Головна » Статті » Духовність

Візьми свій хрест (продовження)

БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина 3. Візьми свій хрест

Розділ 4. Що нами рухає

Як бачимо, умови, що передують взяттю хреста Божого, є досить жорсткі, тож очевидно, для того аби виконати їх, потрібна досить сильна мотивація. Євангеліє вказує нам на три чинники.

1.Особиста відданість Спасителю, велика любов до Нього. 

Той же Петро досить розпливчато на перших порах уявляв собі своє майбутнє, не бачив він, це очевидно, якоїсь чітко окресленої, сформульованої мети своєї діяльності, він просто любив Ісуса і готовий був іти за Ним куди завгодно.

2.Бажання бути гідним Ісуса (Мт.10:35-38).

3.Прагнення до досконалості

Ще раз розглянемо місце Писання, де йдеться про зустріч Ісуса з багатим юнаком (Мт.19: 16-21).  Роздумуючи над цим епізодом, бачимо, що юнак далеко не був новачком у вірі, він шанував положення Закону й очевидно мав значний досвід життя згідно Мойсеєвих заповідей. У Марка 10:21 написано: «Ісус поглянув на нього з любов’ю». Звичайно ж, не через те, що юнак мав багато грошей, і не тому що він був такий собі хороший хлопець.  «Все це я зберіг» – каже він. Слово зберіг має синонім виконувати. Як відомо, в Старому Завіті поняття спасіння присутнє лише як надія на майбутній прихід Месії, Ісус же проповідував досі нечуване: Я той Месія. Очевидно, що мрія про вічне життя глибоко гніздилася в серці юнака, що він прийняв вчення Ісусове, прийняв Самого Господа, бо без цього говорити про спасіння не мало сенсу. Тож юнак вирішив пересвідчитись у Самого Спасителя, чи на правильному він шляху. Ісус же відкрив йому значно ширші горизонти: «Якщо хочеш бути досконалим...», то не обмежуйся досягненням спасіння. Таку ж заповідь Господь дав і нам усім: «Отож, будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий» (Мт.5:48). 

Любов до Бога, прагнення бути гідним Ісуса і бажання досягти досконалості. Ці три чинники взаємопов’язані і взаємонеобхідні. Дійсно, яким би великим не було наше бажанні досягти найвищих вершин у вірі, ми не знайдемо в собі сили для такої великої жертовності, якщо не полюбимо Ісуса настільки, що готові будемо заради Нього  відмовитись не лише від матеріального достатку, своїх уподобань, планів і так далі, але й від самого свого життя.  Ми не зможемо здійснити жодного духовного подвигу, якщо серце наше приліплено до своїх рідних більше, ніж до Ісуса. Також і з іншого боку: якщо не маємо ми в серці бажання рухатись до досконалості, любов до Бога може стати для нас лише засобом облаштування духовного й душевного комфорту. Мовляв, я з Господом, Він мене любить, я Його теж, – що мені ще потрібно!

Рішення рухатись до досконалості спочатку приймається на суто розумовому, душевному рівні. «Але не духовне перше, а душевне, потім духовне» (1Кор.15:46), –­ пише апостол. Коли це рішення переростає у наміри щось робити в цьому напрямку, якось діяти, Бог відкриває Свої умови. Тепер ми можемо підрахувати свої можливості і зважити свої сили. Їх, звичайно ж, виявляється замало. Ось тоді й починається справжній серйозний цілеспрямований підготовчий духовний труд.

Найхарактернішою ознакою того, що великий акт взяття нами хреста вже близько, є наше нове ставлення до всіх колишніх своїх цінностей і навіть до своєї коханої, безцінної душі. Рішення залишити все заради Ісуса, приходить до нас вже не як наслідок інтелектуальних роздумів, а як черговий етап духовного руху.  Просто все те, що колись являло для нас велику цінність, тепер цю цінність втратило, перестало бути нам цікаве й потрібне.  Ми стали байдужі навіть до власної долі: що Бог дасть, те й буде.

Перед тим, як узяти свого хреста, ми повинні також бути переконані, що здатні вірно «слідувати за Ісусом». Учням Христовим було в цьому плані легше, вони бачили Господа плотськими очима. Народ Божий, долаючи пустелю, чітко орієнтувався, він мав перед собою вогненний стовп. Нам же, віруючим останнього часу, необхідно навчитися чути в серці своїм голос Духа Святого. Можна благополучно прожити своє життя і отримати життя вічне, перебувати в лоні Церкви Його, виконуючи Його заповіді, але якщо у твоїх руках хрест, цього замало. Ти повинен «слідувати» за Ісусом, тобто йти слід у слід.  Інакше кажучи, знати волю Божу на кожен день свого життя і неухильно виконувати її.

«Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю... А якщо раб той щиро скаже: «Полюбив я пана свого, жінку свою та дітей своїх, – не вийду на волю», то нехай його пан приведе його до суддів (перед Бога), і підведе його до дверей, або до бічних одвірків, та й проколе пан його вухо йому шилом, – і він буде робити йому повіки!» (Вих.21:5)  Господь викупив нас із рабства гріха Своєю дорогоцінною кров’ю, і ми добровільно побажали стати Його власністю. Тепер ми мусимо підкорятися правилам і звичаям, що заведені в Його домі.  Виконання заповідей на цьому початковому етапі є для нас часто досить нелегким тягарем: «А звільнившись від гріха, стали рабами праведності» (Рим.6:18).  Інакше кажучи, євангельські заповіді ще є для нас свого роду законом, доки наша стара натура не переродиться настільки, що ці заповіді стануть нашим життям, і нам не треба буде докладати якихось зусиль, щоб їх виконати: «На таких немає Закону» (Гал.5:23). Коли це збувається, колишній раб стає істинно вільним (і від гріха й від закону) і може жити як захоче. Але якщо він так полюбив (!) свого господаря (Ісуса), полюбив сім’ю (церкву), яку дав йому господар, що сам, добровільно, за своєї власної ініціативи побажав лишитися в «рабстві» назавжди, то він повинен укласти з господарем свого роду кровний завіт, скріпивши його краплею крові зі свого вуха, залишеною на древі (одвірки), що і є прообразом майбутнього хреста.

 

Розділ 5. Три голгофські розп’яття

Інколи доводиться чути від віруючих: прийнявши Ісуса Христа, ми прийняли і розп’яття, тобто смерть, і тепер від нас нічого вже не вимагається. Це ніби підтверджується словами ап. Павла (Рим.6:3): «Невже ж не знаєте, що всі ми, які охрестилися в Христа Ісуса, охрестилися в смерть Його? Тож ми поховані з Ним через хрещення в Його смерть».  Вже поховані, тож уже досконалі, і ніби виходить, що нам тепер лишається лише користуватися плодами Його подвигу, насолоджуватись «молоком» і «медом» у Царстві Божому.  Хто думає так, той грубо помиляється. Ця помилка збила зі шляху істини чимало віруючих, породила масу братів та сестер, які, наштовхнувшись на перші серйозні випробування, були вражені великим розчаруванням (не отримали того, що їм обіцяли служителі) і відійшли від Бога. Але правди не бачить лише той, хто не хоче її бачити. Далі в тому ж уривку апостол Павло  продовжує: «Якщо ми з’єднані з Ним подобою смерті Його, то будемо з’єднані з Ним і подобою воскресіння». Подоба смерті, то не є справжня смерть, і подоба воскресіння не є справжнє воскресіння, яким би, на перший погляд, єретичним таке твердження не здавалось.

Чому при водному хрещенні нас занурюють у воду з головою, а не бризкають на нас віничком? Щоб подоба була повною. І наше розуміння майбутнього шляху в Христі Ісусі було чітке й наочне.  «Бо ви померли, а життя ваше заховане  з Христом у Бозі...  Тож умертвіть ваші земні члени: блуд, нечистоту, пристрасть і т.д.» (Кол.3:3,5).  Ви померли, але умертвіть. Ви мертві, але «члени» ваші поки що живі.  Тож «поховання наше» з Ним є лише відкриття для нас можливості пройти хресний шлях, вести з дияволом успішну боротьбу. Бо якби Ісус по-справжньому не помер на хресті, то ми нічого б не змогли вдіяти зі своїми непокірними «членами». А так, якщо не злюбимо життя свого навіть до смерті, переможемо князя світу цього кров’ю Агнця (Об.12:11).

Ісус сказав: «Я путь, істина, і життя» (Ін.14:6). Як бачимо, не пройшовши «путь», ми не досягнемо істини і далі не увійдемо в життя. І подоба наша до Христа не стане матеріальною подобою, нашим  практичним здобутком, а так і залишиться в числі прекрасних обітниць і сподівань. Увійдемо ж, неодмінно пройшовши через безліч випробувань і скорбот.  «Бо ми живі безустанно віддаємось на смерть за Ісуса, щоб і життя  Ісусове виявилося в нашому смертному тілі» (2Кор.4:10,11; Дії.14:22 та ін.).

