Прийшов травень, заквітли сади... У минулі часи вже самого цього було досить, щоб зігріти людські серця, наповнити їх радістю очікування літа, що наближається. Оживає природа, треба б і нам якось спохопитися, прихилитися до тепла та світла... Але радість не приходить. Не приходить почуття не лише зовнішньої, але й внутрішньої свободи. Що й казати, не дуже-то пощастило нам, народженим під час глобальних змін. Старе, звичне, іноді й просто рідне – відходить. Багато хто проводжає його немов близьку людини в останню путь.

Поговоріть зі старими, – скільки у них теплих спогадів про День солідарності трудящих! Але ось змінилася епоха, і виявилося, що розуміння солідарності у радянських людей одне, а в європейців зовсім інше. Навіть всередині «союза нерушимого республік свободних» на його моноліті утворилися величезні тріщини. І ось тепер українці можуть посолідаризуватися з чеченцями, осетинами, удмуртами, башкирами, татарами і багатьма, багатьма іншими представниками великого російського народу хіба що у нас на Донбасі.

Зі святкуванням великої перемоги над фашизмом справи складаються не краще. Скрізь розбіжності, скрізь сум'яття: миритися чи нарощувати сили, переможці й переможені, агресори й жертви, – все змішалося, кожний намагається довести своє. Трохи інакше у нас християн. Наш погляд не настільки розгублений, бо дано нам бачити, окрім матеріального, ще й дещо духовне.

Апостол Павло писав: «...нам відомі його наміри» (2Кор.2:11), маючи на увазі лукавого, мета якого – «украсти, вбити та погубити» (Іоан.10:10). Вбити – це позбавити людину його земного життя, погубити – це позбавити його й життя вічного у Христі. Коли кількість людей на планеті досягла певної цифри, сатана вирішив: пора. Саме час суттєво поповнити пекло грішними душами. І енергійно взявся до роботи. Неповторний майстер інтриг, неперевершений гравець на протиріччях, інтересах та пристрастях людських, він успішно довів справу до світової війни. Рікою потекла кров, потужним потоком ринули в геєну мільйони нерозкаяних душ...

Але резерви людства не були ще вичерпані. Порівняна легкість перемоги при відсутності скільки-небудь помітного спротиву Церкви надихнула його на підготовку другої світової м'ясорубки. Звичайно, знову кинути в бій людей на захист інтересів багатіїв було б складно, та й ефект спричинився б невеликий навіть у випадку успіху. Потрібно було щось нове, досі нечуване. Таке, що міцно вкоренилося б не тільки в уми людей, але і в їхні душі, опанувало їхні почуття, зарядило потужною енергією їхні тіла, показало їм нову, велику мету людського існування, випростало з їхньої підсвідомості непохитну волю йти навіть на смерть заради цієї великої мети. Потрібен був надійний потужний апарат для управління мільйонами.

Досі світ не знав, що таке державна ідеологія, але ворог душ людських робить великий винахід . Німеччина якось легко відгукнулася на істеричні заклики Гітлера і організовано, єдиним строєм рушила туди, куди показував фюрер. З Росією довелося повозитися значно довше. Марксизм. Його пристосування до специфічних особливостей країни. Вирощування великого «вождя», здатного прийняти силу від правителів темряви. Жовтневий переворот. Громадянська війна. Мільйони й мільйони – в палаючу пекельну піч. Але це поки що лише генеральна репетиція майбутнього цілопланетного кривавого спектаклю.

Люди нагрішили за цей час, дуже сильно нагрішили. Церква ж переживала глибокий занепад. Все це відкрило перед Молохом війни нові величезні можливості. Диявол забирає з землі «вождя світового пролетаріату» й ставить замість нього ще більш жорстокого й підступного «вождя всіх народів». Йде інтенсивна підготовка до поширення комуністичної ідеології по цілому світу, насадження її лукавою облудою, а де потрібно й військовою силою. Голодомор, репресії 37-го, повне знищенні Церкви, – перелік подібних діянь дуже довгий. Як завершення, здійснюється велика хірургічна операція: воля до свободи і опору виривається з народного тіла і на її місце впроваджується азійський фанатизм і безмежна відданість «великому вождю». «Перевиховання» народу в концтаборах і катівнях НКВД завершується. Тепер «маси» можна посилати куди завгодно і робити з ними все що заманеться.

Хто спровокував початок нової бійні, хто з двох світових монстрів зробив перший рішучий крок, не так уже й важливо. Почав диявол. І знову посипалися мільйони душ наче в Бабин яр у роззявлену пащу пекла.

Що ж ми сьогодні будемо святкувати? Не знаю. Молімося, щоб криваве минуле більше ніколи не повторилося. Молімося за тих, кого вихопив Господь, немов головешку з вогню, із жерла диявольської печі, кому явив милість продовживши життя до наших днів. Не всі вони щиро кричали, йдучи в атаку, «За Родіну за Сталіна!», але куди ж їм було подітися!

Ось зберуться сивочолі ветерани за святковим столом, приймуть по «наркомівській», згадають молодість, з глибокою ностальгією заспівають відому фронтову пісню про вогонь у тісній пічурці, про сльозу та про темну ніч, що розділяє солдата з коханою… Про темну комуністичну ніч їхнього страшного віку. Будьмо ж милостиві, друзі християни! Явімо їм свою любов через гарячу молитву за їхні душі.

Гадаю, не даремно Господь подарував цим людям довгі літа, щось Він бажає їм дати, можливо, найдорожче – життя вічне. Але чи приймуть? Господь знає. А ми будемо вірити.