Повна версія нової четвертої Церковної заповіді звучить так: «Зберігати обов’язкові пости і стримуватися від м’ясної їжі, а під час Великого Посту стримуватися від участі у веселощах». Технічно це означає, що у більшість п’ятниць цілого року можна буде спокійно розважатися й не мати докорів сумління. Хоча – чи справді так?

Певним є тільки одне: якщо, наприклад, хтось у п’ятницю захоче організувати доброчинний бал або карнавальну зустріч, то він не вступить у конфлікт із катехетом і йому не треба буде просити диспенсації.

Чи означає це, що п’ятниці тепер сприйматимуться як усі інші дні? Зовсім ні. По-перше, заборона споживання м’ясних харчів надалі залишається в силі. По-друге, всіх католиків на світі зобов’язує те, що становить канонічне право. А в ньому написано, що всі п’ятниці упродовж року є покутними днями.

За цієї нагоди варто нагадати, що церковні закони й заповіді, навіть якщо сформульовані у формі заборони, несуть у собі позитивну норму. На прикладі П’ятої заповіді це пояснює сам Господь Ісус у Нагірній проповіді. «Не вбивай» провадить до обов’язку примиритися з супротивником. Отже, з одного боку, є межа, за якою чаїться зло. А з другого боку – є величезний простір для позитивних дій, які залежатимуть від окремих людей та ситуацій.

Так само і з п’ятницею. Церква нам каже, що цей день має бути часом покути. Оскільки більшість католиків запитують достоту так само, як той юнак із Євангелія, – «що маю робити, аби осягнути життя вічне?», – то інколи потрібні й детальні поради. Наприклад, покутою може бути неспоживання м’яса або неучасть у забаві. Тепер одна з цих практичних порад зникає. Що це означає?

Для мене це сигнал, який наголошує на особистій зрілості кожного християнина. П’ятниця має бути днем покути, але в який саме спосіб я цю покуту практикуватиму – залежить від мене особисто. Нам залишено вільне поле для того, щоби самим планувати свої покутні дні. Зробіть це так, аби воно було корисне для вашої віри.

Ми публічно дискутуємо не тільки про неділю, а й про п’ятницю. І як вірян, так і духовенство заохочено до формаційної праці. Отже: так само, як ми піклуємося про те, аби неділя була днем святкування, – так само виробімо собі такий спосіб переживати п’ятницю, аби в суботу ми могли сказати, що мали день покути.