Господь подарував народові Своєму землю обітовану, вона, згідно з обітницею, що її дав був Господь Аврааму, належала Ізраїлеві ще до його народження як народу, але щоб стати її господарем реально, народові треба було пройти вельми довгий і важкий шлях: Єгипетське рабство, пустелю, важку війну в Ханаані. Один відомий учитель Слова  ще ось як пояснював це питання. Так, наше  «я», наша «стара людина» вмерла й похована з Ісусом навіки, і тепер найважливіше завдання кожного з нас – докладати максимум зусиль кожного дня, щоб не дати тому «я» воскреснути.

Як відомо, на Голгофі стояло три хрести. З певною мірою переконання їх можна сприймати як алегорію всього нашого християнського життя.  Хрест Ісусів символізує наш дух, він приймається Богом («Отче, в руки Твої віддаю дух Мій» (Лук.23:46; Дії.7:59). Хрест розбійника, що покаявся, то є хрест нашої душі. Цілком зрозуміло, що ідея прийняти Господа спала на думку злочинця значно раніше, отже покаяння його  визрівало певний час. Так і наша душа. Вона проходить довгий і важкий (у більшості людей) життєвий шлях, допоки не визнає Христа як свого особистого спасителя. Розкаяна душа після смерті потрапляє в рай (Лук.23:43). Другий розбійник – то (символічно) тіло наше, що, як правило, до останніх хвилин земного існування перебуває в більшій або меншій конфронтації з духом («...бо плоть бажає протилежного духу, в дух – протилежного плоті: вони один одному противляться» (Гал.5:17). Тому воно залишається на землі, не успадковуючи Царства Божого: «...тління не вспадкує нетління» (1Кор.15:50).

 

Розділ 6. Нове серце

Досліджуючи Письмо раніше, ми переконалися в тому, що людина, перше ніж взятися за хрест, повинна пройти певну і досить ґрунтовну підготовку. І оскільки дух душа й тіло не в однаковій мірі піддаються освяченню, термін їхнього приготування не обов’язково мусить бути однаковий.

У 2Кор.4:16 читаємо: «Тому ми не занепадаємо духом, хоч зовнішній  наш чоловік і тліє (син.: руйнується, знищується, гине, гниє), зате внутрішній з дня на день оновлюється» (набуває нових якостей). У Посланні до ефесян ап. Павло дає простий і зрозумілий план духовного зростання (Еф.4:22-24). 1.Відкинути попередній спосіб життя. 2.Оновитися  духом розуму. Якщо врахувати всі синоніми до слова розум (серце, серцевина, джерело усього в людині: думок, волі, бажань, почуттів; дух), то стане зрозуміло, що йдеться про всю нашу духовну істоту. 3. Зодягнутися в нову людину.

Починаємо з того, що приймаємо рішення жити по-новому, і докладаємо зусиль для ретельного виконання заповідей.  Першим долучається до Бога наш дух. Саме тому ми й «не занепадаємо духом», бо він у нашій істоті рухається до зрілості першим. Надійно закріпившись у дусі, Бог починає Свій великий труд по оновленню нашої душі. Паралельно, звичайно, йде праця над плоттю. Цим займаються і дух і душа, хоча в самій душі ще йде жорстока боротьба  між старою людиною (ветхий человек –­ синод.) і людиною новою, що розвивається у Божій подобі.  Поділ на «стару людину» й «нову» є досить умовний, людина в собі, звичайно, не роздвоюється, просто під дією Духа Святого та при неабияких зусиллях самої людини старі риси характеру, що вели до гріха, різного роду погані звички та й сам стиль мислення і життя поступово змінюються, душа навчається існувати  в атмосфері добра та праведності, і з часом відбувається якби її повна заміна: «Я дам вам нове серце» (Єз.36:26).

Може виникнути запитання: навіщо стільки зусиль і старань по очищенню нашого єства, коли воно все одно піде на хрест?

По-перше, Бог не прийме ніякої недостатньо чистої жертви. Про це нам говорить і старозавітна образність: жертовний агнець мав бути «без порока», перед покладенням його на вогонь всі частини тіла його вимивалися. По-друге, дух і душа людини безсмертні, для них хрест не є смертю, а лише останнім найбільшим випробуванням, коли в муках вони остаточно звільнюються від залишків земного й відлітають у приготовлене Богом місце. Смерть на хресті для них є актом переходу від життя земного до життя вічного. Земне ж наше тіло вмирає й викидається, хоча воно теж підлягає очищенню й освяченню. Освяченню до такої міри, аби стати «непорочним» і бути покірним слугою духа, аби змиритися з рішенням духа й душі про принесення його, тіла, в жертву на хресті.

