Відвідини недільного чи святкового богослужіння випливають із 3-ьої Божої заповіді (Пам’ятай день святий святкувати). Це явна воля Всевишнього. Не слухати тут Його – великий гріх. Творець насправді не потребує нашого часу (тих приблизно півтори години), адже Сам існує поза часом і простором. До церкви найперше ходимо, щоб змінитися на краще. Ряд християн не ходять до храму у приписані дні на св. Літургію, тому що не хочуть себе відчувати церковною родиною, є схильні до лінивства і також мають слабеньку віру.

Парафія – духовна родина

Господня святиня схожа на духовну школу, де завжди вчимося вічних християнських істин, слухаємо Боже Слово та його пояснення, і духовну лікарню, в котрій лікуємося від різних душевних недуг (пристрастей), аби мати духовний імунітет від усякого зла тощо. Як можна це відкидати, що Спаситель залишив для нашого ж добра? Якщо парафія жива, то в ній треба відчувати себе приналежним до духовної родини, а не бути тільки «прихожанином» чи «захожанином». У тій духовній родині головним є, звісно, Ісус Христос у Пресвятій Євхаристії, і Він завжди чекає на зустріч з нами грішними, зокрема у неділі-свята. До речі, якщо б хтось не приходив довший час до своєї сім’ї, не відвідував близьких родичівто якби така поведінка виглядала? Чуймося невіддільною частиною нашого рідного храму, духовної домівки.

Є така до теми повчальна притча під назвою «Проповідь біля каміна». У ній розповідається, що, мовляв, один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у св. Літургії, перестав ходити до церкви... Минав час, чоловік не з'являвся в церкві, і священик вирішив до нього навідатися. Двері в його будинок були відчинені, і душпастир зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, отець розглядав полум'я, що гарно вигравало у каміні. Вони обидвоє мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її вбік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священник знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, душпастир мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:

− Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов'язково прийду.

Без духовної родини, церковного життя, ми духовно гинемо і губимо багато Божих ласк. Відтак наше земне життя втрачає сенс, адже живемо, щоб приготуватися до вічності, реальної зустрічі із Всевишнім у потойбіччі. «Церква − це не бюрократична організація, це − історія Любові (Папа Франциск).

Лінивство є тяжкий гріх…

Ті, що називають себе християнами, не відвідують так само церкви теж через банальну причину: лінь. Лінивство, як відомо, входить до семи смертних гріхів. До речі, пропустити без поважної причини Службу Божу в неділю чи свято є тяжким гріхом (духовною смертю), як стверджує свята Мати-Церква.

Є три поширені поважні причини, щоб пропустити тоді богослужіння: важка хвороба (дехто все життя прикутий також до ліжка), коли ми є в такому місці, де взагалі нема церкви чи священика, і ще, як нема в що зодягнутися (тепер це є вкрай рідко). Дехто має час на все, тільки не на свою душу. Тільки грішити слід лінуватися. Якщо якийсь гріх постійно повторюється, то стає наголовим. А це вже як хронічна хвороба, тільки духовного характеру. У такий спосіб стаємо вельми нещасними…

Віра як Божий дар

Господь дарує нам безцінний дар віри у момент нашого хрещення. Якщо ми продовжуємо опісля жити церковним життям, то віра тільки зростає, стаючи милою в очах Милосердного Батька. Досить мізерна віра в тих, які не є практикуючими християнами. Якщо хтось не сповідається, не причащається, ходить до церкви кілька разів на рік або й узагалі став байдужий до релігійного життя. «Критикують не Христа, а християн, тому що вони на Нього не схожі» (Франсуа Моріак). Дияволу дуже вигідно, щоб християни втратили живу віру в Бога і відтак – вічне спасіння. Неможливо вірити в Ісуса лишень «у душі», як не можливо «в душі» митися.

Беручи активну участь у житті Христової Церкви, отримуємо духовну силу. Коли є в Божій ласці, то не вчепиться нас так швидко нечистий, якась ворожба і т.д. Однак чимало «християн» сьогодні вірять у себе, а не довіряють Богові.

Отож бачимо, що неділя є Господнім днем. Хто її не шанує, уникає у той час храму, − не шанує з гордості самого Бога, чим тяжко грішить. Так само треба не забувати і про церковні свята, особливо 12-ть головних у цілому літургійному році. Або християни творять живу парафію, або її руйнують. Божий храм є не тільки домом Всевишнього, але й нашою домівкою, про котру варто піклуватися як і про безсмертну душу. У церкві є насамперед Євхаристія, тобто справжній Христос, а без цього (церковних таїнств на загал) гасне в корені наша християнська віра. Як настане фізична смерть, то буде вже пізно…

Автор: о. Миколай Микосовський, ЧСВВ