Божої благодаті (повторюю цю думку за відомими богословами). Щабель таланту чи геніальності того або іншого письменника, отже, може бути різним, але тільки Боже натхнення забезпечує писанням божественний авторитет», – писав вже згадуваний нами Віктор Савченко, закликаючи читачів не побачити в криворізькому поетові людину, яка розпочала гру навпереваги з біблійними авторами чи геніальним Шевченком.

Більше того, слід щиро зізнатися, я просто забув, які псалми переклав мій великий попередник, а тому переклав сонетною формою те, що відповідало, на мою думку, вимогам сьогодення, коли на вулиці ХХІ ст. Це був 44(43) Псалом.

 

У Біблії:

Боже, на наші вуха ми чули,

Наші батьки нам розповідали

Про діло, що учинив єси за днів їхніх,

Днів давніх.

Ти власною рукою вигнав народи, а їх посадив,

Порозбивав народи, а їх поширив…

 

У Шевченка:

Боже, нашими ушима

Чули твою славу,

І діди нам розказують

Про давні криваві

Тії літа: як рукою

Твердою своєю

Розв’язав ти наші руки

І покрив землею

Трупи ворожі. І силу

Твою восхвалили

Твої люди і в покої

В добрі одпочили…

 

У Гриценка:

Ми чули, Боже, власними вухами:

Вітці синам своїм розповіли,

Як Ти колись їх вирвав з кабали,

Над їхніми сміючись ворогами.

Батьки взяли цю землю не мечами,

Хоч йти у бій готові будь-коли:

В руці Твоїй вони мечем були,

А кельмою – коли ти зводив храми.

Коли ж на них постали супостати,

Не думали про стріли чи про лати,

Бо Ти підняв свій меч на ворогів…

 

Здається, і не гра навпереваги, і водночас прагнення сказати те, що не сказане священописцями, побачити те, що заховано між рядків Святого Письма (на один псалом я «затратив» 6 сонетів!).

Безіменний коментатор до «Кобзаря» (видавництво «Дніпро», 1994 рік) запевняє нас, що, навпаки, у своїх переспівах Шевченко не прагнув точно дотримуватися біблійного тексту. Це протистояння (переклади чи переспіви?) до цього часу наявне. Одні з нас хотіли б бачити в Шевченкові майстра перекладу, інші – творця оригінальних віршів за біблійними мотивами. Але вже побіжний аналіз свідчить, що ідентичний оригіналу ліричний вступ до всього «Псалтиря» – Псалом 1. А от в Псалмі 12 Шевченко знаходить образи для свого «Заповіту» (пам’янути «незлим тихим словом»). І лише в наступному псалмі (43-ому) поет-перекладач вносить своє – згадку про «першу» й «другу…ще лютішу силу», маючи на увазі давній гніт польського панства й закріпачення українського народу Росією.

52 Псалом – чистий переклад. 53 – акцент перекладача на мотиві моральної вищості праведника над його переслідувачами. 81 Псалом підсилено закликом урівняти «царів» з «рабами». І тільки. Щоправда, як і в Псаломі 149, в якому, крім крику радості з приводу звільнення (Шевченко вірив і пророче передбачав незалежність України!), наявний повторний заклик до справедливого суду над «царями неситими».

Мріючи про волю України, «Шевченко першою мірою бачив необхідну потребу єдності й згоди в народі, й з тієї причини він переспівує саме цей коротенький сонет – Псалом 132 (133), який сяє своєю поетичною красою й прообразами, немов дорогоцінний камінь серед усіх псалмів,» – зробив підсумок, з яким важко не погодитись, В.Домашовець.

 

Глянь, яке добре і як любо

Коли брати живуть укупі!

Немов на голові найліпше мило,

Що на бороду стікає, бороду Арона,

На комір його шат стікає.

 

Зазнавши горя від дитячих років, надивившись в юності на всякі інтриги підступних людей, Тарас Шевченко, просякнутий християнським вченням та біблійною етикою, чекав, очевидно, на таку душу, яка б виявила справжню братерську любов:

 

Чи є що краще, лучше в світі,

Як у купі жити,

Братам добри добро певне

Пожить, не ділити?

Яко миро добровонне

З голови чесної

На бороду Арона

Спадає росою

І на шитії омети

Ризи дорогої;

Або роси єрмонськії

На святії гори

Високії сіонськії

Спадають і творять

Добро тварям земнородним,

І землі і людям –

Отак братів благих своїх

Господь не забуде…

 

Псалом більше схожий на тиху молитву, але водночас – це гімн злагоді й братерству. Але якщо Давид його склав, коли переніс до своєї столиці священний Ковчег Завіту, завдяки чому Єрусалим став релігійним центром, об’єднуючи давньоєврейські племена в один народ, то що спонукало Шевченка, крім християнського братолюбія? Очевидно, також мрія об’єднати «лівий та правий берег Дніпра».

Якщо подумати, то обов’язково зробиш висновки, що «Давидові псалми» – це спроба скласти для своїх сучасників молитви рідною мовою, адже до перекладу Біблії на українську мову – ще роки і роки (мрія Шевченка перекласти Євангелії не здійснилася, бо йому судилася доля солдата-мученика).

«Українці визнали Тараса Шевченка чи не єдиним своїм пророком, апостолом християнської правди й науки, речником знедолених, безстрашним захисником перед історією і перед Богом, творцем нової мови, нової літератури, нового чуття і мислення, автором українського Псалтиря, яким став для нас незнищенний «Кобзар». Дуже хочеться вслід за вірою Сулимою назвати нашого Тараса гагіографом ХІХ століття, але не знала (і чи знатиме?) смертна людина перемог над авторами Біблії? Свого часу Василь Барка застерігав запопадливих своїх земляків, які хотіли поставити Шевченка вище писань пророків: «Мова їхня – від неба, відкритого для землі, а мова поета – слово людське, земне, яке набралося світла Біблії. Гадка, яку підказують суєтні мудреці, принижує геніального поета, бо йому приписується гордість від антихриста. Сприймаючи через Біблію Слово Боже, заговорив як новочасний вісник його, а не суперник біблійських речників». І хто може заперечити?



Джерело: http://litgazeta.com.ua/articles/shevchenko-i-bibliya-vid-yevrejskyh-psalmiv-davyda-do-ukrayinskyh-molytov-tarasa/
Категорія: Суспільство | Додав: ostin (09.03.2016) | Автор: Віктор ГРИЦЕНКО
Переглядів: 1020 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[25.05.2018][Духовність]
ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ДОСКОНАЛИМ (56)
[24.05.2018][Суспільство]
Багатства можуть поневолити людину (13)
[24.05.2018][Роздуми]
Штучний інтелект: чому рішення потребують серця? (15)
[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (40)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (83)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (48)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (80)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (98)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (91)
[03.03.2018][Роздуми]
Моя зустріч з Богом (106)
[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (160)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (124)