Головна » Статті » Духовність

Любов не перестає

БУТИ ДОСКОНАЛИМ

Частина друга. Розділ 10. Любов не перестає

Дуже важливо нам усім розуміти, що любов Божа сильно відрізняється за своїми властивостями  від любові звичайної, душевної, добре відомої кожній людині. Щонайперше, вона не є породженням людської душі, а дається виключно Богом: «А надія не засоромлює, бо любов Божа влилася в серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим.5:5). Дух Святий приходить до нас як завдаток (2Кор.5:5) для подальшого розгортання Його дії й досягнення повноти Його реалізації.  Ап. Павло дуже уважно слідкував за рухом своїх підопічних у цьому напрямку: «І про це я молюся, щоб любов ваша зростала все більше й більше» (Фил.1:9).

У грецькому оригіналі Євангелія для означення любові вживається переважно два слова: філео та агапе. Філео ­– любити по-дружньому,  мати прихильність, подобатись; агапе хоч і є у звичайній мові синонімом філео, у Євангелії вживається для означення вищого ступеню любові, любові Божої, даної Духом Святим. 

 

Найважливіша мета служіння

Відомі переклади, на жать, не дають нам можливості впевнено визначити, яку саме любов має на увазі те чи інше місце Письма, і це часто стає на перешкоді до пізнання глибин Слова. Ось декілька характерних прикладів. «Хто любить (філео) батька чи матір більше ніж Мене, той недостойний Мене» (Мт.10:37); «Бо так Бог полюбив (агапе) світ, що віддав Сина Свого Єдинородного» (Ін.3:16); «Хто любить (філео) життя своє, той погубить його» (Ін.12:25); «Милість вам, і мир, і любов (агапе) нехай примножаться!» (Іуд.1:2); «Коли б ви були від світу, то світ любив би (філео) своє» (Ін.15:19); «А хто має достаток у світі але коли бачить брата свого в нужді і зачиняє серце своє перед ним, то як може перебувати в такому любов (агапе) Божа?» (1Ін.3:17).

Дуже повчальний діалог відбувся між ап. Петром та Ісусом, коли Він явився учням після воскресіння (Ін.21:15-17). «Коли вони снідали, Ісус каже Симону Петрові: «Симоне Йонин, чи ти любиш (агапе) Мене більше ніж вони?» Він відповів Йому: «Так, Господи! Ти знаєш, що люблю (філео) Тебе». Ісус каже йому: «Паси ягнят Моїх!» Ісус питає його вдруге: «Симоне Йонин, чи ти любиш (агапе)  Мене?» Той відповів Йому: «Так, Господи. Ти знаєш, що люблю (філео) Тебе!» Він сказав йому: «Паси вівці Мої!» Каже йому втретє: «Симоне Йонин, чи ти любиш (філео) Мене?» Петро засмутився,  що втретє спитав його «Чи любиш Мене?» І відповів Йому: «Господи, Ти все знаєш. Ти знаєш, що я люблю (філео) Тебе!» Ісус каже йому: «Паси вівці Мої!»

Очевидно, що на той час Петро ще не мав у серці своїм сильної любові Божої, яка могла б чітко заявити про свою відмінність від любові душевної. Ісус, бачачи це, двічі запитує  Петра про агапе. Чому Ісус тричі питав учня Свого про любов? Мета очевидна: аби спрямувати його почуття на працю в майбутній Церкві, на служіння людям любов’ю. І духовною, і душевною. Ісус також бачив майбутнє. І сьогодні, через дві тисячі років, не всі наші священники сповнені  Божою любов’ю (агапе), але це аж ніяк не позбавляє їх права пасти Ісусову отару, користуючись тими силами, що їх вони мають на даний момент. І, звичайно ж, вони мають докладати певних зусиль, аби розвинути в собі любов, дану їм Духом Святим.  Тому Ісус і сказав про неї Петрові двічі, як би підкреслюючи важливість цього. 

 

Найкраща дорога

Є одне місце у Євангелії, що часто цитується віруючими. Це 1Кор.13:4-11. «Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими, та не маю любові (агапе), то я як мідь брязкаюча або бубон гудячий». Далі йде докладний перелік властивостей любові. Саме Божої любові (агапе), а не душевної, людської. Дехто зі старанних віруючих, хто не знає про агапе, прочитавши ці вірші й співставивши їх зі своїми людськими можливостями, впадає у відчай: ні, я такого ніколи не буду мати, це не для мене. Сумувати, звичайно ж, не потрібно, Господь показує напрямок руху до досконалості, від нижчого до вищого, і успіх обов’язково прийде, якщо проявити належну наполегливість.

