Живучи з Христом, людина рано чи пізно має прийти до ясної думки, що у неї на землі немає нічого свого, власного. Все є подароване. Здоров’я, знання, краса, матеріальні блага, статус у суспільстві.

З Христом жити легко. А навіть коли приходять хвилини випробувань, то десь там, в кінці безпросвітнього тунелю світить маленький світильник надії.

Сучасний світ повний депресивних людей, думки яких переповнені зневіри, песимізму, безсенсовності. Але як тільки людина запросить Христа увійти у її життя, то все стає світлим і все людина бачить світло і у світлі.

Сидячи в авто з затемними вікнами, ми у найясніший день бачитимемо світ похмурим. Так щось схоже коли перебуваємо у темряві гріха, все темно.

Жити з Богом всюди добре: на Хрещатику, в закутках Карпат, в міському офісі або переферійному селі. Не місце освячує людину, а людина місце.

Християнське життя легко запалюється в душі у моменти, коли ми здатні зупинитися і подарувати Богові трохи часу. Бо це найцінніше, що маємо. Це ніби все так просто, але ж де там – людині вічно щось треба і треба. Наше внутрішнє світло запалюється від Предвічного Світла.

Людина в Бозі є задоволена малим, що має. А як немає, то слава Богу. Дасть Бог то буде. Йому краще знати що нам треба. Без внутрішнього стосунку з Богом людина завжди за чимось женеться, їй ввижаються фантасмагоричні міражі, осягнувши які вона знову чується стомленою і пустою.