На початку стосунків ми не бачимо одне одного реально, такими, які ми насправді є. І з цього можуть поставати проблеми.

Юстина Адамчик: Чи існують якісь закономірності, що вирішують, чому хтось там подобається, чому ми в нього закохуємося?

Ізабелла Компала: Психологи змагаються у теоріях стосовно таких закономірностей, на цю тему написано вже цілу купу книжок, статей і опрацювань. Однак мені здається, що неможливо знайти одну-єдину, універсальну відповідь, яка би справджувалася в кожній ситуації, для всіх людей. Дещо узагальнюючи, можна сказати, що більшість із нас має певні приховані критерії уяви про потенційного, ідеального партнера; ми виносимо їх із минулого, зі спостережень за стосунками батьків, із кінофільмів або ж із власного досвіду. Пізніше, не усвідомлено для нас, вони впливають на те, в кого ми закохуємося.

На початку знайомства з особою іншої статі ми звертаємо увагу найчастіше на два елементи: певну подібність поміж нами та фізичну привабливість. Нам подобається чиясь усмішка, волосся, гарна фігура, або ж ми маємо спільні інтереси, навчаємося в одному закладі, легко знаходимо спільну мову — і через це починаємо одне одним цікавитися. З одного боку, це добре, бо з цього можна розвинути прекрасний зв’язок; однак з іншого боку, це пов’язане з певними загрозами для нас. Варто усвідомлювати, що на початку ми ніколи не закохуємося в іншу людину, а тільки у власні думки, яким приписуємо певне ім’я і надаємо обличчя.
 
Коли ми зустрічаємо того, хто принаймні зовні відповідає нашим прихованим уявленням, то потім на підставі цих уявлень починаємо приписувати цій особі також і певні риси характеру, які має наш омріяний «ідеал». Приміром, мені подобається усміхнений чоловік, який нагадує героя мого улюбленого фільму. На цій підставі я можу приписати йому також і риси характеру цього героя, тобто набути переконання, що він буде турботливим і винахідливим. Або я бачу гарну дівчину, яка займається спортом, і уявляю, що вона в майбутньому буде турботливою, внесе багато позитиву й радості у наш спільний дім, оскільки саме з цим асоціюється фізична активність.

Також буває, що тим, що стоїть за створенням власного образу іншої людини, є велике прагнення бути з кимось. Ця потреба може бути такою сильною, що коли ми зустрічаємо когось, хто нами зацікавиться, або когось, хто бодай трохи нам подобається, і це знайомство обіцяє розвиток стосунків, — як ми ідеалізуємо цю людину і будемо проектувати на неї наші мрії про досконалий зв’язок.

На жаль, наша уява переважно виявляється не згідною з тим, ким насправді є людина, з якою ми увійшли у зв’язок. Вочевидь це не закон, трапляється, що люди «вгадують» вдало: може, з часом переконуємося, що та друга людина не мала всіх приписаних нами рис, зате вона має інші переваги, які нас позитивно дивують. Тим не менше, я ще раз підкреслю — існує те, на що ми маємо дуже сильно зважати: на початку ми не бачимо одне одного реальними, такими, які ми насправді є. І з цього можуть виникати проблеми.

Інколи до мене приходять посварені пари, які просять, щоб я допомогла їм рятувати їхні зв’язки. Майже завжди повторюється одна й та сама схема: вони вже давно забули про те, що їм одне в одному подобалося, говорять мені: «Як я далі маю її кохати? Вона ж зовсім не така, яка колись мені сподобалася!» Тільки що то не інша людина змінилася — жінка весь час та сама. То лиш чоловік за деякий час її побачив, коли емоції закоханості трохи пригасли, почав бачити її такою, яка вона насправді.

— Ви згадували про те, що нас щось приваблює взаємно, існують якісь подібності. Однак дуже популярна зворотна теорія, яка каже, що нас притягають протилежності. Наприклад, ґречній, спокійній, тихій дівчині може подобатися хлопець, який буде типовим гулякою. В якій теорії більше правди?

— Думаю, що на самому початку, коли ми пізнаємо іншу людину, тим, що привертає нашу увагу, стають подібності. Ми потребуємо якогось контактного елементу, на підставі якого можемо почати розвивати наше знайомство. Якщо матимемо спільні інтереси, спільні захоплення, наприклад, обоє будемо любити спорт або танці, — це створить нам можливість проведення часу разом і даватиме теми для розмов.

