ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина 4. Плоди досконалості.

Розділ 2. Мудрість досконалих

Ап. Павло пише: «Мудрість ми проповідуємо між довершеними, але мудрість не віку цього, ані володарів віку цього, які проминають, але проповідуємо премудрість Божу таємну, заховану, яку Бог призначив перед віками нам на славу, якої ніхто з володарів світу цього не пізнав, бо коли б пізнали, то не розп’яли б Господа слави» (1Кор.2:6). Дуже загадкове місце. Не думаю, що йдеться про якісь небесні таємниці, що недоступні людям. Характерною є бесіда Ісуса з Никодимом, котрий був учителем Тори, отже мав велику людську мудрість: «Якщо  Я сказав вам про земне, і ви не вірите, як можете повірити, коли буду говорити про небесне? Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто з неба зійшов, Син Людський, що на небі» (Ін.3:12,13). Щось таємне з-за меж землі можна пізнати лише через Ісуса Христа, якщо Він побажає відкрити: («Від Нього і ми в Христі Ісусі, Який став нам премудрістю від Бога» (1Кор.1:30 ), може лише той, хто пройшов певний духовний шлях і придбав «розум Христа» (1Кор.2:16).

До того ж, якісь особливі знання про Небеса навряд чи можуть вплинути на наше спасіння, допомогти нам зміцнитися у вірі, набути якихось нових духовних якостей. Якщо й трапляється віруючим іноді побувати в раю чи побачити пекло, то це глибоко індивідуальне і не є підґрунтям для створення якихось нових доктрин чи теорій, а слугує лише не зовсім звичним підтвердженням того, що дано у Слові.

Біблія – це книга про спасіння. Щоб допомогти людині на шляху до істини, у Біблії дано все, і не дано нічого, що могло б слугувати для потіхи марнославної цікавості. Тож напевно слова ап. Павла не обіцяють сумлінним віруючим якихось можливостей для проникнення силою думки за межі існуючих одкровень, а лише спрямовують до глибшого розуміння Слова, пізнання самих себе, відкривають кожному, хто прагне до досконалості, його індивідуальний шлях. «Нехай слово Христове оселюється у вас рясно, в усякій премудрості» (Кол.3:16).

Як ми вже говорили раніше, все, що позначено прикметником «Божий» означає найвищу ступінь поняття, що розглядається: віра Божа, мир Божий, дар Божий, гнів Божий тощо. Стосовно мудрості Божої маємо два значення: перше вживається просто для розрізнення мудрості земної та мудрості, що сходить з Небес,  друге означає найбільшу  глибину мудрості.

Здобувай мудрість!

Спробуємо прослідкувати, як мудрість освоюється в серці людини.

Цілком зрозуміло, що мудрим не станеш, не маючи хороших розумових здібностей, проте далеко не кожну розумну людину називають мудрою. Багато є розумних хлопчиків та дівчаток, але всім ясно, що про їхню мудрість говорити зарано.  Натомість, старій людині означення «мудрий» вельми бажане й доречне.

„В серце кожного мудросердого  Я  дав мудрість...”– каже Господь (Вих.31:6). Отже, для придбання, так би мовити, чергового траншу необхідно мати певний початковий запас. Соломон від народження отримав гарне виховання в домі свого батька-пророка. Апостол Павло до свого чудесного навернення глибоко пізнав  рабинську науку й мав багатий досвід книжника-фарисея. Дванадцять найталановитіших учнів  Христових були, в більшості,  люди «не книжні», прості  рибалки, але  їхня  духовна підготовка тривала більше трьох років, і лише після Свого воскресіння Спаситель «відкрив їм розум для розуміння Писання» (Лк.24:45), іншими словами, поставив їх на більш високий рівень мудрості.

Перші згадки про мудрості від Бога знаходимо у Втор.4:6. «Пильнуйте ж і виконуйте їх (заповіді - авт.), бо це стане немов би ваша мудрість і ваш розум». Отже, до вищої мудрості людина долучається якби автоматично, щойно покаялась і залишила гріховний спосіб життя. Свою діяльність віруючий спрямовує між береги постанов Божих. То є закон для всього живого. Навіть мурашки, слідуючи інстинктам, що їх заклав  у них Творець, ведуть свої справи так злагоджено й розумно, що можуть бути прикладом навіть для деяких не надто працьовитих людей (Прип.6:6).

Але це аж ніяк не означає, що процес духовного зростання й далі буде проходити автоматично. Віруючий працює над собою, і  в нього постійно виникає необхідність примножувати свої первісні здобутки. «Коли ж кому з вас не вистачає мудрості, то нехай просить у Бога, який  дає всім щедро і без докорів, і її буде йому дано...» (Як.1:5). Щонайперше, де б дуже знадобилася мудрість, це наше повсякденне життя, тут щодня доводиться вирішувати безліч різноманітних питань, і серед них часто трапляються такі, що перед ними просто опускаються руки. А тут Слово обіцяє, що підсилити наші розумові здібності цілком можливо, варто лише гарненько попросити.

