Сповідь – це Таїнство, в якому вірний, згрішивши після Хрещення, має можливість навернутися до Бога і отримати від Нього ласку прощення за скоєне, мириться із Церквою, яку зранив, здійснюючи гріх, і повертає своїй душі освячуючу благодать.

 

 

Насамперед до Сповіді необхідно приготуватися, йдеться про обов’язкову застанову над тим, яких гріхів було допущено після попередньої Сповіді, а також потрібно звернути увагу на загальний поважний підхід, бо маємо справу з Богом. Каянник повинен сам називати гріхи, а не очікувати, що священик під час Сповіді буде їх "вишукувати”.

 

Усі важкі гріхи, скоєні після останньої Св. Сповіді, слід виявити священикові. Однак зауважмо, що каянник не приступає до Сповіді, щоб просто перелічити свої провини, ­ він повинен каятися у своїх гріхах, тобто розбудити жаль за гріхи. 

 

Жаль за гріхи містить у собі постанову поправи, адже людині настільки прикро за вчинену образу, що вона постановляє ніколи не допускатися таких гріхів і щиро любити Господа Бога, Котрий є найбільшим Добродієм. 

 

Кожен гріх ображає Бога, але коли говоримо про провини, то розуміємо, що вони різняться за своєю важкістю. У Сповіді маємо обов’язок визнати всі важкі гріхи, хоч також потрібно сповідатися і з легких. На початку Сповіді згадуємо, коли останній раз сповідалися (бодай приблизно), чи відбули накладену покуту, а відтак перераховуємо свої гріхи. Якщо під час попередньої Сповіді забули виявити важкий гріх або гріх, у важкості якого сумнівалися, то це необхідно зробити тепер.

У визнанні гріхів необхідною є щирість. Не можна применшувати гріхи в очах сповідника або замовчувати деякі важливі обставини. Під час Сповіді не слід називати конкретні імена людей, які мають відношення до гріхів, не маємо права когось оскаржувати, адже ми сповідаємося зі своїх гріхів, а не з гріхів свого сусіда чи когось із рідних, знайомих... Але гріх називаємо конкретно (не загальними термінами). Коли маємо запитання, що стосуються Сповіді, то можемо, а інколи й зобов’язані попросити пояснення і поради у священика, та все ж пам’ятаймо, що Сповідь – це насамперед визнання гріхів, а не духовна розмова зі священнослужителем. 

Якщо ж каянник свідомо затаїв тяжкий гріх, то така Сповідь не буде дійсною. За таких обставин каянник стягає на себе новий, дуже тяжкий гріх святотатства. Якщо  каянник забув визнати тяжкий гріх на Сповіді, то ця Сповідь є дійсна, і він не має обов’язку її другий раз повторювати, достатньо тільки, щоб той гріх був визнаний на наступній Сповіді.

 

Зважаючи на стан каянника та на важкість гріхів, сповідник дає людині духовні поради,  приписує молитви й аскетичні вправи – покуту. Покуту слід розуміти не як покарання чи надолуження за гріхи, а як терапевтичне запобігання, щоб зціляти й викорінювати схильності до гріха. 

Як часто сповідатися?

Християни мають обов’язок щонайменше раз на рік визнавати на Сповіді гріхи та приймати святе Причастя в часі Великого Посту. Церква заохочує сповідатися частіше, хоча б щомісяця.

 

 

Пригадую собі, коли я останній раз сповідався (сповідалася) і чи не затаїв (затаїла) якогось гріха. Котрий гріх затаїв(затаїла) і скільки разів? При кожнім тяжкім грісі пригадую собі, скільки разів я допустився (допустилася)  його.

Найпершими і найбільшими є дві головні Заповіді любові, які визначають загальну суть Божого Закону і людського життя:

Сам Спаситель часто навчав: «Усе, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7:12). 

 

Гріхами проти першої Заповіді є самовпевненість, а також відчай або безнадія. До фальшивого шанування Бога належать теж забобони, тобто приписування створеним речам сили, якої вони не мають через свою природу. До них відносяться, наприклад, страх перед числом 13 або ж чорним котом, що перейшов дорогу. Це також і ворожіння, через яке намагаються пізнати з допомогою невідповідних засобів таємничі речі, чи майбутнє, що відоме лише одному Богові. Фактичним зневажанням Бога є астрологія (ворожіння по розташуванню зірок із вірою, що вони мають вплив на життя людей), хіромантія (ворожіння по укладанню ліній на людській долоні), ворожіння з допомогою карт; так зване «виливання воску», спіритизм (викликання духів померлих, що є осуджено й суворо заборонено Церквою). Заповідь застерігає людей від використання окультних (скритих , таємничих) наук, таких як біла чи чорна магія та ін.