Натомість насправді може бути так, що паралельно зі схожими інтересами ми будемо шукати в іншої людини також певних рис характеру, що будуть протилежні нашим. Переважно за цим, знову ж таки, стоїть уява, тільки що вже не на тему омріяного ідеалу, але нас самих. Якщо я думаю про себе, що я забита, несмілива, сіра мишка, інтроверт, відчуваю, що мені бракує відваги, легкості у зав’язуванні контактів з іншими людьми, — то цілком можливе, що я запрагну вибрати собі партнера, який буде (перепрошую за визначення) носієм рис, комплементарних щодо мене, будуть мене доповнювати. Неусвідомлено я можу шукати «визволителя», який зробить так, що в майбутньому я почуватимуся краще і впевненіше. Ось тільки ці уявлення про іншу людину та про мене саму, знову ж таки, не мусять бути реальністю.

Чоловік, який на всіх вечірках поводиться як «душа компанії», розважає всіх і фонтанує анекдотами, може видаватися нам сильним, умілим, дієвим, ми можемо бути переконані, що він у майбутньому гарантує нам затишок, опікуватиметься нами. Тільки ось потім, коли ми вже стали парою, за рік чи два, починаємо помічати, що й він сам у житті має проблеми, що він зовсім не такий толковий і винахідливий, як нам видавалося, і зовсім не несе чай у ліжко, коли ми хворіємо…

Можна сказати, що «чим далі в ліс», тим більше ми стикаємося зі справжньою особистістю. І розчаровуємося, почуваємося обманутими, бо та друга людина зовсім не така, як була колись. Тільки чи вона насправді була інакшою, чи ми тільки у певному руслі її сприймали? Як на мене, ми завжди повинні ставити собі запитання: з ким я, власне кажучи, живу? Зі своєю уявою про іншу людину чи з реальною особою, яка має прерізні вади й не зажди з усім дає собі раду?
 
Також я б хотіла звернути увагу на те, що — як я вже згадала — не тільки уявлення про іншу людину, але й уявлення про самого себе можуть бути фальшивими. Ми можемо, як у наведеному прикладі, бути несміливими, почуватися невпевнено у чужому товаристві й уявляти, ніби потребуємо «рятівника». Тим часом це зовсім не мусить бути правдою. Ми можемо не усвідомлювати, що маємо в собі інші риси, які зроблять так, що в майбутньому ми станемо фантастичними чоловіками, дружинами, татусями, мамами, і що ми насправді маємо дуже багато що запропонувати іншій людині.

— Ми вже трохи про це поговорили, але, вважаю, варто це розвинути: звідкіля беруться ці уявлення? Чи можна щось зробити, щоб вони нами не керували?

— У кожний новий зв’язок ми входимо зі схемами, винесеними з батьківського дому, з попередніх зв’язків та іншого особистого досвіду. Коли я працюю з людьми, які мають проблеми у стосунках, то намагаюся довести до їхньої свідомості, яка схема в них спрацьовує, що таке вони пережили в попередніх зв’язках (а насамперед у стосунках із батьками), що нині впливає на їхнє становище. Доки ми в такий спосіб не побачимо себе, своїх уявлень, своїх очікувань і не відсунемо їх — матимемо труднощі з тим, щоби мати контакт зі справжньою людиною, будемо постійно крутитися в усталеній схемі. Тому потрібна індивідуальна праця над собою, аби зрозуміти, хто я такий, який я, з цим я входжу в життя, що мене сформувало.

— Тобто, підсумовуючи, можна сказати, що перш ніж ми увійдемо в стосунки з іншою людиною, ми повинні спершу попрацювати над самопізнанням?

— Вочевидь ідеальним було би пізнати і зрозуміти себе; проте, на мою думку, це не завжди уповні можливе. Не йдеться також і про те, щоб ви перед початком стосунків обов’язково вибиралися на терапію до психолога (сміється). Я хотіла лиш заохотити до того, щоб ви, входячи у нові стосунки, були обережні, усвідомлювали, що наші уявлення щодо іншої людини зовсім не обов’язково правда, що та інша людина — всього лиш жива людина зі своїми вадами, проблемами, ранами, а не наша ідеалізована проекція. І, що за цим слідує, щоб ви старалися бути такими, якими ви є насправді, аби рішенням про серйозні етапи зв’язку (зізнання в любові, заручини, подружжя) передували тривалі, щирі розмови про ваше життя, сповідувані цінності, бачення подружжя та сімейного життя. А також варто пережити кілька важких ситуацій, які будуть моментами верифікації рис іншої людини. А як ви вже добре одне одного пізнаєте, то щоб запитали себе: чи готовий/готова я любити цю реальну людину, з усіма її перевагами і вадами?