Головна » Статті » Розвиток

З чого виникає запрацьованість?
  • Надмір завдань може бути наслідком труднощів у визначенні своїх власних потреб, прагнень або цінностей

Є люди, яким складно самоідентифікуватися. Вони неспроможні сказати оточенню, хто вони такі, а тому визначають себе через те, чого від них очікують інші.

Дуже часто ми безрефлексійно ставимося до постійного поспіху в житті. Ми переконані, що повинні зробити конкретну справу в конкретний час, і не маємо іншого виходу. Наш список завдань не закінчується. Виконані завдання одразу ж заступаються новими. Попри втому і розчарованість ми постійно беремо на себе ще більше зобов’язань… Чому ми це робимо?

Ми живемо у пастці вічних обов’язків, не допускаючи думки, що це — наш власний вибір. Насправді ми самі можемо розпоряджатися своїм часом. Навіть якщо хтось нам велить щось робити, можемо (в багатьох ситуаціях, справді!) сказати «ні». Чому ж ми позбавляємо себе такої можливості?  

  • Виконані завдання підвищують наше почуття цінності

Може, в це тяжко повірити, але «працювати як проклятий» — це не наслідок зовнішнього збігу обставин, а відображення нашого внутрішнього світу.

Кожне виконане завдання стає джерелом задоволення, визнанням з боку оточення, сповненням мрій абощо. Тому воно підвищує наше почуття власної цінності. Це стосується кожної людини. Завдяки цьому ми маємо мотивацію для досягнення різних цілей у нашому житті. Проблема з’являється тоді, коли наша цінність починає залежати виключно від рівня виконання тих і тих завдань. Наше відчуття самоцінності настільки вразливе, що ми постійно мусимо додавати собі обов’язків, аби принаймні трохи почутися важливими в очах іншої людини і тим самим визнати, що маємо підстави бути любленими і шанованими…

У вихор різноманітних занять нас може впихнути ствердження, що ми повинні заслуговувати любові, замало того, що ми просто є. Такі переконання часто дуже глибоко вкорінені у наших серцях, і ми цього навіть не усвідомлюємо. Обманюємося, припускаючи, що хтось зовнішній має певні очікування щодо нас, — а насправді то ми самі їх собі створюємо. Це — наші власні вимоги щодо нас самих.  

  • Чому так тяжко відмовити?

Може, хтось нас про щось просить, — але це не означає, що ми повинні з цим погоджуватися. Часто нам тяжко відмовити, бо ми боїмося реакції іншої людини: її відкинення, незадоволення чи критики. Постійне «погоджування», однак, — це короткочасне розв’язання. Фрустрація наростає, бо наші власні потреби залишаються занедбаними, а ми перестаємо бути собою.

Інколи завданнями ми «запихаємо» життєву пустку. Може, наше внутрішнє життя — дуже бідне, і нам доводиться чимось себе заповнювати. Це може випливати з багатьох ран, зазнаних у минулому. Людям тяжко противитися емоційному болеві, а постійна завантаженість — це вихід, який нас принаймні ненадовго заспокоює. На жаль, емоційний біль не зникає, ба навіть збільшується, а ми стаємо щоразу сильніше випалені. Тому безперервна праця може бути втечею від власного нутра. Робота виконує ту саму функцію, що наркотики. Трудоголізм — одна з форм залежності. Відпочинок тоді пов’язаний з переживанням страху чи депресії.

Постійна завантаженість «уберігає» нас від досвіду втрати. Нам тяжко зробити вибір такої мети у житті, бо тоді ми будемо змушені зіткнутися з тим, що багато можливостей залишимо, від багатьох речей відмовимося. Тому ми кидаємось у діяльність на різних фронтах, вірячи, що дамо всьому раду. Однак завжди настає час, коли ця ілюзія лускає. Наш організм різними способами просить про порятунок. Тоді з’являються неприємні фізичні та психічні прояви.

  • Коли віддаємо кермо свого життя в чужі руки…

Надмір завдань може також бути наслідком труднощів у визначенні власних потреб, прагнень або цінностей. Є люди, яким складно самовизначитися. Вони роблять те, чого від них вимагають. Тим самим віддають у чужі руки кермо власного життя…

Тому тобі потрібно зупинитися, аби розглянути, а що ж там у твоєму серці. Усвідомити справжню мотивацію своїх дій або рішень. Може, саме пора облишити постійну працю «назовні» себе і вкласти зусилля у працю «всередині»?

Інколи це тяжко розпочати самому. Тоді можна скористатися з допомоги сім’ї, друзів, або ж фахівців. Ніколи не запізно потурбуватися про своє нутро. Бо там — джерело нашого життя.



Джерело: http://credo.pro/2018/06/210337
Категорія: Розвиток | Додав: ostin (09.06.2018) | Автор: Ілона Пшецішевска
Переглядів: 147 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[15.12.2018][Роздуми]
Біля колиски Ісуса (37)
[03.12.2018][Духовність]
У домі Отця (39)
[27.11.2018][Суспільство]
Перед великим замісом (37)
[31.10.2018][Розмова]
В серці кожного українця має народитися воїн (126)
[21.10.2018][Святе Письмо]
Часу уже не буде (46)
[01.09.2018][Духовність]
Юнаки. Ви перемогли лукавого (57)
[25.08.2018][Святе Письмо]
На краю півночі (69)
[21.07.2018][Духовність]
Забобони в нашій вірі (98)
[28.06.2018][Святе Письмо]
Духовна аптечка на всі випадки життя (117)
[27.06.2018][Суспільство]
Як народилася ґендерна ідеологія? (103)
[26.06.2018][Духовність]
БУТИ ДОСКОНАЛИМ (продовження) (150)
[09.06.2018][Розвиток]
З чого виникає запрацьованість? (146)