 

Гріхами проти другої Божої Заповіді є легкодушна вимова Божого імені, прокльони, лихослів’я (вживати непристойні вислови) та богохульство (зневажання Бога і святих та приписування їм того, що їм противиться). Не можна також іменем Божим («бігмитися») божитися та жартувати зі святих речей. Присягатися маємо право у поважних справах, наприклад, під час подружньої присяги. Гріхами також є:

­ без пошани говорити чи писати щось про Бога чи Церкву, релігію чи християнську мораль; без належної потреби присягатися (свідчити Божим іменем) чи іменем Божим потверджувати неправду; проклинати, тобто бажати зла ближньому; легковажне кликання Бога за свідка; вживання до жартів святих слів, імен Святих, насміхання з церковних обрядів; вимова без пошани імені Бога або святих; зневага релігійних обрядів; знищення  священних, церковних речей; гріхом є божитись на неправду. 

Християнин має починати свої молитви і діла, взиваючи побожно ім’я Боже: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».

 

Святим днем у Старому Завіті була субота. У Новому Завіті - це неділя, в яку споминаємо славне воскресіння Ісуса Христа. Ця Заповідь приписує християнам святкувати недільний день, бо в неділю воскрес Ісус Христос. У неділю християни мають обов’язок облишити будь­яку фізичну працю та брати участь у Службі Божій. Заповідь наказує святкувати і всі свята, які є у Церковному році.

У неділю заборонено важку фізичну працю, проте дозволено службову і розумову: читати, писати, малювати, співати тощо. В цей день потрібно не забувати творити добрі діла милосердя щодо душі і тіла (грішника навернути, невігласа навчити, тому, що сумнівається, дати добру пораду, засмученого потішити, кривду терпеливо зносити, образу із серця прощати, за живих і мертвих молитися; голодного нагодувати, спраглого напоїти, неодягненого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, ув’язненого відвідати, недужого відвідати, померлого похоронити).

Гріхи проти Заповіді:

опущення Служби Божої у неділі або свята без справді важливої причини (зауважити, наскільки часто); праця в неділю або у свято без важливої потреби; спізнення на Службу Божу; занедбання кращого пізнання правд християнської віри.

 

Заповідь пошани батьків наказує шанувати, тобто любити, допомагати, поважати, а, найголовніше, слухатись батьків, бо для дітей вони є Божими заступниками тут, на землі. Вона зобов’язує любити рідний край, народ, мову, звичаї, обряд, поважати старших, а особливо вчителів, парохів. Зі своїм народом ми зв’язані не лише вірою, яку вважаємо найбільшим добром, святим обрядом, який цінуємо, ­ але ще й спільною мовою, звичаями, рідною землею.

Заповідь стосується також і батьків, головним обов’язком яких є не тільки народжувати на світ дітей, а й виховати їх, приготувати до нового і всебічного життя та обов’язків.

 

Заповідь пошани життя забороняє нам знищувати власне життя, вбивати чи ранити тіло ближнього, а також ненавидіти наших ближніх. Вона ж забороняє нам бути жорстокими щодо звірят і природи. Свідоме вбивство глибоко суперечить людській гідності і святості Творця. Закон, що забороняє таке вбивство, дійсно універсальний: він зобов’язує всіх і кожного, у всі часи і всюди.

Божа заборона вбивати людину не заперечує права самооборони перед вбивцею.

Гріхами проти цієї заповіді виступають:

Вбивство, аборт чи сприяння йому, евтаназія (вкорочення життя з метою припинення страждання), участь у бійці, розбуджування ненависті, бажання комусь зла, проклинання, помста. Заподіяння комусь шкоди для здоров’я. Гнів, ворогування. Нищення свого здоров’я вживанням наркотиків, алкоголю або курінням. Розповсюдження наркотичних засобів, заохочення до вживання алкоголю тощо. Гарячкове, гнівливе покарання дітей і підвладних. Зумисне дратування, спричинення смутку, прокльони, помста. Легковажне занедбування свого здоров’я. Знущання над тваринами. Самогубство теж є гріхом проти цієї заповіді.