Просимо… Але минають місяці а то й роки, а зрушень все непомітно. Цікаво, що мав на увазі апостол, коли так впевнено обіцяв нам допомогу?  Відповідь є. Коли ми уважно прочитаємо вірші 2, 3, 4, то побачимо, що мудрість нам обіцяється не на всі випадки життя. Вірш 2 – ставлення до випробувань; вірш 3 – розвиток терпіння; вірш 4 – досягнення досконалості. «А терпіння нехай має досконалу дію, щоб ви були досконалі та бездоганні» (Як.1:2-4).

Таким чином, якщо ми почали рухатися до досконалості, то вступаємо у простір, де від наших природних здібностей мало що залежить, і мудрість від Бога стане тим надійним дороговказом, що завжди застереже нас від різних відхилень та блукань.

Дуже важливим моментом у зростанні віруючого є поява у його серці страху Божого: «Початок премудрості – страх перед Господом». Слово «страх» має один важливий синонім: благоговіння. Як нам здається, благоговіння більше відповідає нашим стосункам з Богом, аніж страх. Благовоління означає глибоку, особливу повагу до Господа, побожний трепет перед лицем Його. Саме тоді і починає зростати в нас мудрість Божа. Хоча і страх Божий – це не те, що переживає світська людина в часи якоїсь небезпеки чи перед якимось покаранням. Людина не стільки боїться  суворого Бога, скільки остерігається повернення до гріховного минулого, а разом із тим до старих проблем та бід. Вона боїться втратити мир у своєму серці, прихильність Христову, не хоче загубити надію на здійснення чудових Божих обітниць, що вже дещо відкрили своє багатство і стали бажані. Людині незручно засмучувати Господа.

Завдання мудрості

Пізнання волі Божої

«То ж пильнуйте, як вам треба поводитись – не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лукаві. Тому не будьте нерозумні, але пізнавайте, що є воля Господня» (Еф.5:15-17). Щоб нам завжди міцно стояти на позиціях добра, треба безпомилково знати волю Божу на  всі випадки життя. Дивовижна річ!  Мудрість Божа допомагає нам пізнавати Його волю, а знання волі Господньої наповнює нас ще більшою мудрістю.

Щоб знати волю Божу, треба знати характер Бога, як Він діє. Ось два яскраві варіанти. Перший. Коли Бог посилав Давида на бій з Голіафом, то повідомив хлопцеві, як усе відбудеться до самого останнього кроку. «Я відрубаю тобі голову…» – сказав Давид до філістимлянина, і все збулося в цій історії до останньої крапки.  Але так буває нечасто.

Другий варіант. Ось пророк Ілля. Він сидить у пустелі, ховаючись від цариці. Струмок, звідки можна було втамувати спрагу, пересох, ворон, що приносив їжу, не прилітає.  І каже Бог до Іллі: «Встань, іди в Сарепту сидонську… Я повелів там удові, щоб давала тобі їсти» (1Цар.17:9). Від таких слів цілком можна було впасти у відчай. «Господи, навіщо мені йти туди?! Сарепта ж у Фінікії! Такий світ! Що я в дорозі буду їсти, де ночуватиму? Я ж у розшуку, Господи! Мене ж відразу схоплять! Вдова! Вона ж сама напевно сидить голодна!» Але Ілля мовчав. Він мав тривале тісне спілкування з Богом і знав Його характер. І мудрість від Бога підказала йому: «Значить, ця вдова на особливому рахунку у Всевишнього. Він має до неї якусь важливу справу. Значить, дійду, не схоплять, значить, захистить і прогодує». Все так і відбулося.

Участь у розбудові Храму

Храму  Церкви, храму нашого тіла. «По даній мені благодаті Божій, я, як мудрий будівничий, поклав основу, а інший будує на ній. Але нехай кожен пильнує, як він будує на ній» (1Кор.3:10).

Процес будівництва храму свого тілі то є рух віруючого до досконалості. Будівництво триває довгі роки. Скільки необхідно мудрості, аби піднятися з нижчої сходинки на вищу, скільки треба здолати різних труднощів, скільки пройти випробувань! І не розчаруватися, не стомитися, не зупинитися на півдороги.

Будівництво Церкви теж потребує різного роду непересічних здібностей, особливо від служителів. Далеко не всі віруючи розуміють наскільки нелегкою й відповідальною є праця пастора. Тягар, що його він несе на своїх плечах, неможливо підняти самотужки, не опираючись на потужну й повсякчасну Божу підтримку. У цьому складному напруженому труді мудрість втілюється в бачення перспективи, вміння розуміти людей, здатність спрямувати волю на здобуття перемог у безперервній духовній боротьбі.