Головна » Статті » Духовність

Плоди досконалості

БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина 4. Плоди досконалості

Розділ 6. Свобода

 

Свобода, як відомо, є найбільшою цінністю для будь-якої живої істоти. Заради неї люди жертвують усім, за неї нерідко і вмирають, не бажаючи змиритися з неволею.  Що обмежує нашу свободу на землі? Ісус дав перше недвозначне визначення несвободи: «Істинно, істинно кажу вам: що кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха» (Ін.8:33). Від гріха людина звільнюється через щире каяття (Ін.8:36), але це ще далеко не повне звільнення. Згадаємо вихід євреїв з Єгипту. Історія стверджує, що вийшли далеко не всі. Кинути виклик фараону відважились ті представники народу,  котрі мали тверду віру, знайшли в собі сили довіритися Мойсею, не злякалися можливої помсти фараона, вони пішли на великий ризик рушити в далеку й невідому дорогу фактично без засобів для існування, – тут теж потрібна була величезна віра в те, що Адонай не кине Свій народ, збереже й захистить. 

Дійшли, хоча і з великими пригодами, до самого кордону з Ханааном. І тут – заколот.  Почалося ремствування: того немає й того, а попереду – країна велетнів, які потопчуть нас немов сарану. Очевидно, що залишаючи Єгипет, люди мали надто завищені очікування відносно свого майбутнього. Недавні раби сподівалися, що обіцяне Богом прийде в один день і вже через пару тижнів народ вільно розселиться по берегах річок, де тече молоко і мед. Але потрапили в пустелю. Віра, сміливість, терпіння, надія, – все захиталося, втратило свою міцність, назрівала повна катастрофа. 

Теологи кажуть: народ звільнився від зовнішнього рабства, але рабство ще лишалося в їхніх душах. Подібно і з нами. Каяття позбавляє нас тягаря минулих гріхів, але грішна наша натура поки що лишається такою, якою була до прийняття Христа. Інакше кажучи, стара наша людина  не вмирає у першу ж мить після того, як ми проголосили: «Я каюся…» 

Свобода дарується нам лише тоді, коли ми повністю відкинемо владу старої людини з її звабливими пожадливостями (Еф.4:22).  Подібно до євреїв, котрі, перейшовши через море, потрапили в пустелю, і ми, християни, вийшовши із грішного оточення, потрапляємо у світ незвичний і майже незнайомий. Ап. Павло пише: «звільнившись від гріха,  стали рабами праведності» (Рим.6:18). Допоки ми не перероджені, євангельські істини сприйматимуться нами поки що лише на розумовому рівні, заповіді для нас ще будуть як жорсткий закон. Він буде сильно тиснути на нас, значно обмежувати наші старі звички, відбирати в нас колишні цінності, викорінювати шкідливі уподобання та нахили.  Часто процес цей буває досить болючий. Свобода прийде тоді, коли заповіді перестануть бути для нас досить нелегким обов’язком, а стануть звичайною нормою існування. Для тих, хто у своєму наполегливому поступі до досконалості досяг висоти любові, радості, миру, «закону» вже не існує (Гал.5:22).

Є одна заповідь, виконати яку  практично неможливо людині, що ступила лише на перші сходинки підйому до досконалості. «Отже, не журіться, кажучи: «Що нам їсти» або « Що нам пити?»  Чи «В що одягнутись?» Бо про все те язичники клопочуться, але Отець ваш Небесний знає, що вам все це потрібне. Шукайте ж переш за все Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам. Тому не журіться про завтрашній день, бо завтра само про себе поклопочеться» (Мт.6:31-34). Не турбуватися ні про що земне може лише чоловік чи жінка у статусі раба Божого, що є надзвичайно високим рангом для християнина.

Нагадаємо, хто є рабом Божим. Рабство (можливо, це слово варто було б узяти в лапки) в Господеві є добровільне, Бог не заковує нас у ланцюги, ми можемо відмовитися від своїх зобов’язань у будь-який час. Але хто усвідомить, що по-справжньому означає бути  рабом Божим, той глибоко полюбить своє «рабство» й ніколи не захоче піти  на так звану свободу, де панує «князь світу цього» з його тотальною неправдою й жорстокістю.