 

«Не пожадай жінки ближнього твого»

Не чужоложити (від «чуже ложе»), означає не мати зносин із чужою жінкою чи чоловіком. Натомість «шлюбне ложе» – це тілесне єднання в любові законно вінчаних чоловіка і жінки, які можуть дати життя дітям при співдії Бога­Творця. Законне вінчання і співжиття в любові чоловіка і жінки – це свята тайна.

Шоста заповідь не обмежується забороною сексуальних переступів людини. Вона стосується цілості людської сексуальності згідно з Божими Законами.

Гріхами проти цієї Заповіді є любування в нечистих думках, вживання сороміцьких слів, жартів, непристойне одягання, оглядання порнографії (фото, відео), читання непристойних книжок, подружня зрада, розбиття комусь подружжя, несумлінне сповнення своїх подружніх обов’язків, дошлюбні зносини молодих, позашлюбне співжиття, розпуста, проституція, зґвалтування, кровозмішення (перешкода кровного споріднення в прямій лінії або в другому ступені бічної лінії), мастурбація (онанізм), мазохізм (схильність до пошуку фізичних або психічних страждань для досягнення сексуального збудження або задоволення), фетишизм (джерелом і стимулом для статевого потягу стають неживі предмети: одяг, взуття, речі, зроблені з певного матеріалу і так далі), ексгібіціонізм (форма сексуальних відхилень, коли досягнення статевого збудження і насолоди реалізується шляхом демонстрації статевих органів особам протилежної статі поза ситуаціями статевих контактів), штучне запліднення (позатілесне запліднення (in vitro – у пробірці), вживання контрацептивів (протизаплідних засобів), клонування (полягає у можливості формування і вирощування принципово нових людських істот, які би не тільки ззовні, але й на генетичному рівні відтворювали того чи іншого індивіда, сьогодні чи раніше існуючого), зоофілія (статевий потяг людини, направлений на тварин або визнання тварин сексуально привабливими), гомосексуалізм, педофілія (статевий потяг до дітей), неприродне задоволення статевих пристрастей.

 

«Не кради»; «Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього»

Сьома заповідь забороняє красти. Крадіжка — це протизаконне присвоєння чужого добра. 

Коли крадіжка завдає великої шкоди власникові, гріх є тяжкий. Справедливість вимагає повернути вкрадену річ або певну компенсацію. Коли хтось у скруті, наприклад, через голод,  присвоїв собі чужу річ, не маючи іншого способу зарадити лихові, і власник через це не сильно потерпить, крадіжки немає, але якщо не було іншого способу, наприклад попросити чи отримати за певну працю.

Гріхи проти Заповіді:

Привласнення чужих речей, грошей. Ошукування когось на грошах, майні, товарі. Легкодушне заборгування без достатньої імовірності повернути борг. Витрати грошей на непотрібні речі. Бажання заволодіти чужими речами, майном. Затримування чужої власності. Невиплата заробітної плати. Заподіяння шкоди власності ближнього. Небажання виправити заподіяне. Легковажне нищення матеріального добра і намарне розтрачування грошей, якими радше можна було б допомогти потребуючим.

 

«Не свідчи неправдиво на ближнього»

Заповідь пошани честі, слави і гідності людини наказує нам не порушувати слави ближнього, а також забороняє фальш і облуду. Маємо шанувати добре ім’я, честь і славу як свою, так і наших ближніх. Гріхами проти цієї Заповіді є обмова (виявлення без слушної причини дійсних чи тайних хиб ближнього, які він дійсно поповнив), наклеп (приписування ближньому несправедливих хиб, або побільшування його дійсних хиб чи зле пояснювання його добрих діл), осудження (злий суд на ближнього без ніякої основи: "Не осуджуйте, а не будуть і вас осуджувати”), сіяння незгоди (це обмова з очорненням з метою, щоб посварити між собою ті особи, які живуть в приязні), брехня (говорити щось проти свого переконання, що не відповідає правді), облуда (приховування гарними словами своїх злих намірів), лицемірство (показувати себе перед людьми добрим, а за спиною говорити і робити зле), лукавство (неправдивість ділами), підлабузництво (перехвалювання когось понад міру з метою користі), нав’язування неправдивої інформації або замовчування правди, яка є так усім необхідна, а також несправедлива гостра критика, яка принижує людську гідність.

Гріхом є говорити неправду, виявляти без потреби чужі хиби. Але лише конкретна ситуація підказує, чи слід у певних випадках повідомити правду тому, хто її хоче знати, чи не слід. Так, Тайна Сповіді є абсолютною. Професійні секрети мають бути збережені. Довірені таємниці  не можна розголошувати.