Як ми вже про це говорили, любов Божа не дається людині в остаточному завершеному вигляді. Ап. Павло пише: «Дбайте про любов». Дбати: гнатися за, прагнути, добиватися. Початок – завдаток Духа Святого, і далі наші старання по освяченню аж до найвищої точки. На цьому чудовому шляху маємо прекрасне, незрівнянне по глибині й красі наставлення й побажання великого апостола: щоб Господь «дав нам за багатством слави Своєї міцно утвердитися Духом Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос жив у серцях ваших вірою, щоб ви, укорінені й утверджені в любові, могли зрозуміти з усіма святими, що є ширина, довжина, глибина і вишина, і зрозуміти любов Христову, яка перевищує розуміння, щоб вам сповнитися всією повнотою Божою» (Еф.3:16-19). Зростаючи в нас, любов міцніє, розростається: в ширину й довжину – на людське оточення, в глибину –  на недоступні до часу тайники наших сердець, у висоту – до безмежних просторів Небес, що є ознакою повноти (досконалості).

Практично всі найголовніші складові діяльності окремої душі та й Церкви в цілому мають кінцеву точку – любов. Візьмемо, наприклад, Послання до римлян (12:1-9): «Тож благаю вас, браття, милосердям Божим, повіддавайте тіла ваші в жертву живу…». Далі апостол дає докладне роз’яснення, говорячи про повне посвячення Богові, відділення від світу тощо, і закінчує цей розділ прекрасною обітницею: «Дбайте про дари більші,  я покажу вам дорогу ще кращу» (12:31). Таємниця відразу ж відкривається нам у перших же віршах наступного розділ (13). Любов! Дорога любові. І немає кращого шляху на землі, ніж цей.

Еф.4:11-16. Тут ідеться про служіння у церкві: «І Він призначив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами… для вдосконалення святих». І закінчується уривок словами: «…щоб ми більше не були дітьми… а істинною любов’ю зростали в Того, котрий є Голова, Христос. З Якого все тіло... здійснює ріст на збудування самого себе в любові».

Так звані сходи Петра (2Петр.1:3-7) останньою сходинкою на вершині духовного сходження мають любов.

Є ще чимало прикладів, що спрямовують нашу діяльність у бік любові, – та власне, все Євангеліє наскрізно просочено цим почуття. І тут напрошується надзвичайно важливий висновок для кожного з нас: якщо ти займаєшся якоюсь важливою справою на ниві Божій, то запам’ятай і ніколи не забувай про кінцеву мету будь-яких твоїх старань в Ісусі Христі. Любов Божа (агапе)!  Вона понад усі дари, служіння та чесноти.

 

Перебувайте в любові!

Любов і радість. Вони тісно пов’язані. Ісус казав, звертаючись до учнів: «Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас; перебувайте в любові Моїй. Якщо будете виконувати заповіді Мої, то будете перебувати в любові Моїй, як і Я виконую заповіді Отця Мого і перебуваю в любові Його. Це сказав Я вам, щоб радість Моя перебувала у вас, і щоб радість ваша була повна» (Ін.15:9-11). Отже, повнота Божої любові виявляє себе у досконалій радості. Ісус нагадує тут і про заповіді, бо невиконання заповідей то є гріх, і лише він може перекрити потік благодаті в наші серця. І ми повинні розуміти, що, говорячи про виконання заповідей, Він не мав на увазі наші хисткі старання: там не розібралися, там забули, а там не вистачило сили. Більшості з нас, аби виконати заповіді, треба постійно контролювати себе, підправляти, каятись. Ісус каже: «Як Я виконую заповіді Отця». Життя Господа повністю й без жодних обмежень вкладалося в заповіді. В принципі, для Ісуса заповідей, як таких, не існувало, як сказано і в Павла: «На таких немає закону» (Гал.5:23). Так і для нас, коли ми досягаємо певної досконалості.

 

Де течуть молоко і мед

Християнин, душу якого  освітлено небесним сяйвом, завжди радісний, співчутливий, готовий допомогти, привітний, навіть сльози його, коли йому трапляється терпіти випробування,  не бувають надто гіркі. Сльози замилування, сльози радості – це речі характерні для зрілого християнина, серце якого вже знає, що таке любов Божа.

Хто каже, що любов не виявляється в почуттях, той ще не пізнав більш високих ступенів молитви, коли Дух, вливаючись у груди,  переповнює нас невимовною радістю й торжеством: хочеться співати, славити Його, говорити Йому ніжні слова, хочеться обійняти все людство, роздати  найцінніше.

Ведучи Ізраїль з Єгипту в землю обітовану, Господь сказав: «Я дам її вам на спадщину, землю, що плине молоком та медом...» (Лев. 20:24). Земля обітована для нас, християн, то є Царство Боже. Молоко в тому царстві – то чисте Слово Його, а мед – то любов Божа до нас, радість спілкування з Ним у Дусі Святому.

Небесна радість, як прояв Божої любові,  робить наше земне життя легким і світлим. В решті решт, свідчення Духа Святого нашому духові про те, що ми є діти Божі, здійснюється  не через якісь офіційні заяви служителів церкви, і навіть не стільки через те, що Він відповідає на наші прохання.  Безумовна, незалежна від жодних зовнішніх обставин радість у Христі і є найкращим доказом того, що Бог нас любить, що ми є діти Його і ми спасенні.

