Одна вчителька, яка працює в дитячому садочку Монтессорі, якось розповіла мені історію — насправді не таку вже й дивну.

Школа розіслала форму для батьків майбутніх учнів. Одне з запитань було таке: «Чи є щось, що, на Вашу думку, ми повинні знати про Вашу дитину до початку навчання у школі?» Деякі батьки відповіли: «Наша дитина фантастична. Її напевно всі полюблять». Вчителька пояснила мені:

—  Ми навчилася очікувати від цих дітей найвищих досягнень. Вони впевнені в собі, наполегливі й завжди здаються щасливими.

Звісно, чимало батьків писали, що їхні діти сумні, зазвичай мають істерики і часто плачуть.

— Вони висловлюють свої побоювання точно так, як описали їхні батьки, — сумно похитала головою моя знайома вчителька.

Важливо, щоби ми знали, як використовувати цей батьківський «запис». Навіть уже дорослими ми можемо «записати щось» на шкідливій інформації. Звичайно, ми повинні зберігати корисне й те, що допомагає нам в житті. Людський розум подібний до саду: якщо хочемо, щоб у ньому виросли гарні квіти, спочатку маємо виполоти бур’яни. Можна почати від переписування всієї інформації, яка була в нас закодована. Потім потрібно поділити її на дві категорії: корисні й ті, що допомагають, — в одній; шкідливі й ті, що руйнують, — у другій групі. Також маємо скласти список усіх наших талантів і позитивних рис. Квітам потрібно небагато часу, щоби прорости. Так ми краще усвідомимо свої добрі риси та здібності. Поступово краса замінить потворність, яка тримала нас у своїх сітях.

У тебе є особлива місія

Незалежно від наших релігійних переконань, одне можна сказати напевно, коли йдеться про Бога і наше існування: твоя або моя історія починається не від моменту народження. Цілу вічність Бог думав про тебе і про мене та обдаровував любов’ю тебе і мене. Звісно, Він міг нас створити дещо інакшими. Міг дати нам інший набір талантів, інший набір генів. Але тоді і ти, і я були би кимось іншим. А Бог хотів, щоби ти був собою, а я мною, точно такими, як є. Бог міг створити багато інших можливих світів. Одна з причин, власне, такого світу, який ми знаємо, — це ти і я.

Стара юдеохристиянська традиція каже, що Бог посилає кожного з нас у цей світ зі спеціальною місією, спеціальним завданням любові, яке ми маємо виконати. Твоя місія і твоє завдання любові були доручені тільки тобі, мої — тільки мені. Тільки від вибору Бога залежить, чи це послання буде отримане кількома особами, населенням невеликого містечка чи всім людством. Важливим є переконання, що кожний з нас був відповідно оснащений. Ти маєш усі необхідні таланти для доставки свого послання, а я маю ретельно дібрані дари для того, щоби виконати свою місію.

У твої руки було покладено спеціальну частинку Божої правди і Бог попросив тебе поділитися нею з іншими. Те ж саме можна сказати і про мене. І так, як ти є собою і тільки собою, так і твоя правда була дана тобі й тільки тобі. Ніхто інший не може дати світові твоєї правди або виконати твою справу любові. Тільки ти відповідаєш усім вимогам, щоб бути собою і робити те, що ти маєш робити. Тільки у мене є все необхідне, щоб виконати завдання, з яким я був посланий у цей світ.

Порівняння себе з іншими — смертельне

Порівняння мене з тобою було би марним і навіть нерозумним. Кожен з нас — єдиний і неповторний. Копії будь-кого з нас не існує. Порівняння такого роду смертельне для радісного самоприйняття. Подивіться на свої руки: ваші пальці мають різну довжину. А якби були однакові, то не змогли б утримати бейсбольну биту чи гачок для плетіння. Таке само одні з нас вищі, другі нижчі; одні мають такий талант, другі  — інші здібності.  Як пошитий кравцем одяг, ти відповідаєш своєму завданню. А я — своєму. Ось чому ти не є мною, а я не є тобою. І це добре, дуже добре. Ми повинні не тільки приймати, а й цінувати наші відмінності. Світ цінує оригінальність, а кожен з нас  — оригінальний витвір Бога.

Кожен, хто має багатий досвід у публічних виступах, може сказати: дуже важливо те, як саме слухачі сприймають інформацію від промовця. Це стосується і написаного слова. Потрібно переконати читача, щоби він узяв активну участь у присвоєнні представлених поглядів. Слово — проголошене чи написане, — яке пролітає повз вуха, не залишає сліду в нашому житті. Проте якщо присвятити час докладному описові цих поглядів та їх порівнянню зі своїм власним досвідом, вони зрештою стануть частиною нашого життя.

І коли це станеться, тоді в нас відбудуться зміни. Тому в кінці статті ви знайдете завдання — пропозиції з обробки інформації, що міститься в ній. Те, що вдасться зробити, буде набагато більшим стимулом до перемін у житті, ніж прочитані слова. Новий тип дії визволить нові шари ентузіазму, які дрімають у вас. Довіртеся мені та спробуйте виконати наступні кроки.

