У християнському житті ми часто звертаємо увагу на любов до ближнього, говоримо про те, що кожну людину нам посилає Бог, що кожну людину маємо обдаровувати любов’ю, що кожну людину маємо зустрічати, немовби самого Бога… І це правда. Так мало би бути в нашому житті. Однак можливість любити ближнього приходить тоді, коли людина навчиться любити саму себе.

Що означає любити себе? Це не ставити себе в центрі, як когось особливого – така поведінка радше свідчить про егоцентризм. Любити себе – це найперше прийняти себе, як дар Господній, прийняти тим, ким я є, з усіма своїми талантами, своїми плюсами, мінусами, позитивами й негативами, вадами – це я. Таким мене створив Господь.

Коли навчимося бачити за своєю особою Бога, який дав нам буття, навчимося приймати себе, то почнемо відкривати в собі ті чи інші риси, про які не замислювались і яких належно не сприймали. Тоді за тими рисами будемо відкривати Бога. І лише тоді зможемо любити іншу особу, розуміючи, що її теж створив Бог і в Його очах вона однаково цінна, так, як і я. І якщо я зумію прийняти себе таким, яким мене створив Господь, і побачити за своїм буттям Бога, тоді лише зможу прийняти й полюбити інших.