Найважливіше у нашій вірі — не те, як виглядає наша молитва, що ми в ній відчуваємо чи переживаємо. Навіть як будеш левітувати і стояти навколішках цілий день у каплиці, то все одно твоя побожність може бути поранена.

Що ж є ключем для спасіння? Роздумує о. Шимон Поплавскі ОР.

— Нещодавно я читав інтерв’ю з отцем-бенедиктинцем Максиміліаном Наварою. І мене сильно вразило з його слів те, що найбільш суттєве в нашій вірі — не те, як наша молитва виглядає і що ми відчуваємо, молячись. Найважливіше те, що діється «між однією та другою молитвою», тобто — як я функціоную на щодень. Бо якщо хтось прийде і розповідатиме, який досвід пережиттів мав під час своєї молитви, то, загалом беручи, це мало важливе. Тому що є інше питання: які плоди ця молитва приносить у твоєму житті? Бо навіть якщо будеш левітувати, навіть якщо цілу ніч лежатимеш хрестом у каплиці, але потім вийдеш з неї та зраниш іншу людину, або поведешся нечесно, то це найкращий доказ того, що ти насправді крутився довкола себе самого, що був дуже егоцентричний.

Натомість молитва не раз може бути неефектною і нібито неефективною, набридливою, нудною, але перевіркою на її істинність, чи діється в мені щось Боже, творче, буде те, як я на щодень поводжуся. Саме це є тим, що мене справджує, верифікує.

Коли приглядаємося до життя монахів, то часто думаємо, що такі монахи, як картузіанці або трапісти, провадять неймовірно містичне життя, — але насправді там немає нічого надзвичайного. Там є тільки три елементи, що провадять до святості, три елементи нормальності.
По-перше, я молюся так, як умію, звичайним способом. Молюсь, як можу.

По-друге, я чесно й ретельно працюю. Маю зготувати обід — готую обід, маю нарубати дрова — рубаю дрова. Маю написати статтю — пишу статтю. Я не мушу щодругий рядок співати побожних пісень — я просто маю добре написати цю статтю.

По-третє, спільнотне життя. Те, що ми любимо найбільше і що нас найбільше мучить… Взаємне служіння. Прощати, підтримувати, терпіти чиїсь вади, радіти красі іншої людини.
Ці три елементи творять рецепт дуже гарної, здорової побожності. А якщо Господь Бог дасть «цукерочку» у вигляді якогось пережиття або чуда (бо для цього також є місце у Церкві), — ну то слава Богу. Але це не може нас відірвати від суті: простого чесного життя вірою.