Головна » Статті » Розвиток

Коли перфекціонізм стає поганим

Ми часто прагнемо ідеальності. Хочемо бути досконалі. Загалом беручи, це хороший стимул для розвитку. Однак буває, що це прагнення обертається на зло.

 

Про те, коли бажання ідеальності обдурює нас, — розмова з д‑ром Ґжеґожем Інєвичем, фахівцем із закладу клінічної психології Яґеллонського університету.

 

— Що таке перфекціонізм?

 

— Можемо описати його як тенденцію до скрупульозного виконання певних дій. Перфекціонізм сам по собі вочевидь не є чимось неправильним; проблема починається, коли він переростає у так званий патологічний перфекціонізм.

 

Про нього ми говоримо тоді, коли ця тенденція приводить нас до ситуації, в якій ми неспроможні чогось закінчити, бо маємо відчуття, ніби це все ще недосконале. Наприклад, маємо якусь працю й не можемо її завершити, бо постійно робимо виправлення, ніяк не можемо стати задоволеними й поставити крапку.

Патологічний перфекціонізм — це своєрідний примус. Можна, певно, навіть сказати, що це одна з емоційних проблем нашого часу.

 

— З чого він випливає?

 

— На мою думку, насамперед його може провокувати конкуренція, характерна для наших часів, прагнення, аби моє було найліпше, найдосконаліше, і вже точно краще від того, що зроблять інші.

 

Інакше кажучи, перфекціонізм може бути браком почуття власної цінності. Людина доповнює самооцінку тим, що дуже скрупульозно, надзвичайно точно щось робить.

 

Перфекціоністи відчувають це як сильну потребу, вони мусять собі щось довести, а водночас це для них деструктивне, бо вони не можуть нічого закінчити. Це таке нефункціональне прагнення до досконалості, якої так і не осягаєш.

 

— Це більше типове для чоловіків?

 

— Важко сказати, хоча в клінічній практиці я маю справу з патологічними перфекціоністами-чоловіками. Однак це не означає, ніби жінки вільні від цієї проблеми. Жінка може прагнути бути ідеальною матір’ю, примушуючи свою дитину бути досконалою, і таким чином підвищувати собі самооцінку.

 

Можливо, що перфекціонізм у чоловіків та жінок стосується різних сфер. У жінок хворобливий перфекціонізм може бути пов’язаний, як я згадав, із роллю матері, а також із харчуванням і формуванням через це ідеальної фігури, що призводить, наприклад, до анорексії. У чоловіків перфекціонізм проявляється радше в обсягах праці — професійної або хатньої.

 

— А як щодо перфекціонізму в стосунках? Як чоловіки, ми полюбляємо мати контроль над усім, що діється в сім’ї, робити щось за жінку, бо «ми ж уміємо краще».

 

— Життя з перфекціоністом — непросте, ваш приклад — типовий. Чоловікам-перфекціоністам важко примиритися навіть із тим, як жінка робить покупки, отож вони роблять це з нею. І так діється в багатьох сферах домашнього життя.

 

Вочевидь це випливає не тільки з прагнення контролю, але насамперед зі зміцнення почуття власної цінності. Він насправді хоче щось собі показати, вберегти себе — тут ідеться не про партнерку, а про почуття власної вищості.

 

" Насувається одна проста й логічна думка: Бог — не перфекціоніст, Він довірив людині участь у співтворенні світу, Він дав людині її частку праці, Він мав шість днів праці й сьомий день відпочинку. Не будь перфекціоністом… будь як Бог!

— Як показати перфекціоністам, що вони помиляються, що кривдять себе та інших? Як показати батькові або чоловікові, шефові чи знайомому на роботі, що вони намагаються здійснювати над нами нездоровий контроль, що бояться довірити нам відповідальність за спільну працю? Як на мене, це дуже тяжко.

 

— Гадаю, точно не треба зосереджуватися на самій перфекціоністській поведінці. У розмові з ними треба підкреслювати, що якась помилка, неправильність, слабкість — це нормально. Що навіть коли нам не все вдається, то це не створює проблеми. Таким чином ми показуємо їм, що ідеальна досконалість не становить ключа до доброго життя. Цілком можна пережити те, що ми робимо щось не ідеально. Показати їм це буде початком.

 

Зосередженість на перфекціоністській поведінці матиме зворотний наслідок. Це тільки провокуватиме зростання напруженості поміж нами.

 

Проблема перфекціонізму в моїх пацієнтів починає вирішуватися тоді, коли вони почуваються настільки дооціненими, що вже не мусять доводити свою цінність і починають відчувати радість життя. Нав’язливі перевірки, виправлення того, що я роблю, дуже псують радість життя. Це воістину мучить.

 

Коли пацієнт відкриває, що він не змушений цього робити, — він починає відчувати «розслабленість». Починає бути щасливим. Він рідко усвідомлював, як його прагнення бути ідеальним, завжди мати рацію, мати думку щодо кожної теми нищило його та інших людей. Перфекціонізм поглинає страшенно багато енергії, не дає нам простору, аби радіти життю. Ось так просто.

 

— «Радість життя»?

 

— Так; хоча пам’ятаймо, що радість це не тільки емоції. Це певне вміння радіти малим речам. Деякі з моїх пацієнтів почали розуміти, що не потребують якихось величезних досягнень, аби бути щасливими. У цьому сенсі «радість» це щось більше, ніж сама по собі втіха, емоція.

 

Джерело: CREDO

 
Категорія: Розвиток | Додав: ostin (12.05.2016) | Автор: Кароль Вільчиньскі
Переглядів: 442 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[25.05.2018][Духовність]
ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ДОСКОНАЛИМ (56)
[24.05.2018][Суспільство]
Багатства можуть поневолити людину (13)
[24.05.2018][Роздуми]
Штучний інтелект: чому рішення потребують серця? (15)
[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (40)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (83)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (48)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (80)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (98)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (91)
[03.03.2018][Роздуми]
Моя зустріч з Богом (106)
[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (160)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (124)