Ситуація, що склалася нині в Україні, дивовижно нагадує одну з подій у давньому Ізраїлі (2Цар.17-19). Така собі алегорична проекція на нашу країну. Господь багато разів «остерігав Ізраїля й Юду… кажучи: «Наверніться від ваших лихих доріг та пильнуйте заповіді Мої та установи Мої…» Але вони не слухали». Як покарання, Бог віддав їх під жорстоку владу царів чужоземних, які (пригадаймо царювання Сталіна в СССР) виселили євреїв із північних областей Палестини й залюднили «звільнені» землі ассирійцями. Власне, Ізраїлю, як такого, не стало, й на землі обітованій утворилося дві постійно ворогуючі області – Юдея та Самарія.

І ось на царський престол в Єрусалимі сходить Езекія. Таких царів давно вже тут не зустрічали. Він робить надзвичайно важливий і ризикований крок: оголошує про вихід Юдеї з-під влади ассирійської імперії . Він здійснює глибокі соціальні реформи. Неважко уявити, який шалений опір чинили ті, хто непогано влаштувався у поневоленій країні, обзавівся тісними діловими зв’язками в потужній економіці завойовника, отримав від нього й чималу владу, прийняв релігію язичницької Ассирії й став поклонятися її богам. Езекія діє рішуче, не зважаючи на грізне невдоволення керівництва імперії, вірячи в те, що Господь не залишить Свій народ. «Він знищив висоти (місця поклоніння ідолам – авт..), порозбивав кам»яні боввани (скультурні зображення демонів – авт.), вирубав стовпи Астарти і розбив мідного змія, якого зробив був Мойсей, тому що до того часу ізраїльтяни кадили йому…» Як тут не згадати наш ленінопад! Одним словом, Езекія «чинив те, що Господеві було до вподоби». Розлючений князь темряви кидає на Юдею величезне військо, здобуває головні міста країни й підступає під стіни Єрусалиму. На повний зріст постала примара повної катастрофи. Держава впала, й що може вдіяти єдине невпокорене місто з невеликим військовим гарнізоном?

Отримавши ультиматум від Рабшака, воєводи ассирійского, «Езекія роздер одяг на собі, обгорнувся волосяним веретищем і пішов до храму Господнього…», «І молився Езекія перед Господом і говорив… «Прихили, Господи, вухо Своє і почуй; відкрий очі Свої і побач! Почуй слова Сеннахерива, який прислав, щоб живого Бога зневажити… Тепер, Господи, врятуй нас з руки його, щоб усі царства на землі зрозуміли, що Ти, Господи, єдиний Бог!» І Господь відповів на відчайдушну молитву царя та й усього народу напевно: без єдиного, як ми кажемо, пострілу країна здобула свободу.

Не сумніваюся, що наш український Езекія вже не раз підносив до Бога молитви про спасіння народу, бо ж він таки людина віруюча, що б там не казали. І це ще одне велике чудо на нашій землі.

У ці доленосні часи, коли тяжка озброєна правиця божевільного імператора сусідньої держави, занесла над нами свого немилосердного меча, ми повинні як один стати в молитві до Христа. Кожна людина, яка вважає себе християнином, нехай впаде на коліна перед Господом, покається у своїх гріхах і призове Його на допомогу.
Церкві ж украй бракує єдності. Господь сьогодні хоче, щоб церква Його на нашій землі підвелася монолітна й міцна немов та скеля в пустелі. Бог наповнить її живою водою, й та вода прорвавшись оросить піски й мертве каміння цього світу. Станьмо в молитві на підтримку влади! Припинімо без кінця обстрілювати її з гармат критики. Так, уряд далекий від досконалості, багато чого допускає з того, що не відповідає ідеалам Майдану, не всі призначені на відповідальні посади виявляють необхідну професійність та енергію і ще багато чого іншого, але ж, друзі, це наш уряд! Йому сьогодні так потрібна наша доброзичлива підтримка! Не будемо ж передчасно відділяти його від народу, бо не все так просто, як нам видається після перегляду куцих новин у ЗМІ. Наберімося терпіння!

Сьогодні не час для чвар і другорядних розбірок серед різного рівня посадовців, сьогодні вирішується найголовніше: будемо ми жити чи ні. Не покладаймося на допомогу великих держав, покладаймося на Бога, бо ніхто не захоче заради України розпочинати світову війну. «Чи ж не були ефіопляни та лівійці в більшій кількості та з колісницями і численними вершниками? Та коли ти покладав надію на Господа, то Він віддав їх у руку твою» (2Хрон.16:8).
Народ повстав проти зла за правду і свободу. Це цілковито відповідає волі Божій, але боротьба за справедливість без Бога не дає гарантій на перемогу. З Богом же ми непереможні. «Бо очі Господні обіймають усю землю, щоб підтримувати тих, чиє серце цілком віддане Йому» (2Хрон.16:9).

Як дивовижно веде нас Господь! «Сидячи тихо на місці були б ви спаслися; бо в тихості і надії вся ваша сила» (Іс.30:15). Серця наші жадають миру, військо наше слабеньке стоїть мужньо, не піддаючись на провокації, влада ретельно зважує кожний свій крок, обережно, але твердо прямуючи тим шляхом, що показав їй народ.

Благословляймо ж її!

І не називаймо їх камікадзе, бо слово має силу. Досить смертей! Сьогодні Україні як ніколи потрібні досвідчені, загартовані, мудрі патріоти, висококваліфіковані фахівці. І не дорікаймо їм за те, що вони не стояли під кулями на Майдані в ніч «довгих ножів». Полювання Януковича на людей передбачало, в першу чергу, відстріл лідерів повстання.

І припинімо скиглення: ось, мовляв, одних скинули, а прийшли такі самі, – та всі вони там однакові… Будьмо мудріші. Бо немає людей ідеальних, кристально чесних у безбожному світі, як немає й братської любові, бо це чесноти дітей Божих, але надійний контроль за владою не допустить різного роду значних зловживань.

Брати та сестри! Скоро Великдень. День воскресіння Господа нашого. Сьогодні нашій країні, що впевнено прямує шляхом відродження, як ніколи потрібна наша молитва. Ось слово Боже звернене до нас: «Коли… впокориться народ Мій, що зветься Іменням Моїм, і будуть молитися люди, і шукатимуть лиця Мого та навернуться з поганих стежок своїх, – то Я почую з неба й прощу їхній гріх і вилікую їхній край» (2Хрон.7:14). Христос Воскрес! Воскресне й Україна.

Віктор Котовський