Ні, це не сатанинська спокуса «бути як боги». Цього нас навчав Господь Ісус — що принаймні в одній царині це цілком можливе, ба навіть бажане…

У розповіді про арешт, засудження й розіп’яття Ісуса не бракує згадок про чисту безкорисливу жорстокість, якою Його оточували. Загалом беручи, цілком було би достатньо поставити Його перед судом, знайти докази провини і засудити. Але для багатьох третьорядних постатей тих подій цей процес став нагодою дати собі попуст. Висміювання, принижування, опльовування, биття… Яким правом? Що в тих людях сиділо, що вони дозволили собі так поводитися?

Сьогодні діється таке саме. У цивілізованих суспільствах усе обмежується словами, однак болючими. Суворі осуди, злостиві порівняння, пересмикування, висміювання, епітети. Бо? — Ну бо ця людина заслужила! Вона така і отака. Не можна жити в облуді. В ім’я правди (аякже!) треба ясно сказати, яка вона погана. Зло має бути покаране… Невідомо тільки, чому не судовою владою, а людськими язиками.

А що каже Ісус у Нагірній проповіді?

«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт 43-48).

Те, що треба любити своїх ближніх, — очевидне. Вони нам близькі, часто роблять нам багато доброго, було би нікчемністю не віддячити за це і поводитися як егоїст. Ось тільки в цьому нема нічого надзвичайного. Так робить кожна чесна людина. Навіть невіруючий. А учень Христа ж повинен бути ліпший! Він має бути для цього світу світлом, що розсіює темряву, має бути сіллю, що надає світові кращого смаку…

Ісус виразно каже: щодо своїх ворогів Його учень має бути, як сам Бог. Він дозволяє тішитися сонцем як добрим, так і злим. І тим, і тим дає плоди землі. Несправедливо? Ну а чому ж би то. Колись, зрештою, Він усіх судитиме. Але Він добрий, а карання напевно не приносить Йому задоволення. Бачачи гріхи, Він найпевніше просто терпеливо чекає, маючи надію, що людина зрештою очуняє і навернеться на стежку добра. Зрештою… якби Він одразу ж карав поганих людей — який би ми мали привід звертатися до Нього? За що би ми Його любили? Могли би тільки ставати фальшивими підлабузниками, які тремтять перед Ним від страху…

Якщо християни інколи думають, що їхнє покликання це таврування зла, то вони помиляються. Ісус навчає, що, подібно як Бог, ми маємо перемінювати цей світ добротою. Замало любити тільки своїх близьких, попускаючи свої низькі інстинкти стосовно ворогів. Навіть якщо це тільки слова. На це стане кожної порядної людини, а християнин має бути інакший: він має бути кращий.

Іще раз: неправда, що завдання християнина — карати зло, бо без цього воно розростеться. Ісус в іншому місці Євангелія заборонив виривати кукіль із ланів збіжжя, аби випадково, нищачи бур’яни, не вирвати заодно і доброго колосся. Християни мають це вкласти у свої серця. І залишити суд ласкавому й терпеливому Богу. Нездійсненна мрія? Така методика нічого не дасть? Ну, можливо. Але так навчав сам Ісус…

Знаменне, що саме в цьому контексті пролунав отой заклик Ісуса бути досконалим, як досконалий наш Отець Небесний. Зрештою, насправді то ми неспроможні ні в чому зрівнятися з Богом. Ми ніколи не матимемо Його знання, Його всемогутності; ніколи не зуміємо допомагати ближнім так, як Він здатен допомогти. Ми обмежені тілесністю й часом. І ніколи не будемо безгрішні, як Він. Але Ісус, здається, зовсім не цього від нас очікує. Контекст Його висловлювання вказує ясно, в чому ми спроможні уподібнитися до Бога: у доброті до своїх неприятелів, у любові до людей поганих.

Несподіванка, правда? Ми маємо бути до своїх ворогів такими ж добрими, як до своїх ворогів добрий Бог. Той, який гарантує для них і сонце, й дощ. Суд може почекати. А любов до ворогів — ні.