Ап. Павло пише: «...перший чоловік, Адама, став душею живою, а останній Адам є дух життєдайний» (1Кор.15:45). Тут бачимо чітку паралель між двома видатними особистостями – Адамом та Ісусом. До гріхопадіння Адам був безсумнівно досконалою людиною (душа й тіло). Погодьтеся: Бог не мав наміру довірити прекрасну планету такому собі потенційно лінькуватому, хитруватому мужичкові, любителю пива й футболу, який не поспішає брати на себе відповідальність ні за свою сім'ю, ні за країну, не кажучи вже про все людство. Ні, образ і подоба Божа втілилися в Адамі в абсолютно незаплямованому вигляді. Це потім, протягом тисячоліть стараннями лукавого характер людини зазнав великих змін у гірший бік, але спочатку все виглядало ідеально. Ісус теж був досконалою людиною – у всій повноті тіла, душі та духу. І якщо ми будемо говорити про душу, то з повним правом можемо перенести добре відомі риси характеру Ісуса на Адама. Це дозволить нам прояснити мотиви деяких його важливих вчинків.

Ісус був мудрий, – Адам безсумнівно теж володів високорозвиненим інтелектом. Ісус бачив серця людей, знав їхні думки та наміри, – Адам, судячи з відомих нам фактів, теж мав такий дар. Наведемо лише один приклад. «Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку й привів її до чоловіка» (Бут.2:22). Адам спокійно спав, нічого не знаючи, і коли прокинувся, то побачив перед собою зовсім незнайому істоту. Але не було в нього жодного подиву, він миттєво все зрозумів, і навіть майбутнє відкрилося йому. «Це справді кість від костей моїх і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка» (Бут.2:23). Повний обсяг потрібних у даному разі знань!
Ісус був людиною лагідною, смиренною, Адам – теж. Подивіться, хоча б, як він повів себе після свого рокового вчинку. Якось спробував було виправдатися перед Богом, – вже почав діяти гріх, але – жодних докорів, ніяких звинувачень, адресованих дружині, ніякого обурення. Так і пішов він із Едену у вигнання, прийнявши покарання у глибокому смиренні, без гніву й образ на Бога. Синок його, Каїн, на жаль, не успадкував цю батьківську рису (Бут.4:9) і потрапив під прокляття.

Можна було б далі заглиблюватися в це дослідження, але, цінуючи час наших читачів, надамо їм можливість самим продовжити цей логічний ланцюжок, ми ж розглянемо лише одну, але дуже важливу рису характеру, властиву обом цим великим мужам Божим.

Найціннішою для нас людей в характері Ісуса була Його велика жертовність. Він добровільно, люблячи людство, віддав Своє життя за нього, таким чином, своєю смертю відкривши для нас двері в життя вічне. Що стосується Адама, то і він, як прообраз Месії, мусив би мати цю рису у своєму характері.

Ісус любив людство, – Адам любив Єву, в лоні якої символічно було заховано все майбутнє населення землі.
Єва принесла чоловікові заборонений плід… Про що у той момент думав Адам? Маючи мудрість і прозорливість ще не пошкоджені гріхом, він знав, що цей плід із забороненого дерева. Він здогадувався, що вчинок дружини не залишиться без драматичних наслідків. Він, звісно, перебрав можливі варіанти рішення, – їх було лише два. Перший: умити, так би мовити, руки, зберігши свою чистоту перед Богом, – така собі безневинна зрада з ризиком назавжди попрощатися з коханою дружиною. Другий: розділити з нею її падіння, прийняти загальне покарання і разом піти з раю.

Ісус був шляхетним. Коли за Ним прийшли і стали хапати Його учнів, Він вийшов і сказав: «Я сказав вам, що це Я! Отже, коли ви шукаєте Мене, залиште їх, нехай ідуть» (Ін.18:8). Не думаю, що Бог, створюючи Своє найпрекрасніше творіння, не наділив і Адама цією чудовою рисою. І якщо це так, то ми приходимо до обґрунтованого висновку: Адам вчинив, як мусив би вчинити справжній мужчина.

Але це не все. Згадаємо, який був спочатку задум Творця. «І сотворив Бог людину на Свій образ, на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут.1:27). Як бачимо, з самого початку Бог призначив чоловікові й жінці бути своєрідним єдиним цілим, пізніше люди назвали це сім’єю. І Він вклав у серця людей це розуміння, дав їм бажання єдності на рівні своєрідного інстинкту. І воно супроводжує людство всю його історію. Єднання двох статевих протилежностей починається з плоті за участю дуже гарячих, хоча і поверхових почуттів, потім одна до одної приліплюються душі, а потім настає і єдність духа.

Цілісність цього утворення досить міцна, якщо людина не починає свідомо руйнувати його або не дотримується певних правил встановлених Богом. Як для кожної людини, так і для кожної родини, у Бога є певний план. Кожна сім'я йде своїм особливим шляхом. Якщо хтось захворів, то це загальна печаль і турбота для всіх, якщо хтось оступився, зробив помилку, його не викидають геть, – це проблеми для всієї родини. Ще більшу монолітність набуває сімейне утворення, коли з'являються діти. Діти прив'язують чоловіка до дружини незрівнянно міцніше, ніж колись вони були прив'язані до своїх батьків.

Так, Адам вчинив по-джентельменськи, але не тільки в цьому причина його вчинку. Саме відчуття своєї приналежності до сім'ї, вкладене в нього Богом, затвердило главу першої в історії сім’ї в рішенні розділити долю дружини. Тому він не став вимагати у дружини розлучення, не став просити Бога дати йому іншу жінку, мовляв, ця забруднилася, а я такий святий і чистий. Він мовчки прийняв зважене чоловіче рішення і не відступив від нього до кінця своїх днів.

Отже, перша в історії людства сім'я піддалася жорсткому випробуванню. Спочатку кожен її член. Єва впала, Адам зробив фатальну помилку, не попередивши дружину про небезпеку, але вся сім'я, як би дивно це не звучало, випробування витримала, хоча і з величезними втратами. Людей врятувало потужне почуття приналежності до сім'ї як неділимого Божого утворення. Адам, очевидно, кажучи сучасною мовою, мав чітке бачення подальшого життєвого шляху для себе і для своїх рідних. Зайве говорити, як це потрібно сьогодні і всім нам.

Передбачаю хитре запитання: якщо Адам був такий розумний, прозорливий, любив свою дружину, чому тоді не зупинив її? Відповідь знаходиться у Бога. Якщо будете питати Його про це, запитайте спочатку, навіщо Бог посадив у раю дерево пізнання добра і зла, і якщо вже посадив, то чому не обгородив його хоча б невеликим парканом. Бог не обмежує свободу людей, але, звичайно, попереджає про небезпеку. І Він попередив Адама. Адам же, у свою чергу, цього не зробив. Ось первісна суть його гріха. Але все краще у Адама, отримане ним від Бога при створенні, залишилося, не зважаючи ні на які старання сатани опустити людину до рівня інстинктів тварини, замкнути її діяльність на власні егоїстичні інтереси. Це найкраще живе і в нас. Саме тому і сьогодні сім'я, яким би брудом не накривало її час від часу бурхливе житейське море, є найбажанішим і найціннішим надбанням для кожної людини. Саме тому так високо навіть у грішному світі цінується вірність і жертовність. Саме тому існує варіант особливої любові – любові між чоловіком та жінкою. Її абсолютно нічим замінити не можна, більше – її не можна знищити. Вона буде жити й міцніти, поки існує людство.