Саме раб Божий має свободу від постійного нелегкого піклування про потреби плоті своєї та плоті рідних, саме раб Божий є вільний від необхідності планувати своє майбутнє, свої справи і нести втомливу відповідальність за свої рішення, саме раб Божий має можливість відкинути важкі пошуки сенсу власного життя, й багато чого іншого. «Не турбуйтесь ні про що…» – каже Ісус, і тільки раб Божий може дозволити собі таку розкіш. «Де Дух Господній, там свобода» (2Кор.3:17). Дух Господній – у повноті, у силі, Дух Господній – як неподільний володар всієї людської істоти. 

Ісус сказав: «пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними» (Ін.8:32). Як ми вже зазначали раніше, пізнати – не означає отримати, нехай навіть і великі, знання. Для пізнання інформації замало. Пізнати – означає розчинити знання у свідомості, зробити їх дієвим інструментом у своєму житті, глибоко впровадити їх у свою життєву практику. Отже, шлях до свободи пролягає через пізнання істини.

Іншого разу Ісус сказав: «Я путь і істина і життя» (Ін.14:6). Отже, пізнати істину означає пізнати Самого Ісуса. Ми можемо здійснити це через Духа Святого: «Перебувайте в Мені і Я в вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, коли не буде на лозі, так і ви, коли не будете в Мені» (Ін.15:4). З іншого боку: «Перебувайте в любові Моїй» (Ін.15:9).  Плодом нашого існування у Христі є життя в Його любові,  воно і є справжнє життя понад міру. Та каже й ап. Петро: «все необхідне для життя й побожності отримаємо через пізнання Того, Хто покликав нас славою і добротою». (2Пет.1:3)

Щоб пізнати Самого Ісуса, треба пройти шлях, рухаючись за Ним: «Тісні ворота і вузька дорога ведуть у життя, і мало хто знаходить їх» (Мт.7:14). На цьому шляху завдаток Духа поступово зростає й досягає необхідної повноти, а християнин – певної зрілості. Пізнавши істину, ми отримуємо духовну свободу аби осягнути справжнє життя в Ісусі Христі. Це і є ознакою високої досконалості.

Здавалося б, отримавши вищу свободу у Христі, а з нею й радість та повноту життя, ми дійшли до вершини євангельського Синаю, далі вже – лише небеса. Але Павло, цей геніальний апостол, пропонує нам ще вищу сходинку. Вона існує, але її можуть бачити лише такі як Павло.  Ось що він пише: «Так будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе… Для іудеїв я був як іудей, щоб придбати іудеїв; для підзаконних як підзаконний, сам не бувши підзаконним, щоб придбати підзаконних… Для немічних я був як немічний, щоб придбати немічних. Для всіх я став усім щоб спасти хоча б декотрих» (1Кор.9:19-22). Свою небесну свободу, що дісталася йому через величезні випробування і труди, він приносить у жертву, подібно до Христа, заради спасіння людей, що сидять у темряві світу цього, добровільно накладає на себе обов’язки ще тяжчі, ніж мав їх на шляху до істини.

Ось неперевершений  приклад для тих, хто мріє про досконалість.

 

Розділ 7. Дари

 

Ми знаємо, що Господь дає вірним своїм певні духовні дари. У 1Кор.12, Еф.4 та Рим.12  дано розлогий перелік різного роду проявів Духа Святого в нас. Це дари, служіння, дії. Не будемо докладно розглядати кожний, про них мовлено чимало, дамо лише їхній перелік. Дари: слово мудрости, слово знання,  віра, дари зцілення, творення чудес, пророкування, розпізнавання духів, різні мови, вияснення мов (1Кор.12:4-11). ­Їх дев’ять. До них додаються ще дари допомоги, управління (1Кор.12:28), утішителя, роздавача, керівника, благодійника (Рим.12:8).  Служіння: апостоли, пророки, євангелісти, пастирі, вчителі (Еф.4:11). Так зване п’ятигранне служіння. «Але все це робить один і той же дух, наділяючи кожного окремо, як Він хоче» (1Кор.12:11). Наділяє кожного окремо, тобто, одному те, іншому інше, саме те, що потрібне йому для найкращого виконання його духовних обов’язків. Небагато серед нас є таких, котрі мають усі ці дари. «Чи всі апостоли? Чи всі пророки? Чи всі вчителі? Чи всі чудотворці? Чи всі мають дари зцілення? Чи всі говорять мовами?»  (1Кор.12:29).