Другий напрямок застосування нашої любові – це люди, що нас оточують. Ісус каже, звертаючись до учнів: «Це я заповідаю вам: любіть (агапе), один одного» (Ін.15:17). В іншому місці ап. Іоанн пише: «Хто не любить (агапе), той не пізнав Бога, тому що Бог є любов (агапе)».

 

Хто приходить до Мене…

Є одне місце в Євангелії, що викликає чимало непорозумінь у віруючих. «Коли хто приходить до Мене і не зненавидить свого  батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може бути учнем Моїм» (Лук.14:26). Неутверджений християнин читає це й думає: «Які страшні слова! Чи можливо це виконати?»  Аби  вірно розставити тут акценти, треба врахувати манеру висловлювання Ісуса. Він часто вдавався до так званої гіперболи (перебільшення), аби підкреслити важливість певних Своїх слів.  Християнам Бог дає мудрість, і вони не кидаються виривати очі, відрубувати руки (Мт.18:9) тощо, а роблять правильні висновки. Саме таке перебільшення Він застосовує й тут, говорячи про стосунки віруючих із ріднею. І в Мт.10:37 ми знаходимо за смислом ті ж слова, але вже без гіпербол «Хто любить батька чи матір більше ніж Мене, той недостойний Мене».

Як же полюбити Ісуса більше ніж своїх кровних? Деякі християни намагаються якось приглушити свою любов до рідних, аби вона, так би мовити, не вивищувалася. Звичайно ж цього робити не треба. Все вирішує тільки любов Божа (агапе). Лише вона єдина здатна підняти нас над любов’ю душевною, якою б сильною ця остання не була. Любові Божої в подостатку вистачить і на Господа, і на наших коханих діток. 

 

Критерій любові Божої

Чи є таке місце у Слові, такий критерій, що дозволяв би нам безпомилково визначити, що ми досягли досконалості в любові? Є. Це любов до ворогів. Ісус тісно пов’язує її з досконалістю (Мт.5:44,48).  «Любіть ворогів ваших… Отож будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий» – то є для нас одна з, можливо, найважчих заповідей Євангелія. Полюбити людей, котрі переслідують тебе, ображають, часто навіть ненавидять, маючи сатанинського духа, любити душевною любов’ю абсолютно неможливо. Навіть любові Божої (агапе), а тільки вона здатна вершити подібні дива, може бути недостатньою, якщо ми ще не укорінені й надійно в ній не утверджені. Іншими словами, вона має досягти зрілості.

Що ми відчуваємо, коли приходить така зрілість?  Любов до ворога має свої досить значні особливості. Вона не «приліплюється» до ворога, як «приліплюються» наші почуття, скажімо, до наших дітей чи до друзів, якби зливаючись із їхніми зовнішністю, гарними рисами характеру тощо. Вона перебуває якби НАД обставинами та людьми, Вона – покриває, сама ж лишається без змін: не жахається від грубих слів, не піддається осуду, коли бачить гріхи ворога, не затьмарюється огидою до вчинків грішника, не закриває твоє серце перед небезпекою, не заважає щиро робити добро.  Ісус каже: «Любіть (агапе) ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, котрі ненавидять вас і моліться за тих, хто кривдить і переслідує вас» (Мт.5:44).  Ваша любов якби обеззброює ворога, позбавляє його сили: щось він там махає своїм дерев’яним мечем, але навіть ним вразити вас не може. Від вас – лише співчуття до людини, котру полонив ворог. «Любов ніколи не перестає!» Не згасає за будь-яких обставин! Любляче серце ваше завжди готове без примусу, без внутрішньої боротьби благословляти, робити добро, молитися за тих, котрі хотіли б вас знищити. І це наш труд: накинути на ворога міцну сітку Божої любові, а потім, благословляючи, молячись, працювати над повним зруйнуванням зла у цій поневоленій душа.

Категорія: Духовність | Додав: ostin (25.01.2021) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 67 | Рейтинг: 4.2/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[27.02.2021][Роздуми]
Що означає любити себе? (84)
[25.02.2021][Духовність]
Візьми свій хрест (91)
[12.02.2021][Суспільство]
“Це дитина?” – Сенатор США показав фото ненародженої дитини та виступив з шокуючою промовою (106)
[31.01.2021][Духовність]
До духовного плоду (35)
[30.01.2021][Роздуми]
«Хто ж тоді може спастися?» (37)
[25.01.2021][Духовність]
Любов не перестає (66)
[20.01.2021][Святе Письмо]
Цей універсальний дев’яностий псалом (75)
[31.12.2020][Родина]
Церква покликана творити, захищати і рятувати сім'ю-родину (66)
[27.12.2020][Розвиток]
Воррен Баффетт дав 4 поради молоді (67)
[25.12.2020][Молитва]
Молитва про радість (61)
[24.12.2020][Духовність]
Завжди радійте (130)
[22.12.2020][Проповіді]
Христос рождається! Отець виявляє Своє милосердя! (130)