Головна » Статті » Духовність

Сумніви щодо визнання гріхів перед священиком

«Якщо ієрей отримав владу відпускати гріхи, скоєні проти Бога, то набагато швидше він може відпустити і згладити гріхи, скоєні проти людини» (св. Іван Золотоустий).

Дехто має певні сумніви, чи можна довірити священикові свої гріхи і чи він дійсно їх відпустить через владу самого Бога.

Хочеться також довідатися, де саме в Новому Завіті сказано, що тільки священик має право сповідати людей… Питання, на мій погляд, цікаве, актуальне і потребує належної відповіді.

Так думати ‒ не довіряти до кінця Господеві… А де у св. Писанні (Новому Завіті), наприклад, написано, як точно треба хреститися і чи потрібно взагалі?

Справжні євангельські християни дотримуються теж і священного Передання, що є логічним доповненням до Біблії, в якій далеко не все записано. Кілька цитат, насамперед, для підтвердження:

«…Тримайтесь передань, яких ви від нас навчилися чи то усно, чи то листовно» (2 Сл. 2:15). «Бережи передання…» (1 Тм. 6:20). «Багато й іншого звершив Ісус; та, якби написати про те докладно, то, гадаю, цілий світ не вмістив би написаних книг. Амінь» (Ів. 21:25).

Отже, не варто тут керуватися небіблійним принципом Sola Scriptura («тільки Писання» ‒ з лат.).

Це хибний шлях, небезпечний для християнської віри. І св. Писання треба дотримуватися, і шанувати св. Передання, і святоотцівську спадщину, й читати офіційні документи Христової (Вселенської) Церкви стосовно різних релігійних питань.

Що Ісус сказав до апостолів? Сказав таке: «Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі…» (Мт. 18:18).

Тому Христова Церква має право від самого Бога регулювати ці справи: щось установлювати чи скасовувати.

На початках сповідь була публічною, як нам каже історичне минуле. В ранньохристиянських громадах той, хто каявся, відкривав свої гріхи перед усією церквою, а всі присутні там християни молилися за каянника, вважаючи його гріхи своїми.

Відлучені від св. Причастя каянники повинні були стояти разом з “оглашенними” у притворі, звідки мали вийти перед початком Літургії вірних.

Вже у IV столітті св. Василій Великий запровадив таємні єпитимії (покути) для дружин, які зблудили.

Їх, до речі, легко могли вбити розгнівані чоловіки, адже в ранній Візантійської імперії жінки були фактично безправними, за їх вбивство чоловіки не несли майже ніякого покарання.

Таємну сповідь стали вимагати також і державні (імператорські) чиновники. Та у требнику XV століття можна було зустріти традицію, коли священик клав руку каянника на свою шию, беручи на себе всі його гріхи…

Як відомо, в Католицькій Церкві під сповіддю в таїнстві Покаяння розуміють визнання віруючим власних гріхів перед священиком, який, будучи тільки свідком, від імені Ісуса Христа, як посередник між Богом і людиною, спеціальною формулою розгрішення відпускає гріхи кожному, хто щиро розкаявся та хоче поправитися з грішного стану.

Відповідно до віри святої Матері-Церкви каянник отримує прощення гріхів від самого (!!) Господа. Владу відпущення гріхів, згідно з церковним віровченням, дав Христос своїм учням, а через них теж і Церкві: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20:22-23).

Священнослужитель може й не дати з певних причин розгрішення від гріхів, наприклад, за небажання каянника поправитися…

І ще… Як доповнення до питання про сумніви щодо визнання гріхів в часі сповіді перед священиком: «Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5:16).

Тому не вистачає грішникам тільки повідомити про свої прогрішення безпосередньо перед самим Богом: Він і так їх знає, а священство встановив задля нашого загального спасіння.

Сповідь ‒ це повернення блудного сина. Дияволові, ворогові наших душ, дуже не подобається щирий жаль за скоєні гріхи та повернення до Всевишнього, до життя в Божій ласці, як соняшник повертається до сонця.

Священнослужителі є всього лиш знаряддям в руках Божих. Також сповідаються, потребують духовної підтримки.

Коли хтось іде до них до сповіді, дбаючи по-справжньому за свою душу, то отримує силою Божого авторитету звільнення від гріхів і не раз може почути відповідну науку з уст пастиря, отримати своєрідний духовний лік, аби вилікувати глибокі душевні рані.

Що може замінити таку корисну та богоугодну християнську практику?



Джерело: http://www.misionar.info/povchannya/6489.html
Категорія: Духовність | Додав: ostin (22.04.2015) | Автор: о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ
Переглядів: 1310 | Теги: сповідь | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[05.07.2020][Розвиток]
Що робити, якщо ви поставили цілі, але не змогли їх досягти (28)
[04.07.2020][Родина]
Три питання, які треба узгодити до шлюбу (29)
[03.07.2020][Духовність]
Різновиди віри (19)
[03.07.2020][Роздуми]
Ісус – найкращий в історії Людства HR-менеджер? (11)
[03.07.2020][Суспільство]
Людська клітина являє собою всесвіт у мініатюрі — дослідження (27)
[02.07.2020][Духовність]
Нести свій хрест. Це як? (22)
[15.06.2020][Суспільство]
Агов, варяги! (110)
[02.06.2020][Духовність]
Від гірчичного зерна (закінчення) (50)
[11.05.2020][Духовність]
Від гірчичного зерна (продовження) (65)
[25.04.2020][Роздуми]
Як ми віримо (129)
[18.03.2020][Суспільство]
Євангеліє пандемії (116)
[18.03.2020][Роздуми]
ЩО МАЄ БУТИ (93)