 

Розділ 7. Преображення

 Ісус не мав власних гріхів, і хоча місце на Небесах Йому було передбачено, Він пройшов земну «долину плачу» від початку й до кінця. Він пройшов увесь той життєвий шлях, що його належало пройти всім, хто потім побажав би «слідувати»  за Ним на Голгофу.  Пройшов для того, аби Його послідовники мали гідний приклад для себе.

Незаперечним є те, що тридцять років Його життя минули в безперервному духовному й фізичному зростанні. Він був немовлям, «Дитя зростало та зміцнювалось (син.ставати сильним, утверджуватись) духом, сповнюючись мудрістю» (Лук.2:40), Він мав батьків, які Його виховували (Лук.3:51), Він учився у вчителів (Лук.2:46,47), як написано: «зростав у премудрості, і віком...» (Лук.2:52). Зміцнення духа завершилося іспитом, коли Дух Святий повів Ісуса в пустелю для випробувань. Ісус їх успішно витримав і одержав силу для майбутньої великої праці (Лук.4:14).

Далі почалася жорстока битва з духами зла піднебесними. Зрілий Його дух  не лише вів зовнішню боротьбу з демонами, але й трудився над душею та тілом  Ісуса. В гарячих дискусіях із книжниками та фарисеями Він міг в інтенсивному практичному застосуванні відшліфувати Свої теоретичні знання, довести до найвищого ступеня Свою мудрість, загартувати Свій характер. Скільки змов було проти Нього, скільки людей оточувало Його щодня! Він перебував у постійному русі, не маючи ні нормального відпочинку, ні повноцінного харчування, ні спокою. Для цього потрібна була велика мужність, терпіння, працездатність та витривалість. Три рази казав Бог Ісусові Навину: «будь сильний і відважний», коли народ готувався перейти Йордан, те ж саме говорилося Давиду, Соломону, – всім великим, кому належало звершити визначну місію на землі.

Ісусове преображення на горі Фавор  засвідчило повну готовність Його духа, душі й тіла до взяття хреста. «Вони  (Мойсей та Ілля) явились у славі і говорили про кінець Його, який Йому належить звершити...» (Лук.9:31) Після цього характер Його служіння на землі змінюється. Він мало робить чудес, в основному ж, проповідує про свої смерть і воскресіння.  Цей період від Фавору до Голгофи був потрібний, аби підготувати народ до сприйняття Його хресного подвигу.

Повністю готовий узяти хрест, Ісус здає в Гетсимані ще один своєрідний іспит Своєму Отцю:  Ісусові Самому належало прийняти остаточне рішення про Свою хресну жертву. Писання каже, що іспит цей був надзвичайно важкий (Лук.22:44). Господь витримав і його. Але і то ще був не хрест. То було останнє передхресне випробування. В принципі, в ті часи кожний, хто ставав перед загрозою смертного вироку за свою віру, міг відмовитись від своїх переконань і отримати свободу. Так нерідко траплялося пізніше, під час гонінь на молоду церкву з тими християнами, які не витримували тортур або не мали достатньої мужності прийняти смерть: хто відмовлявся від Христа, того відпускали. Навіть до винесення вироку під час допитів, слідства, розмов з різними високопоставленими особами ще лишалася теоретична можливість уникнути Голгофи. Але коли вирок винесли, повороту назад не стало.

 

Розділ 8. Завершальний етап

 

Отже бачимо: час, що його витрачають на безпосереднє несіння хреста, досить короткий, решту життя займає у християнина досить непроста підготовка духа, душі й тіла.

Підводячи підсумок нашим роздумам, можемо сказати наступне:

1.Не кожне наше страждання має пряме відношення до несіння хреста Божого, а лише те, що передбачає смерть на Голгофі. Хрест то є знаряддя смерті, як би це жахливо не звучало, ми несемо його, щоб на ньому вмерти. Чую голоси: брате, але ж Бог не вимагає від нас фізичної смерті. Згоден. Скажу більше: Бог узагалі від нас нічого не вимагає. Він і в Сина Свого нічого не вимагав.

Збираючись до Єрусалиму, ап. Павло казав своїм учням: «Чого ви плачем своїм  розриваєте серце моє? Бо я готовий не тільки бути зв’язаним, але й померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса» (Дії.21:13). Не думаю, що він мав на увазі лише вельми умовну, як інколи розуміємо ми, смерть своєї «старої людини». Павло не помер під час тих відвідин єврейської столиці, але він був ГОТОВИЙ до цього.  З іншого боку: чи зміг би Господь без цієї готовності Свого раба послати його на таке важливе й небезпечно завдання?