3 практичні вправи.

1. Відкрий свій блокнот. Напиши, яку з категорій тобі найважче прийняти в собі: (а) своє тіло, (б) свій розум, (в) свої помилки, (г) свої почуття і емоції, (д) свою особистість. Сядь і подумай про свою внутрішність. Постарайся описати (в записнику) те щось, що найважче прийняти. Спробуй відповісти на запитання, чому так відбувається? Що би ти сказав тому, хто має подібну проблему з самоприйняттям?

2. Спробуй подивитися на себе крізь образ порожнього стільця. Вибери затишне місце, де можна побути на самоті. Сядь зручно і заплющ очі. Розслабся: вдихай глибоко, але без перенапруження м’язів. Постарайся видихнути повітря до кінця — звільняй свої легені так, щоби кожна наступна порція повітря, яке вдихаєш, містила якнайбільше свіжого кисню. Коли будеш дихати таким чином, спробуй уявити собі всі свої м’язи. Спочатку подивися на нерви і м’язи як на натягнуті, сильно напружені гумки. Потім уяви, що всі ці м’язи і нерви розслабляються. Відчуй, як тебе повільно охоплює спокій і тиша.

Тепер уяви собі порожній стілець, що стоїть перед тобою на відстані близько трьох метрів. Зверни увагу на всі деталі зовнішнього вигляду стільця: його форму, колір. Чи він виглядає зручним? Чи має оббивку? Зосередь свій погляд на цьому стільці. Подумай про когось, кого добре знаєш, про когось, із ким працюєш або ходиш до школи; може, про когось із родини. Уяви, що ця людина виходить з‑за лаштунків і сідає на стілець, дивлячись на тебе. Зверни увагу, як саме вона на тебе дивиться. Чи їй добре з тобою?

Вдивляючись, своєю чергою, в цю людину, будеш поступово переконуватися, що її вигляд викликає в тобі певні реакції, почуття. Вона включатиме в себе всі твої переживання і почуття, пов’язані з нею, всі твої думки, які виникли, коли ти мав із нею справу. Коли це набере реальних форм, будь готовий сказати щось цій людині. Подумай, що ти хотів би сказати, про що запитати. Вимови тихо ці слова. Потім поглянь, як ця людина встає і йде.

Тепер на стільці сидить інша людина, яку ти добре знаєш. Ти усвідомлюєш, як вона дивиться на тебе, і що ти відчуваєш до неї. Помічаєш, що ці відчуття інакші порівняно з першою людиною. Коли це стане зрозуміло, скажи щось тихо цій другій людині й придивись, як вона встає і йде.

Третьою людиною, яка вийде з‑за лаштунків, будеш ти. Уявне «Я» сяде на стілець і спогляне просто на тебе. Уважно опиши вираз обличчя уявного «Я». Повільно, але вразно відчуєш реакцію на самого себе. Відчуєш, до якого ступеня себе любиш, а до якого не любиш. Зрозумієш, чому. Тебе здивує те, що в собі помітиш, і ти усвідомиш вираз обличчя та жести свого уявного «Я». Тихо промов до себе. Скажи те, що в тебе на серці. А потім дивись, як ти сам повільно встаєш зі стільця і йдеш.

Тепер розплющ очі. Запиши свої реакції на себе. Як твоє уявне «Я» дивилося на тебе? Чи подобалася тобі людина, яку ти побачив? Чи хотів би бути її другом? Чи співчував собі? Чи був задоволений собою? Твоє уявне «Я» виглядало втомленим чи сповненим життя? Чи сподобалася тобі його зовнішність? Що ти сказав собі? Запиши всі важливі спостереження.

3. Склади два списки. В першому запиши всі свої позитивні риси, фізичні переваги, таланти, здібності тощо. Ця вправа, звісно, займе більше часу: подальші дні та роки приноситимуть щораз більше добрих рис. Тому збережи цей список і дописуй до нього свої чергові відкриття.

Другий список міститиме будь-які особисті недоліки й те, чим ти незадоволений: усе те, що тобі найбільше заважає. Складання цього списку має нагадувати прибирання в домі. Істинне самоприйняття повинно починатися з чесної оцінки. Наші обмеження не повинні нас знеохочувати, але ми також не повинні їх заперечувати. Ми не маємо звички виставляти напоказ труднощі, які нас спіткали, або вітати себе з неврозом. Істинне прийняття себе означає підтвердження болісної правди про себе. Всі людські істоти мають слабкі сторони. Якщо не поглянемо цій правді в очі, будемо жити у світі фантазій та мрій. Допоки не дозріємо і не приймемо власні недоліки — не зможемо зрозуміти, в якому напрямку розвиватися і зростати.

Було би непогано, якби ми могли показати обидва списки довіреній особі. Коли ми зробили список наших сильних і слабких сторін, то можемо «почати перший день решти свого життя». Це буде початок справжньої поваги до себе, свято, що триватиме все життя «одного єдиного мене, одного єдиного тебе»!

Джон Пауелл SJ, Deon

Джерело: CREDO