З усіх подвижників віри, що про них нам відомо, лише Ісус їх мав усі. Власне, в Ісуса це вже не дари, а властивості Його характеру. Якщо уважно придивитися до Його діяльності у світі, то побачимо, що можливості Господа виходили далеко за названий нами перелік дарів. Торкнемося деяких моментів Його діянь.

Звичайні люди позбавлені можливості «читати» думки один одного. Якби вони це вміли, то значно менше було у світі різних підступних планів, підлості,  жахливих таємниць. Ніяка країна не змогла б несподівано напасти на сусіда, неможливі були б різного роду інтриги, зловорожі хитрощі та обман. Фарисеї не раз придумували проти Ісуса різні каверзи, намагаючись, як то кажуть, підштовхнути Його на слизьке, але  Він вчасно викривав їхні таємні помисли, й ці недолугі вчителі відходили посоромлені: «Ісус, знаючи думки їхні, сказав: «Чому ви думаєте лукаве в серцях ваших?» (Мт.9:4).

Ісус ще в ранньому дитинстві дізнався від Отця Свого Небесного про своє велику місію на землі.  Як здійснити її, Він теж знав безпомилково, знав усі етапи Свого служіння, знав, як воно завершиться, хто викаже Його юдеям, і хто відречеться від Нього. «Кажу тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі відречешся, що не знаєш Мене» (Лук.22:34). Знав, коли і якою смертю Йому доведеться вмерти.

Знання майбутнього обіцяно й нам: «Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всю істину… і майбутнє сповістить вам» (Ін.16:13).

Ісус володів силами природи. Коли на морі зчинилася велика буря й учні сильно перелякалися, боячись за своє життя, «Він відповів їм: «Чого ви такі боязкі, маловірні?» Тоді встав, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша» (Мт.8:26).

Описуючи епізод,коли Ісус ішов по воді, завжди уважний до деталей Йоан згадує ще одно дивовижне, але малопомітне для читача диво: «Вони хотіли взяти Його в човен, і човен відразу причалив до берега, куди пливли» (Ін.6:21). Причалив так, ніби його було перенесено разом із пасажирами в одну мить.

Дива, що їх творив Ісус, мають теж одну вельми важливу особливість.  Коли Йоан, перебуваючи у в’язниці, через учнів задав Ісусові важливе запитання: «Чи Ти той, що має прийти, чи чекати нам іншого?» (Мт.11:3), Ісус відповів: «Ідіть і скажіть Іоанові про все, що ви чули і що бачили: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують…»  (Мт.11:5). Великі дива творили й  визначні пророки минулого, але на той час в юдаїзмі вже було складено список чудес, що їх міг створити лише грядущий Месія, й Ісус називає їх, чим підтверджує істинність Свого звання.

Ісус міг зцілити хворого, вигнати біса, навіть на великій відстані, не торкаючись людини фізично. Ми не згадали диво перетворення води й у вино  (Ін.2:6), зцілення та вигнання бісів на великій відстані, преображення Його, вознесіння та багатьох інших вражаючих діянь, але Ісус не обмежився тим, що вражав та й сьогодні вражає нас Своїми надприродними можливостями. Він подарував нам прекрасну обітницю, що є потужним стимулом для нашого духовного зростання: «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, то діла, які Я творю, і він створить; і більше цих створить» (Ін.14:12). Коли ж це може статися? «Коли ми прийдемо в мужа досконалого, в міру зросту повноти Христової» (Еф.4:13).

Далі буде

Категорія: Духовність | Додав: ostin (01.10.2021) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 31 | Рейтинг: 4.5/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[03.10.2021][Розвиток]
5 незамінних звичок для християнина (25)
[01.10.2021][Духовність]
Плоди досконалості (30)
[19.09.2021][Постаті]
Як навернувся найбільший атеїст другої половини ХХ століття (101)
[06.08.2021][Духовність]
Все, чого не побажаєте… (54)
[28.07.2021][Святе Письмо]
Біблія про безсмертя душі (67)
[15.07.2021][Духовність]
Мудрість досконалих (103)
[12.05.2021][Духовність]
Плоди досконалості (139)
[12.05.2021][Розвиток]
Між двома крайностями: меншовартості або високовартості (84)
[19.04.2021][Духовність]
Візьми свій хрест (продовження) (125)
[27.02.2021][Роздуми]
Що означає любити себе? (190)
[25.02.2021][Духовність]
Візьми свій хрест (297)
[12.02.2021][Суспільство]
“Це дитина?” – Сенатор США показав фото ненародженої дитини та виступив з шокуючою промовою (232)