Згадаймо також історію з Авраамом та Ісааком. Богові не потрібна була смерть Ісаака, Йому потрібна була готовність Авраама виконати волю Божу до кінця, до останньої крапки

2. Якщо ми побажали нести хрест Божий, то мусимо мати для цього три вагомі причини: а. Самовіддану любов до Ісуса;  б. Бажання стати гідним Його; в. Прагнення до досконалості.  

3.Для того, аби Господь допустив нас до хреста, ми провинні пройти ґрунтовне очищення, – Бог не приймає нічого нечистого або ушкодженого. 

4.Хресні муки ми можемо витримати лише тоді, коли отримаємо відповідну силу, дану нам Духом Святим.

5.Щоб узяти хрест, ми повинні звільнитися від усього зайвого, від усяких власних уподобань, планів і намірів, інакше – зректися себе, повністю вмерти для себе.

6.Треба мати глибоке смирення. Іти слід у слід за Ісусом, ми не зможемо, не маючи абсолютного послуху, що проявляється у переконанні: все, що з нами робить Бог, Він робить на краще.

7. Ми повинні  безпомилково знати волю Його.

Звичайно, комусь викладений вище матеріал може здатися надто далеким від практики нашого сьогодення. Муки, смерть на хресті... Навіщо сьогодні думати про такі страшні речі, адже Бог нас любить, хоче, аби ми мали справжню насолоду від спокою, достатку, хоче від нас не стільки страдницьких сліз, скільки щирого поклоніння в радості й торжестві.  Не буду сперечатися, сьогодні наші обставини поки що  дійсно сприятливі для безтурботного життя. Але історія свідчить, що обставини річ надзвичайно непостійна і можуть змінитися  дуже швидко, і страшні речі, що про них сьогодні  думати дуже не хочеться, можуть стати реальністю за вікном. Хто сьогодні може дати гарантію, що завтра не прийдуть за нами «стражі порядку» і не поставлять нас перед вибором: або Ісус, віра ваша, або смерть – негайна чи повільна десь у бараках на Колимі?  Ніхто не дасть такої гарантії. Хто ж зможе встояти в таких випробуваннях? Боюся, не той, для кого Господь сьогодні – лише джерело задоволення потреб «старої людини». Значно ж більше шансів зберегти свою віру до кінця у того, хто сьогодні, в часи свободи й миру готується до найсерйозніших випробувань. У загартованого воїна Христового.

 Пригадаймо лишень, скільки віруючих лягло кістьми в таборах, хоча й могли спокійно дожити життя у своїх родинах, якби зреклися віри. Скільки братів відмовлялися брати в руки зброю – і це під час війни, добре знаючи, що їм загрожує за законами військового часу.  Не всіх було розстріляно, когось «помилували», відправивши в Сибір або на Крайню Північ Росії. Ці люди  своїми вчинками підтвердила готовність іти до кінця. І то було те, що хотів від них Бог.

Розумію, хтось може тяжко зажуритись: скільки років мучимось, і виходить, що все даремно. Аніскільки, любі брати та сестри! «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне» (Ін.6:47).  Але досягти досконалості можна лише через хрест, хрест без будь-яких полегшень і поблажок, хрест по повній, як то кажуть, програмі.

(Далі буде)

Категорія: Духовність | Додав: ostin (19.04.2021) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 39 | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[19.04.2021][Духовність]
Візьми свій хрест (продовження) (38)
[27.02.2021][Роздуми]
Що означає любити себе? (122)
[25.02.2021][Духовність]
Візьми свій хрест (165)
[12.02.2021][Суспільство]
“Це дитина?” – Сенатор США показав фото ненародженої дитини та виступив з шокуючою промовою (145)
[31.01.2021][Духовність]
До духовного плоду (56)
[30.01.2021][Роздуми]
«Хто ж тоді може спастися?» (62)
[25.01.2021][Духовність]
Любов не перестає (96)
[20.01.2021][Святе Письмо]
Цей універсальний дев’яностий псалом (144)
[31.12.2020][Родина]
Церква покликана творити, захищати і рятувати сім'ю-родину (96)
[27.12.2020][Розвиток]
Воррен Баффетт дав 4 поради молоді (97)
[25.12.2020][Молитва]
Молитва про радість (85)
[24.12.2020][Духовність]
Завжди радійте (227)